Процесуальні аспекти участі захисника в кримінальній справ. Часть 2
3. ОСНОВНІ ЕТАПИ ЗДІЙСНЕННЯ ФУНКЦІЇ ЗАХИСТУ ПО КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ: ЗАСОБИ І СПОСОБИ ЗАХИСТУ, ЇХ ВИКОРИСТАННЯ НА ПОПЕРЕДНЬОМУ СЛІДСТВІ; УЧАСТЬ ЗАХИСНИКА В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ, ЗАХИСНА ПРОМОВА АДВОКАТА.
У кримінально-процесуальному законі міститься чіткий припис щодо того, що захисник зобов'язаний використовувати всі зазначені в законі засоби і способи захисту з метою з'ясування обставин, що виправдують обвинуваченого і пом'якшують його відповідальність і надати обвинуваченому необхідну юридичну допомогу (ст. 48 КПК України).
У процесуальній літературі ми знаходимо різні трактування засобів захисту. Так деякі автори вважають, що "засоби захисту – це ті процесуальні категорії, за допомогою і на основі яких здійснюється діяльність обвинуваченого і захисника, спрямована на з'ясування обставин, що виправдують обвинуваченого чи пом'якшують його відповідальність". У наведеній дефініції невірна, як мені здається, насамперед, сама вихідна позиція. Категорія - це "наукове поняття, що виражає найбільш загальні властивості і зв'язки явищ дійсності". З позиції ж свого етимологічного змісту "засіб" означає не що інше, як "прийом, спосіб дій для досягнення чого-небудь", "знаряддя (предмет, сукупність пристосувань) для здійснення якої-небудь діяльності". Як бачимо, зазначені дефініції знаходяться в різних площинах – перша ("категорія") застосовується для вираження якої-небудь наукової абстракції, друга ж ("засіб") більш прийнятний для характеристики якоїсь конкретної практичної діяльності, способу її вираження. У зв'язку зі сказаним представляється правильним зауваження В.Д. Адаменко про те, що «пояснення засобів захисту через категорії, за допомогою і на основі яких здійснюється діяльність, позбавлене змісту, тому що діяльність не може розкриватися через абстракцію» . Звичайно, засоби захисту – категорія кримінально-процесуального права, але сутність її полягає в самій кримінально-процесуальній діяльності суб'єктів по реалізації захисту. Засоби захисту являють собою специфічні різновиди кримінально-процесуальної діяльності. От чому багато авторів розглядають засоби захисту як "установлені законом процесуальні форми діяльності адвоката-захисника". Тільки специфікою наукового дослідження можна пояснити той факт, що засоби захисту розглядаються ними стосовно лише до одного учасника процесу – адвоката-захисника. Засоби захисту можуть використовуватися не тільки обвинуваченим і його захисником, але й іншими суб'єктами кримінально-процесуальної діяльності. На попередньому слідстві, наприклад, засоби захисту в силу покладеного на них обов'язку по доказуванню, дослідженню обставин розслідуваної кримінальної справи, застосовуються слідчими і прокурорами. До засобів захисту можуть удаватися й інші учасники процесу. Такі, як цивільний відповідач і його представник; у визначених законом межах – свідки, експерти, перекладачі, поняті в частині представлення доказів, участі в провадженні окремих слідчих дій, заяви клопотань, оскарження дій і рішень слідчого і прокурора.
Виходячи зі сказаного, представляється більш правильним визначати засоби захисту як передбачені законом різновиди кримінально-процесуальної діяльності суб'єктів захисту по повному чи частковому спростуванню пред'явленого обвинувачення, пом'якшенню відповідальності обвинуваченого і забезпеченню його прав і законних інтересів. Усі засоби захисту повинні бути передбаченими діючим кримінально-процесуальним законодавством (бути в цьому розумінні законними), ґрунтуватися на досягненнях науки (бути науковими), здатними гарантувати виконання завдань кримінального процесу, включаючи і захист прав і законів обвинувачення. Засоби захисту можуть бути класифіковані за різними підставами. Пов'язувати їх можна, зокрема, із повноваженнями учасників процесу. Серед них є засоби загальні, застосовувані всіма суб'єктами захисту; спеціальні, використовувані декількома, але конкретними особами; індивідуальні, характерні тільки для даної особи. Така класифікація цікава, насамперед, своєю практичною спрямованістю, тим, що дозволяє простежити не тільки можливості, але і ступінь, активність участі в здійсненні захисту окремих суб'єктів кримінально-процесуальної діяльності.
У стадії попереднього слідства до загальних засобів захисту відносять:
представлення доказів;
заява клопотань і відводів;
ознайомлення з матеріалами справи;
подання скарг на дії і рішення слідчого і прокурора.
Соціальні засоби захисту:
побачення захисника зі своїм підзахисним наодинці і бесіди з ним;
присутність при пред'явленні обвинувачення, допитах обвинуваченого і провадженні інших слідчих дій, виконуваних по спільних клопотаннях обвинуваченого і його захисника;
внесення зауважень із приводу правильності і повноти записів у відповідні протоколи слідчих дій,
Індивідуальними (персональними) засобами захисту на попередньому слідстві є:
а) для обвинуваченого – визначення свого ставлення до сформульованого обвинувачення, подання по ньому пояснення, підписання або непідписання процесуальних документів (наприклад, протоколи допиту обвинуваченого);
б) для цивільного відповідача чи його представника – подання пояснень по суті пред'явленого цивільного позову, подання певних заперечень у частині суті позовних домагань і його розмірів;
в) для захисника – виконання обов'язків по захисту обвинуваченого. Причому в силу прямого припису закону (ч. 7 ст. 48 КПК України) адвокат-захисник не вправі відмовитися від прийнятого на себе захисту обвинуваченого з жодного приводу (у силу складності справи, тяжкості вчиненого, ступеня переконливості виправдувальних доказів тощо). Установлення фактичних обставин розслідуваної справи здійснюється за допомогою кримінально-процесуального доказування, під яким розуміється "процесуальна діяльність зазначених у законі органів і осіб (суб'єктів доказування), що полягає в визначенні можливих слідчих версій, у збиранні й оцінці доказів і їхніх джерел по цих версіях, в обґрунтуванні висновків по справі". Одним зі структурних елементів кримінально-процесуального доказування виступає, як бачимо, збирання доказів.
У числі способів збирання доказів ми знаходимо і їхнє представлення учасниками кримінального процесу чи іншими особами (ст. 66 КПК України). Представлення доказів включає:
а) доставлення слідчому (суду) учасником процесу, посадовою особою підприємства, установи, організації, а також будь-яким громадянином предмета чи документа, клопотання чи заяви про прилучення об'єкта до справи;
б) відображення факту виявлення індивідуальних ознак об'єкта в матеріалах справи;
в) розгляд клопотань і ухвалення рішення про прилучення доказів або про повернення об'єкта особі, що його представила.
Як бачимо, представлення доказів, як процесуальний акт, має досить складну внутрішню структуру, що органічно вплітає в себе елементи практичного і мисленевого характеру. Представлення доказів для обвинуваченого є повністю суб'єктивним правом. Власне кажучи таким воно є і для його захисника, що є самостійним суб'єктом кримінально-процесуальної діяльності, покликаним з'ясувати обставини, що виправдують чи виключають відповідальність обвинуваченого, пом'якшують її, не допускати жодних перекручувань, несприятливі для підзахисного обставини, спростовувати не тільки помилкові частини обвинувачення, але і наполягати на недоведеності всього сумнівного в обвинуваченні".
У силу ст. ст. 6, 7 Закону «Про адвокатуру» адвокат-захисник повинен вести активну діяльність по збиранню даних про факти, що можуть бути використані як докази в справі. Тут може виникнути питання, чи вправі захисник представляти докази, у вірогідності яких він сам не переконаний, котрі вважає сумнівними. Зрозуміло, свідомо помилкових даних адвокат-захисник не вправі представляти. Але якщо дані про факти сумнівні, але якоюсь мірою можуть служити встановленню сприятливих і спростуванню несприятливих для обвинуваченого обставин, захисник зобов'язаний представити такі дані слідству. Адже якщо не встановлено, що ці данні достовірні, то не встановлено і те, що вони не достовірні, помилкові, хибні. Виходить, їх необхідно перевірити, дослідити поки сумніви не будуть усунуті.
Деякі автори також вважають адвоката суб'єктом обов'язку доказування, на якого не покладений тягар доказування, тому що невміння довести невинність не повинно спричинити несприятливі наслідки для обвинуваченого.
Безумовно, слідчий, прокурор, суд не можуть перекласти на захисника обов'язок доказувати обставини, що виправдовують обвинуваченого. Однак, це не звільняє захисника від обов'язку спростовувати обвинувачення, доказувати наявність обставин, що пом'якшують відповідальність обвинуваченого.
Чи вправі захисник збирати докази? На наш погляд, найбільш обґрунтованою є точка зору, відповідно до якої захисник не може їх збирати, оскільки цей процес має на увазі не тільки виявлення, але і процесуальне закріплення фактичних даних уповноваженими на те особами. До їхнього числа захисник не відноситься.
Найбільш розповсюджена помилка в тому, що, упускаючи цю обставину, багато адвокатів, запитуючи й одержуючи через юридичну консультацію необхідні документи, думають, що тим самим збирають докази.
Як пише М.М. Міхєєнко, у збиранні, закріпленні, перевірці й особливо в оцінці доказів на попередньому слідстві захисник тільки бере участь. Представлення ж доказів учасниками за власною ініціативою він виділяє в особливу групу способів збирання доказів поряд зі слідчими, судовими і процесуальними діями. Одержання їх від учасників процесу М.М. Міхєєнко включає в інші процесуальні дії. Такий розрив єдиного, взаємозалежного, двостороннього процесу ні логічно, ні практично виправдати не можна, тому що представлення документів припускає й одержання і відповідне процесуальне закріплення цього акту, що повинно складати одну процесуальну дію, яка спирається на зустрічне волевиявлення обох його суб'єктів: особи, що представляє докази, і особи, що отримує їх для прилучення до справи.
Деякі вчені намагаються обґрунтувати право захисника на збирання доказів і невиправдано розширити можливості одержання ним необхідної інформації. Вони допускають бесіди захисника з громадянами, що володіють певними відомостями, одержання від них письмових пояснень, самостійний огляд адвокатом місця події, фотографування предметів, що мають відношення до розслідуваної події, з наступним представленням зазначених документів слідчому, суду, виготовлення моделей, зразків.
Захисник не повинен відмовлятися від бесіди з особами, яким що-небудь відомо в справі, а також ігнорувати прохання підзахисного поговорити з ними. Стає незрозумілим, як захисник може здійснити представлене йому законом право клопотатися про виклик і допит як свідків і потерпілих певних осіб, якщо він не знає, про що вони будуть говорити.
Дійсно, такий ризик з появою нових свідків існує, але це ні в якому разі не є підставою для позапроцесуальних контактів з можливими свідками. Спроби обґрунтувати дозвіл на них посиланнями на те, що захисник розмовляє з родичами й іншими, що звернулися до нього від імені обвинуваченого (підозрюваного) за юридичною допомогою неспроможні. Приймаючи доручення на ведення справи, захисник дійсно з'ясовує в них відомі їм відомості, інакше бути не може, оскільки він повинен знати деякі вихідні дані (наприклад, хто робить розслідування, які демографічні дані обвинуваченого, що відомо особам, які звернулися по розслідуваній події). По іншому складаються обставини, коли захисник починає самостійні дії по виявленню даних, що можуть стати доказами в справі (предметів, документів, показань свідків). Тут особливу значимість здобуває джерело їхнього одержання, і тому важливо, щоб в осіб, що провадять розслідування чи судовий розгляд, не виникли сумніви в його допустимості.
Збирати доказову інформацію шляхом опитування приватних осіб адвокат не вправі. Будь-які приватні переговори з громадянином, якому що-небудь відомо в справі небезпечні небажаними реакціями з його боку, формуванням своєрідної установки проти обвинуваченого, що негайно може відбитися на спрямованості показань свідків. Очевидно, у таких бесідах немає необхідності ще і тому, що обвинувачений звичайно, правильно орієнтується в тому, кого і по яких фактах можна додатково допитати як свідка, який характер таких показань тощо.
У той же час не можна погодитися з повним запереченням усіх дій захисника, спрямованих на виявлення обставин, що свідчать на користь обвинуваченого, під тим приводом, що вони виходять за межі його повноважень, передбачених процесуальним законом.
Для більш глибокого проникнення в суть події, формування переконання і відшукання аргументів, що підкріплюють правову позицію, захисник може самостійно оглянути і провести фотографування місця події чи окремих об'єктів, скласти план місцевості, схеми. Результати можуть бути використані як підстави для порушення ним клопотань про провадження огляду або слідчих (судових) дій, які сприятимуть кращій підготовці до участі в їхньому проведенні; фотознімки, схеми підвищують переконливість клопотання.
Разом з тим, захисник не вправі посилатися на виявлені в процесі проведеного ним огляду обставини й отримані при цьому відомості в підтвердження правової позиції, що відстоюється, оскільки вони не мають доказового значення. Захисник може також збирати довідки, характеристики й інші документи шляхом різних запитів.
Заява клопотань є одним з найпоширеніших засобів захисту в кримінальному процесі, у тому числі і на попередньому слідстві. Суб'єкти захисту користуються ним як реакцію на недоліки, допущені в процесі провадження попереднього слідства, у тому числі на порушення прав і законних інтересів тих чи інших учасників процесу, для вираження своєї незгоди з кваліфікацією злочину, обраною запобіжним заходом, для прилучення певних об'єктів як доказів у справі, при провадженні певної слідчої дії, для доповнення, призупинення, припинення слідства і т.і. Законодавець вимагає того, щоб заявлені клопотання були у межах закону і мали значення для правильного вирішення справи. Клопотання повинні бути аргументованими і краще, якщо вони викладені в письмовому вигляді. Захисник зобов'язаний допомогти обвинуваченому сформулювати клопотання, дати йому правильне юридичне обґрунтування. На прохання обвинуваченого захисник вправі і безпосередньо (сам) написати текст такого клопотання.
Серед засобів захисту значне місце займає можливість заяви відводу слідчому, прокурору, експерту, спеціалісту, перекладачу. Вона має місце у випадках, коли суб'єкту захисту стає відомо про наявність обставин, що виключають участь зазначених осіб у кримінальному судочинстві (ст. ст. 58.60, 62 КПК України). Відвід може бути заявлений у будь-який момент слідства, як тільки обвинуваченому чи його захиснику стануть відомі необхідні для цього обставини.
Кожний із суб'єктів захисту може реалізувати своє право на заяву самовідводів самостійно. Заява про відвід представляється як в усній формі, з відображенням її в протоколі відповідної процесуальної дії (наприклад, у протоколі допиту), так і в письмовій.
З моменту допуску захисника до участі в справі ув'язнені під варту мають право на побачення з захисником наодинці, а після першого допиту – без обмеження числа побачень і їхньої тривалості. Побачення захисника зі своїм підзахисним необхідні для узгодження ними позиції в справі, усунення наявних у матеріалах кримінальної справи незрозумілостей, заяви клопотань, подачі скарг на дії і рішення слідчого і прокурора. Таке побачення повинне відбуватися суворо наодинці, тільки при цій умові в процесі побачення можуть установитися контакт між обвинуваченим і захисником, обстановка взаємної довіри між ними. Причому дуже важливо на самому початку зустрічі роз'яснити обвинуваченому не тільки мету побачення, але і процесуальні повноваження захисника, правові засоби, що гарантують таємницю побачення, що включають заборону захисника розголошувати відомості, які стали йому відомі в зв'язку зі здійсненням захисту (ч. 8 ст. 48 КПК України). Для отримання побачення пред'являється ордер юридичної консультації і документ, що засвідчує особу адвоката. З позиції забезпечення всебічності, повноти й об'єктивності дослідження обставин справи як дуже важливий засіб захисту виступає присутність захисника при пред'явленні обвинувачення, допиті обвинуваченого і провадженні інших слідчих дій.
Захисник повинен ознайомитися з постановою слідчого про притягнення даної особи в якості обвинуваченого. При цьому особливу увагу він повинен концентрувати на наявності підстав для формування в справі первинного обвинувачення; уважно проаналізувати докази, що підтверджують кожну зі складових частин обвинувачення в матеріально-правовому змісті (фактичну фабулу, юридичне формулювання і правову кваліфікацію). Захиснику дуже важливо з'ясувати, чи дійсно мала місце подія злочину, наявність наміру чи необережності, обставин, що пом'якшують чи обтяжують вину, точність установлення місця, часу й інших обставин злочину, його наслідків, правильність правової кваліфікації. При виявленні в постанові про притягнення як обвинуваченого пробіли обов'язок захисника звернути увагу на них. Захисник усім своїм поводженням повинен сприяти створенню нормальної здорової атмосфери при пред'явленні обвинувачення.
Особливо важливо це, якщо обвинуваченим є неповнолітній або особа, що страждає тяжкими фізичними чи психічними недоліками, у силу наявності яких вона не здатна самостійно здійснити своє право на захист. У випадку участі перекладача при пред'явленні обвинувачення захиснику потрібно стежити за правильністю і повнотою перекладу, дотриманням процесуальної форми посвідчення відповідних документів. Важливо простежити, щоб обвинувачення було роз'яснене повністю, у дохідливій формі і зрозуміло. Сказане повною мірою відноситься і до наступного роз'яснення обвинуваченому його прав в порядку ст. ст. 53, 140 КПК України.
Важливою слідчою дією є допит обвинуваченого. Відповідь обвинуваченого на питання про те, чи визнає він себе винним у пред'явленому обвинуваченні, багато в чому визначає і лінію захисту. Першим задає питання слідчий, а потім захисник. Це відноситься і до випадків участі захисника у допиті свідків, потерпілих і експертів, провадженні інших слідчих дій. Багато чого, приміром, може дати захиснику його участь в очній ставці між учасниками процесу, у чиїх показаннях маються істотні протиріччя. Участь захисника при упізнанні, сприяє не тільки правильному його поводженню, але і допомагають йому повніше усвідомити внутрішній психологічний механізм здійснюваної слідчої дії. У тих випадках, коли виникає необхідність в експертизі, захисник зобов'язаний допомогти в більш повній реалізації наданих у ст. 197 КПК України прав обвинуваченого при призначенні і провадженні експертизи (формулювати питання для отримання по них висновків експерта, заявити відвід останньому тощо). Ініціатива в призначенні і провадженні експертизи може виходити безпосередньо і від захисника: особливо в тих випадках, коли у відповідності зі ст. 76 КПК України її проведення є обов'язковою. У разі потреби захисник порушує питання про доручення провадження експертизи не одному, а декільком експертам, якщо цього вимагає специфіка справи. Захисник повинен простежити за своєчасністю ознайомлення обвинуваченого з висновком експерта. Даному питанню необхідно приділити особливу увагу в тих випадках, коли експертиза в справі проводилася до притягнення в якості обвинуваченого. Захиснику варто ретельно ознайомитися з висновком експерта. Лише при такому підході захисник може правильно оцінити висновок експерта, його доказове значення. Захисник вправі бути присутнім при допиті експерта і задавати йому питання, звернути увагу на прогалини, що мали місце при проведенні огляду .
Такі слідчі дії як обшук, виїмка, огляд зазвичай бувають сполучені з обмеженням гарантованих Конституцією України (ст. ст. 28-32) прав на недоторканість особи, житла, таємниці листування, телефонних переговорів. Захиснику рідко доводиться брати участь при провадженні цих дій. Подібне має місце звичайне при виїмці тих чи інших предметів і документів, здійснюваною по його чи підзахисного клопотанню, задоволеному слідчим. Частіше ж він дістає уявлення про такі дії зі слів свого підзахисного чи при ознайомленні з матеріалами слідства. При виявленні допущених процесуальних порушень захиснику слід домогтися їхнього усунення шляхом заяви клопотання чи скарги. Захисник зобов'язаний переконатися в законності й обґрунтованості здійсненого арешту майна, застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу, тим більше у вигляді взяття під варту (ст. 155 КПК України). Звичайно, буває не дуже важко переконати слідчого і прокурора в недоцільності такого суворого запобіжного заходу.
Зазначимо роль захисника при призупиненні і закінченні попереднього слідства. По клопотанню захисника може бути, зокрема, вирішене питання про призупинення провадження в справі через психічне чи інше тяжке захворювання обвинуваченого. Багато питань, що вимагають узгодження між обвинуваченим і захисником, виникає при припиненні кримінальної справи по нереабілітуючих підставах. Так, звільнити від кримінальної відповідальності з передачею особи на поруки громадським організаціям можна лише за згодою обвинуваченого (ст. 51 КПК України)
Якщо обвинувачений наполягає на розгляді справи в суді, то захисник зобов'язаний надати реальну допомогу своєму підзахисному, в обґрунтування його тверджень про невинність. Велика роль захисника при вирішенні питання про припинення кримінальної справи, при рішенні питання про застосування до неповнолітнього примусових мір виховного характеру (ст. 9 КПК України). У цьому випадку захисник зобов'язаний дати докладний аналіз умов життя і виховання неповнолітнього, умов, що сприяли вчиненню злочину, звернути увагу на наявність дорослих підбурювачів, на щире розкаяння обвинуваченого і можливість його виправлення за допомогою суспільного впливу.
Законодавець досить докладно регламентує процес ознайомлення обвинуваченого і його захисника з матеріалами закінченої розслідуванням кримінальної справи (ст. 218-220 КПК України). Матеріали справи надаються обвинуваченому і нею захиснику в повному обсязі, у підшитому і пронумерованому виді. Якщо при розслідуванні справи застосовувалася кінозйомка чи звукозапис, то вони відтворюються обвинуваченому і захиснику. Обвинувачений і його захисник можуть самі обмежити себе в обсязі ознайомлення з матеріалами справи. Обвинувачений вправі узагалі відмовитися від ознайомлення з закінченим розслідуванням кримінальної справи, і така відмова не спричиняє ніяких правових наслідків. Що ж стосується захисника, то він у силу свого професійного призначення зацікавлений в ознайомленні з матеріалами слідства, що дозволить йому глибше і повніше вникнути в усі аспекти даної справи, правильно оцінити докази, виявити обставини, які виправдовують або пом'якшують вину обвинуваченого, і тим самим забезпечити в справі більш ефективний захист. На прохання обвинуваченого чи його захисника слідчий може дозволити їм ознайомитися з матеріалами справи роздільно. Зроблені при цьому виписки поміщаються в досьє адвоката. Закон не обмежує часом процес ознайомлення з матеріалами справи. Лише в тому випадку, коли обвинувачений і його захисник явно затягують ознайомлення, то слідчий вправі своєю мотивованою постановою, затвердженою прокурором, установити певний термін (ч. 6 ст. 218 КПК України). У тому випадку, якщо в справі притягнуто декількох осіб, що мають своїх захисників, усі матеріали справи пред'являються кожному обвинуваченому і його захиснику. На практиці склалося правило, коли по багатотомних справах слідчий складає графік ознайомлення обвинуваченого і його захисника з матеріалами справи, у якому щодня відзначається пророблена робота. Щоденні оцінки засвідчуються підписами ознайомлених. Графік підписується слідчим і прилучається до протоколу ознайомлення з матеріалами справи обвинуваченого і його захисника. По закінченні ознайомлення обвинуваченого і його захисника з матеріалами справи слідчий зобов'язаний запитати їх, чи клопочуть вони про доповнення попереднього слідства і чим саме (ст. 218 КПК України). Вислухавши заяви і клопотання обвинуваченого і захисника, слідчий складає протокол про пред'явлення обвинуваченому і його захиснику матеріалів справи.
Складання скарг в інтересах обвинуваченого є один з важливих засобів надання захисником правової допомоги підзахисному. Допомагаючи обвинуваченому скласти ту чи іншу скаргу або подаючи її від свого імені, захисник виконує свої безпосередні професійні обов'язки. Тому тут неприпустимі ні поверхневий підхід до складання скарг із приводу дійсно допущених порушень закону, прав і інтересів обвинуваченого, ні подача необ'єктивних, що не мають необхідного обґрунтування скарг. Скарга може бути подана в ході всього попереднього слідства, і незалежно від того, кому адресована скарга, вона передасться для вирішення прокурору. Викласти її можна як у письмовій, так і в усній формі. Усні скарги заносяться до протоколу, що підписується особою, яка подала скаргу, і слідчим (ст. 234 КПК України). Слідчий зобов'язаний протягом двадцяти чотирьох годин направити скаргу, що надійшла, разом зі своїми поясненнями прокурору. Принесення скарги надалі до її вирішення не припиняє приведення у виконання оскаржуваної дії, якщо це не визначать необхідним слідчий чи прокурор.
Прокурор протягом трьох діб після отримання скарги зобов'язаний розглянути її і повідомити захисника про результати розгляду. У випадку відмови в задоволенні зазначених у скарзі клопотань прокурор зобов'язаний викласти мотиви, по яких скарга визнана необґрунтованою (ст. 235 КПК України).
Уважне ставлення до доводів захисника, надання йому реальної можливості оскаржити дії і рішення слідчого сприяють підвищенню якості прокурорського нагляду за попереднім слідством, запобіганню направленню в суд неякісно розслідуваних кримінальних справ. Як бачимо, реалізація наданого обвинуваченому конституційного права на захист забезпечується на попередньому слідстві досить широким спектром процесуальних засобів, що повинні використовуватися лише за допомогою визначених законом способів.
Способами захисту є правила і прийоми, що застосовуються суб'єктами захисту в їхній діяльності для досягнення поставленої мети по виправданню або пом'якшенню відповідальності підзахисного. Перетворення в життя процесуально-правових засобів захисту можливо лише на основі й у рамках кримінально-процесуального закону і відповідних морально-етичних норм. Перше з них припускає, насамперед, найсуворіше дотримання кримінально-процесуальної форми використання засобів захисту, тобто тих процедурних умов, у які вони повинні бути оформлені. Процес використання того чи іншого засобу захисту завжди оформляється документально. Що стосується конкретного способу ознайомлення з матеріалами справи, воно може бути різне: роздільне чи спільне ознайомлення обвинуваченого і його захисника, шляхом прочитання особисто чи за допомогою заслуховування змісту оголошуваних слідчим документів; виписування необхідних відомостей; заява доповнень у ході чи після ознайомлення з матеріалами справи. Спосіб реалізації такого засобу захисту, як заява клопотань, може бути усним і письмовим, із приведенням доказів чи без таких, до проведення, у момент провадження або по закінченні процесуальної дії.
Вибір моменту дуже важливий і для такого способу захисту, як представлення доказів. По ньому, зокрема, можна судити про спонукальні причини представлення доказів. Тільки сумлінністю може характеризуватися спосіб реалізації такого кошту захисту, як дача пояснень по пред'явленому обвинуваченню. Обвинувачений за своїм розсудом вправі давати чи відмовлятися від дачі показань, повідомити правдиві чи помилкові відомості. Обмежувати волю реалізації такого засобу захисту не можна під жодним приводом. Відповідно до принципу презумпції невинності слідчий не вправі як перекладати обов'язок доказування на обвинуваченого, так і домагатися його показань шляхом насильства, погроз і інших незаконних заходів.
У якості однієї з непорушних вимог, що враховуються суб'єктом захисту при виборі того чи іншого способу реалізації будь-якого з засобів захисту, виступає презумпція невинності особи, притягнутої до кримінальної відповідальності в якості обвинуваченого, зміст і соціальне призначення якої вже проаналізовано нами в даній роботі. Зупинимося тут лише на одному положенні, що випливає з її змісту, а саме на тому, що на обвинуваченого не можна покладати обов'язок по доказуванню своєї невинності.
У зв'язку з тим, що на обвинуваченому не лежить обов'язок доказування своєї невинності, виникає питання і про те, чи не покладається такий обов'язок на його захисника. У силу ст. 48 КПК України процесуальні обов'язки захисника досить великі. Але їхнє виконання пов'язане зі здійсненням процесуальної діяльності по заперечуванню і спростуванню обвинувачення, наданню обвинуваченому необхідної юридичної допомоги. Таку діяльність не можна розцінювати як реалізацію обов'язку по доказуванню невинності обвинуваченого в тім специфічному процесуальному змісті, що вкладається в поняття "тягар доказування", у викладеному вище змісті. В українському кримінальному процесі усе, що необхідно для встановлення в справі об'єктивної істини, зобов'язані зробити посадові особи правоохоронних органів держави. І такі особи не мають права утримуватися від з'ясування чого-небудь, що має значення для розглянутої справи, під приводом того, що про це нібито повинен подбати сам обвинувачений і його захисник. Слід зазначити і те, що усі виникаючі в ході розслідування сумніви, що не представляється можливим усунути, повинні тлумачитися на користь обвинуваченого, такі сумніви можуть відноситися як до окремого доказу, так і до визначеної їхньої сукупності. В основі судового вироку, констатуючого винність чи невинність певної особи у вчиненні злочин, можуть лежати лише достовірні знання.
Як різновид соціальних явищ, презумпція невинності пронизана не тільки правовим, але і моральним змістом. Презумпція невинності є по суті справи не що інше, як моральна підстава захисту в будь-якій кримінальній справі. "Критично аналізуючи матеріали попереднього слідства і судового розгляду, захисник,– відзначає проф. А.Д. Бойков,– вправі виходити і виходить із припущення, що обвинувачений або невинний зовсім, або винний у меншому ступені, ніж його обвинувачують. Будь-яка інша моральна і правова установки роблять участь захисника в процесі небезпечною для обвинуваченого і непотрібною для правосуддя" . Моральними початками пронизані як самі засоби захисту, так і способи їхнього використання, ними пронизані всі законодавчі акти, що регламентують у тому чи іншому ступені діяльність по здійсненню захисту по кримінальних справах на будь-якому етапі судочинства, у тому числі й у її судових стадіях.
Захисник з позиції свого процесуального положення і призначення зобов'язаний активно брати участь у судовому розгляді по кримінальній справі. Його не можуть не цікавити питання явки викликаних у судове засідання осіб. Відомо, що від показань потерпілого багато в чому залежить з'ясування обставин справи. Тому у випадку його неявки справедливою буде постановка захисником питання про відкладення слухання справи. Захисники вправі висловлюватися за вживання заходів по забезпеченню явки свідків, експертів та інших осіб. Одна з умов успішного здійснення захисту підсудного – знання ним наданих законом прав. Захисник зобов'язаний простежити за процесом роз'яснення головуючим (у відповідності зі ст. 298 КПК України) підсудному цих прав. Так само і перекладачу роз'ясняються його обов'язки. Важливим моментом підготовчої частини судового засідання є встановлення особи підсудного і своєчасність вручення йому копії обвинувального висновку (ст. 286 КПК України). Від точного установлення віку підсудного залежить вирішення питання про кримінальну відповідальність. Освіта, родинний стан, стан здоров'я й інші особистісні характеристики становлять інтерес для того, щоб обрати той чи інший запобіжний захід, вони враховуються в наступному при винесенні вироків. Несвоєчасність вручення копії обвинувального висновку й ухвали (постанови) можуть завдати шкоди інтересам підсудного. Згідно ст. 286 КПК України встановлене правило про те, "що розгляд справи в судовому засіданні не може бути початий раніше трьох діб з моменту вручення підсудному цих документів". Причому документи, при необхідності, повинні викладатися на тій мові, якою володіє підсудний. Одна з гарантій захисту прав підсудного – законний склад суду. Підсудний і його захисник вправі заявити по передбаченим у законі (ст. 56-62 КПК України) підставам відводи суддям, прокурору, секретарю судового засідання, перекладачу, спеціалісту й експерту. Дуже важливим засобом захисту є заява підсудним і його захисником клопотань про виклик нових свідків і експертів, про витребування речових доказів і документів, про повернення справи на дослідування, призупинення чи припинення її з тих чи інших підстав і т.і. По всіх таких клопотаннях суд зобов'язаний винести ухвалу.
Відмова суду в задоволенні клопотання не перешкоджає підсудному і його захиснику заявити його в ході судового слідства. Судове слідство – центральна частина судового розгляду, у ході якого досліджуються всі зібрані в справі докази, на основі яких виноситься судовий вирок. Захисник у судовому слідстві повинен використовувати весь арсенал засобів захисту. Для нього не байдуже, визнає підсудний себе винним чи ні, і в якій формі це провадиться. Не байдужим для захисника є і те, який порядок дослідження доказів буде (згідно ст. 298 КПК України) установлений судом. В усіх випадках варто пропонувати суду такий порядок дослідження доказів, що, на його думку, буде в більшому ступені сприяти здійсненню захисту підсудного. При допиті підсудного захисник стежить за встановленим ст. 300 КПК України порядком його проведення, за наданням підсудному можливості спокійно і докладно викласти свої показання. Захисник ставить перед підсудним тільки такі питання, що необхідні для захисту. Він повинен ретельно продумати характер участі в допиті підсудного, якщо вона сполучена з упізнанням, перевіркою показань на місцевості, а також по групових справах і справам неповнолітніх. Суд не має права відійти і від установленого законом (ст. 301 КПК України) порядку оголошення показань підсудного, даних при провадженні попереднього слідства.
Захисник зобов'язаний активно виявляти себе при допиті свідків і потерпілих, провадженні експертизи і допиті експертів, огляді речових доказів, документів, місцевості і приміщення, де відбувалася та чи інша події (ст. 303-315 КПК України). Після розгляду клопотань головуючий опитує учасників процесу, у тому числі підсудного і його захисника, чи бажають вони доповнити судове слідство і чим саме. При клопотаннях про доповнення судового слідства суд обговорює і розв'язує їх (ст. 317 КПК України). Потім переходить до судових дебатів, у яких захисник виступає з промовою.
Захисна промова завершує велику і складну роботу захисника, що спрямована на те, щоб виключити притягнення до кримінальної відповідальності й засудження безневинного.
Захисна промова – самостійний і важливий засіб захисту, за допомогою якого піддаються ретельному аналізу фактичні обставини справи, характеризується особа підзахисного і на цій основі робляться висновки в справі. У той же час – це публічний виступ адвоката, у якому він показує, як інститут захисту служить справі справедливого і законного здійснення правосуддя.
реклама
|
| Категория: Курсовые работы | Добавил: Kostyantin (19.02.2009)
W
|
| Просмотров: 5769
| Рейтинг: 4.3/6 |
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи. [ Регистрация | Вход ] | |
