Главная » Статьи » Курсовые работы
Висновок експерта як джерело доказів
КУРСОВА РОБОТА
на тему:
“Висновок експерта як джерело доказів”

Київ 2002

ВСТУП

Із розпадом СРСР і проголошенням незалежності України наша держава відкрилася для впливу ззовні. У більшості випадків цей вплив є позитивним, але є певні негативні моменти. Завдяки впливу іноземної злочинності українська злочинність почала невпинно розвиватися, набувати нових форм. Повсякчас “удосконалюються способи злочинної діяльності, які набувають професіоналізму.”[10] На теперішній час, як це не прикро, злочинність почала безпосередньо впливати на соціально-політичну обстановку в державі.
Для подолання цих соціально небезпечних явищ правоохоронним органам потрібен досконалий механізм розкриття злочинів та викриття осіб, винних у їх вчиненні. Створення такого механізму пов'язане з більш повним використанням у правозастосовчій діяльності сучасних досягнень науки й техніки, зокрема серед можливостей судової експертизи.
Не можна залишати поза увагою, що за допомогою експертиз і технічних засобів фіксування слідів злочинних діянь, за даними МВС, в Україні розкривається понад третина злочинів. І все ж можливості судової експертизи в кримінальному судочинстві використовуються ще неповною мірою.[10]
Проведене Верховним Судом України вивчення кримінальних справ показало, що суди, слідчі, органи дізнання інколи доручають проведення експертиз особам, які не мають кваліфікації судового експерта або не здатні на належному професійному рівні здійснити експертне дослідження та дати правильний експертний висновок.[10] Та це ще не все, деколи особи, які мають кваліфікацію судового експерта, дають такий висновок, що стає незрозумілим, як вони отримали цю кваліфікацію; судді, маючи на руках нормальний висновок експерта, тлумачать його на власний розсуд. І нарешті самі кваліфіковані експерти не мають обладнання для проведення досліджень, або використання цього обладнання законодавчо не регламентовано. Все це викликає багато запитань, на які мало відповідей. Стає зрозумілим одне: ми безмежно відстали від сучасного рівня розвитку даної галузі, і якщо вчасно не схаменемося, не почнемо наздоганяти хоч би своїх сусідів, то незабаром надовго втратимо можливість вважатися цивілізованою і розвинутою державою стосовно даного питання.
Власне в курсовій роботі ми майже не розглянули проблеми сучасної судової експертизи з тієї причини, що це не входило в предмет нашого дослідження і не передбачено планом нашої роботи. Було розглянуто лише загальні питання стосовно висновку експерта: поняття, значення, зміст, структура, порядок призначення і проведення експертизи, оцінка висновку експерта.
 
1. ПОНЯТТЯ, МІСЦЕ І ЗНАЧЕННЯ ВИСНОВКУ ЕКСПЕРТА ЯК ДЖЕРЕЛА ДОКАЗІВ

1.1. Поняття і види кримінально-процесуальних доказів
Для того, щоб розглядати висновок експерта як джерело доказів спочатку слід звернутися до самого поняття доказів.
Доказ (логіка) – це логічна операція обгрунтування істинності якого-небудь судження за допомогою інших істинних і пов'язаних з ним суджень. Він складається з трьох елементів:
1) тези (судження, істинність якого обґрунтовують у процесі аргументації);
2) аргументів (доводів або підстав доказу – це вихідні теоретичні чи фактичні положення, за допомогою яких обґрунтовують тезу);
3) демонстрації (це логічний зв'язок між аргументом і тезою). 
Докази в розумінні науки логіки теж широко застосовуються і кримінальному процесі, особливо при обгрунтуванні процесуальних рішень (постанов, вироків, ухвал).
Кримінально-процесуальні (судові) докази – всякі фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, суд, слідчий встановлюють:
1) наявність або відсутність суспільно-небезпечного діяння;
2) винність обвинуваченого;
3) інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Фактичні дані в юридичній літературі розглядаються в трьох значеннях: факти, відомості про факти, факти і відомості про них. Найбільш правильним розумінням фактичних даних, на нашу думку, буде розуміння їх у якості відомостей про факти.
Ст. 65 КПК визначає такі джерела доказів: показання свідка, показання потерпіло¬го, показання підозрюваного, показання обвинуваченого, висновок експерта, речові докази, протоколи слідчих і судових дій, протоколи і відповідні додатки, складені уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів, та інші документи.
Варто наголосити, що вважати джерелом доказів експертів – неправильно. Поки доказова інформація не буде викладена у висновку експерта доказів ще немає, а отже, і їх джерел, які повинні знаходитись у справі. Експерта точніше було б називати носієм можливої доказової інформації.[8]
Перелік джерел доказів, зазначених у ч. 2 ст. 65 КПК, є вичерпним. Жодне джерело доказів не має наперед установленої сили, не вважається кращим або гіршим.

1.2. Поняття висновку експерта як джерела доказів
Експертиза – це діяльність експерта, спрямована на з’ясування певних обставин, тобто на вирішення питань, поставлених перед експертом, судом чи органом розслідування.[14; с. 162]
Експерт – це особа, яка володіє спеціальними знаннями, призначена судом чи орга¬ном попереднього розслідування для встановлення тих чи інших обставин, які мають значення для справи, з’ясування яких вимагає застосування наукових, технічних або інших спеціальних знань.
Експерт в кримінальному процесі:
1) повідомляє відомості, засновані на даних науки, яку він представляє;
2) встановлює фак¬ти на підставі своїх спеціальних знань;
3) із фактів, встанов¬лених ним на підставі своїх наукових знань, робить висновок.[14; с. 162]
Неправильно вживати: висновок експертизи. Висно¬вок дає експерт у результаті проведеної ним експертизи.[8]
Висновок експерта – це документ, складений у ре¬зультаті експертного дослідження експертом, якому в пе¬редбаченому КПК України порядку було доручено провести екс¬пертизу і дати відповіді на поставлені йому запитання. 
Висновок експерта – це представлені у встановленому законом порядку висновки спеціаліста, залученого у якості експерта, стосовно обставин справи, з’ясування яких вимагає застосування спеціальних знань. Висновок експерта містить відповіді на питання, поставлені перед експертом судом чи органом розслідування.[14; с. 162]
Висновок експерта — це його письмове повідомлення про хід і результати проведеного ним дослідження та про його висновки щодо поставлених перед ним питань.[13; с. 100]
Якщо в справі наявні акти чи довідки про результати ві¬домчого дослідження якоїсь обставини, у тому числі й відомчі висновки, що йменуються експертизою (про якість товару, недостачу товарно-матеріальних цінностей тощо), хоча б і одержані на запит органів слідства чи суду, то це ні в якому разі не може розглядатись як висновки експерта і бути під¬ставою для відмови у проведенні судової експертизи.[8]
Процесуаль¬на природа висновку експерта визначається не тим, що експерт у своєму висновку пояснює ті чи інші обставини справи чи повідомляє свою наукову думку про них. Про¬цесуальна природа висновку експерта визначається тим, що експерт повідомляє обставини, раніше невідомі слідству чи суду або, в усякому разі, в існуванні яких ці органи не були впевнені, встановлює іноді наявність причинного зв’язку між явищами, який важко виявити. Експертиза не може тлумачитися як вид огляду, хоч би тому, що діяльність експерта далеко виходить за межі огляду, а висновок експерта є не простим протоколюванням результатів його діяльності, а містить в собі дослідження і висновки експерта. Висновок експерта не може тлумачитися і як вид показань свідків. Між ними є істотні відмінності. Змістом показань свідків є факти, які свідок бачив або чув, до того ж до його виклику у якості свідка. Змістом висновку експерта є факти, які експерт з’ясував завдяки своїм спеціальним знанням, застосованим після його залучення у якості експерта.[14; с. 163]
Як й інші джерела доказів, експертиза є процесуальним джерелом відомостей про факти, що мають значення для справи. Експерт з’ясовує ті чи інші фактичні обставини і повідомляє їх в своєму висновку суду чи органам розслідування. В цьому розумінні висновок експерта не відрізняється від інших джерел доказів.[14; с. 162]

1.3. Значення висновку експерта
Експертиза нерідко виступає як ефективний засіб встановлення обставин справи. Вона дозволяє використовувати в процесі розслідування і судового розгляду кримінальних справ увесь арсенал сучасних науково-технічних засобів і є основним каналом впровадження в судово-слідчу практику найновіших досягнень науки і техніки.[13; с. 100]

1.4. Чи варто дозволити проводити експертизу до порушення кримінальної справи
Деякі автори вважають, що вимоги ст. 94 і ст. 97 КПК України про необхідність встановлення достатніх під¬став для порушення кримінальної справи шляхом перевірки заяв і повідомлень дозволяють ставити питання про допустимість проведення судових експертиз в стадії порушення кримінальної справи. Такі ситуації виникають, головним чином, у зв'язку з заявами І повідомленнями про злочини проти життя, здоров'я, свободи та гідності особи, коли для вирішення питання про порушення справи є необхідними конкретні висновки судово-медичної експертизи (Є.В. Коваленко, Г.М. Курганський, Я.П Нагнойний, П.Ф. Пашкевич, В.І. Попов, Т.Ф. Шаркова та ін.).[2]
Наведена вище позиція не має права на існування з трьох причин:
1) підставою до порушення кримінальної справи є не доведеність злочину, а обгрунтоване об'єктивними даними припущення про наявність певного кри¬мінально караного діяння, а отже на цій стадії може й не бути повної переконаності в тому, що злочин вчинено;
2) призначення і проведення експертизи до порушення криміналь¬ної справи потягло б за собою проведення й інших слідчих дій, що призвело б до фак¬тичної ліквідації стадії порушення кримінальної справи;
3) для перевірки матеріалів з повідомленням про злочин існує ціла низка дієвих засобів, які цілком забезпечують надійність попередніх даних для вирішення питання про порушення кримінальної справи по суті, зокрема, можливості оперативних органів.
Крім того постанова Пленуму Верховного Суду України №8 від 30 травня 1997 року зазначає, що “кримінально-процесуальне зако¬нодавство не передбачає проведення експертизи в стадії віддання об¬винуваченого до суду”[11], а дане положення можна за аналогією віднести і до стадії порушення кримінальної справи.

1.5. Процесуальні види експертизи
Існують різні види та роди експертиз. Найбільш розповсюдженими є наступні види: криміналістична (дактилоскопічна, балістична, трасологічна, почеркознавча, судово-технічна експертиза документів), судово-медична, судово-психіатрична, судово-бухгалтерська, судово-автотехнічна та деякі інші.
Чинне законодавство передбачає можливість проведення різних експертиз у кримінальному судочинстві: первинна і повторна, основна і додаткова, що проводяться експертом одноособово або групою експертів, комісійно чи комплексно.[10; с. 136]
Одноособова експертиза – експертиза, яка провадиться одним експер¬том.
Первинною є експертиза, при проведенні якої об'єкт досліджується вперше. Додаткова або повторна експертиза призначаються тільки відносно первинної.
Комісійна експертиза призначається у випадках, коли є потреба провести дослідження за участю декількох експертів-фахівців у одній галузі знань, а комплексна експертиза – за участю декількох експертів-фахівців у різних галузях знань. Комісія експертів може бути створена судом чи за його рішенням керівником судово-експертної установи.
При проведенні комплексної експертизи кожен експерт проводить дослідження в межах своєї компетенції, а потім за результатами проведених досліджень дається спільний, «синтезований» висновок. У випадку непогодження між експертами висновок оформлюється за правилами комісійної експертизи.
За результатами оцінки висновку експерта може бути призначена додаткова чи повторна експертизи. Висновок первинної експертизи у разі призначення додаткової не оспорюється, хоч і є недостатнім для з'ясування порушених питань. При призначенні повторної експертизи висновок первинної визнається недостовірним або сумнівним, що й викликає потребу в проведенні експертизи іншим експертом. При додатковій експертизі вирішуються питання, які раніше не було вирішені, а при повторній – знову досліджуються вже вирішені питання.
За змістом ст. 75 КПК додаткова експертиза призначається, якщо при розгляді висновку первинної експертизи з'ясувалася неможливість усунути неповноту або неясність висновку шляхом допиту експерта. Висновок визнається неповним, якщо експертом досліджено не всі надані йому об'єкти чи не дано вичерпних відповідей на поставлені запитання. Неясним вважається висновок, який має невизначений, неконкретний характер або нечітко викладений. Проведення додаткової експертизи доручається тому самому або іншому експертові (ч. 5 ст. 75 КПК).
У випадках, коли виникає необхідність у дослідженні нових об'єктів або інших обставин справи, суд призначає нову експертизу яка не є додатковою.
Повторна експертиза призначається за наявності сумнівів у правильності експертного висновку, коли він недостатньо обгрунтований або суперечить іншим матеріалам справи, а також у випадках виявленого порушення процесуальних норм, що регламентують призначення експертизи. Повторна експертиза має проводитися обов’язково іншим експертом.

1.6. Порядок призначення і проведення експертизи
Призначення і проведення судової експертизи в кримінальній справі безпосередньо регулюється нормами КПК України.
Відповідно до ст.75 КПК судова експертиза призначається у випадках, коли для з'ясування питань, що мають значення для справи потрібні наукові, технічні або інші спеціальні знання. Недодержання цього правила потрібно розглядати як істотне порушення процесуального законодавства, що є однією з підстав скасування вироку, повернення справи на новий судовий розгляд або на додаткове розслідування.[10; с. 134]
Постанова Пленуму Верховного Суду України №8 від 30 травня 1997 року наголошує на недопустимості призначення експертизи для з'ясування обставин, що не потребують спеціальних знань, а також порушення перед експертом правових питань, вирішення яких законом віднесено до компетенції суду.
При призначенні експертизи важливе дотримання ще однієї умови: має бути порушена кримінальна справа. “Рішення про призначення експертизи має прийматися одразу ж після виникнення необхідності з'ясування питань, що потребують спеціальних знань. Зволікання призводить до тяганини в розслідуванні чи в судовому розгляді справи, а інколи до знищення чи пошкодження матеріальних предметів експертного дослідження або втрати ними певних властивостей, що робить неможливим проведення експертизи.”[10; с. 135]
Проведення експертизи є обов’язковим у таких випадках (ст. 76 КПК):
1) для встановлення причин смерті;
2) для встановлення тяжкості і характеру тілесних ушкоджень;
3) для визначення психічного стану підозрюваного або обвинувачено¬го при наявності в справі даних, які викликають сумнів щодо його осуд¬ності;
4) для встановлення статевої зрілості потерпілої в справах про злочи¬ни, передбачені ст. 155 КК України;
5) для встановлення віку підозрюваного або обвинуваченого, якщо це має значення для вирішення питання про його кримінальну відповідаль¬ність і якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одер¬жати.
Підставою проведення експертизи є постанова про призначення експертизи. В постанові (ухвалі) слідчого, суду про призначення експертизи мають бути вказані підстави призначення, кому вона доручається та матеріали (об’єкти), що надаються у розпорядження експерта. В постанові (ухвалі) повинні бути чітко сформульовані питання, які ставляться перед експертом.[13]
Експертом призначається особа, яка володіє відповідними спеціальними знаннями і не зацікавлена у вирішенні справи. Експерт повинен з’явитися за викликом слідчого чи суду і дати об’єктивний висновок щодо поставлених перед ним питань. За злісне ухилення від явки до суду, до органів досудового слідства або дізнання експерт несе відповідальність відповідно за частиною 2 статті 1853 або статтею 1854 Кодексу України про адміністративні право¬порушення, а за дачу завідомо неправдивого висновку або за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків відповідно за статтями 384 чи 385 Кримінального Кодексу України. Експерт може відмовитися від дачі висновку, якщо поставлені перед ним питання виходять за межі його спеціальних знань або представлені йому матеріали недостатні для висновку.
Експерт не має права самостійно збирати матеріали та об’єкти, необхідні йому для дослідження. У випадку необхідності отримання додаткових матеріалів він заявляє про це відповідне прохання слідчому чи суду.
Експерт дає висновок від свого імені і несе за нього особисту відповідальність.
Ознайомившись з висновком експерта, слідчий має право допитати експерта з метою одержання роз'яснення або доповнення висновку (ст. 201 КПК). Допит проводиться у тих випадках, коли експерту для відповіді на поставлені перед ним питання не потрібно проводити додаткові дослідження. При необхідності в таких дослідженнях має бути призначена додаткова експертиза.
Слід мати на увазі, що порушення передбачених ст. 197 КПК прав обвинуваченого при призначенні і проведенні експертизи під час дізнання чи попереднього слідства може бути підставою для направ¬лення справи на додаткове розслідування лише тоді, коли поновити ці права в судовому засіданні неможливо.[11]
У випадках, коли для забезпечення експертного дослідження потрібно зібрати додаткові матеріали (провести ревізію, відшукати до¬кументи чи речові докази тощо), але це неможливо зробити в судово¬му засіданні, справа підлягає поверненню на додаткове розслідування.
 
2. ОЦІНКА ВИСНОВКУ ЕКСПЕРТА В ПРОЦЕСІ ДОКАЗУВАННЯ

Перевірка доказів і їх джерел рівнозначні їх дослідженню – елементу процесу доказування.[8]
Оскільки оцінка доказів і їх джерел є лише розумовою, логічною діяльністю, КПК не регулює її так докладно, як збирання й перевірку, але в ньому сформульовано загальні правила такої оцінки, які мають методологічний характер: суд, прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, оцінюють докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному й об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст. 67 КПК). Це правило стосується і висновку експерта.
Згідно зі ст. 67 КПК право оцінки доказів належить суду.
Висновок експерта набуває доказової сили за умови дотримання норм КПК, які регулюють порядок призначення і проведення експертизи, повноваження судового експерта.
Зміст оцінки висновки експерта полягає у встановленні його:
1) достовірності;
2) належності;
3) допустимості;
4) достатності;
5) правильності;
6) відносності;
7) повноти.
Достовірність доказів означає, що вони правильно, адекватно відображають матеріальні і нематеріальні сліди. Достовірність висновку експерта залежить перш за все від достат¬ності наданих йому предметів чи документів, що є об’єктами експерт¬ного дослідження. Тому суд, слідчий або особа, яка проводить дізнання, повинні вжити всіх передбачених законом заходів до з'ясування обставин, які потрібні для експертного дослідження, зафіксувати останні у процесуальних документах, одержати речові до¬кази, зразки, фотознімки, відеоплівку, документи тощо і своєчасно передати їх експертові.
Оцінка достовірності висновку експерта включає в себе наступні компоненти:
1) Має бути оцінена надійність застосованої експертом методики.
2) Також потрібно враховувати достатність представлених експерту матеріалів для дослідження.
3) Оцінці підлягає правильність представлених експерту вихідних даних. Якщо висновок експерта побудований не на з’ясованих ним самим ознаках (наприклад, ознаках почерку), а на вихідних даних, представлених експерту в якості істинних (наприклад, швидкість руху транспортних засобів і пішоходів при автотехнічній експертизі), то експерт не може бути притягнутий до відповідальності за правильність цих даних. Тому суд до того, як використати висновок експерта як обгрунтування вироку, має пересвідчитися у його правильності.
4) Має бути перевірена повнота проведеного експертом дослідження. Висновок визнається неповним, коли експерт дослідив не всі подані йому об'єкти чи не дав вичерпних відповідей на порушені перед ним питання. Неясним вважається висновок, який нечітко викладений або має невизначений, неконкретний характер.[11]
5) Повинна бути оцінена правильність експертної інтерпретації встановлених експертом ознак та їх достатність для висновку.
Належність висновку експерта визначається його придатністю для встановлення наявності чи відсутності обставин, які входять до предмета доказування в справі, конкретизованого кримінальним законом, а також інших обставин, які мають у даній справі характер допоміжних або супутніх стосовно предмета доказування.
При оцінці відносності висновку експерта слід мати на увазі, що вона передусім залежить від відносності об’єктів, які досліджувалися експертом.[13; с. 101]
Допустимість висновку експерта визначається законністю джерел, умов і способу його одержання. При оцінці висновку експерта з точки зору його допустимості необхідно переконатися, чи не було порушень процесуального порядку призначення та проведення експертизи, чи компетентний експерт, і чи не зацікавлений він у вирішенні справи, чи належним чином і чи правильно оформлений висновок.
Висновок експерта, одержаний з грубим порушенням норм КПК, що регулюють процес доказування, конституційних та інших прав громадян, а тим більше одержаний в результаті злочинного порушення норм, недопустимий для використання в кримінальному процесі.
Наведені правила оцінки висновку експерта є однаковими для всіх суддів щодо всіх справ.
Згідно зі ст. 67 КПК висновок експерта не має наперед встановленої сили та переваги перед іншими доказами і підлягає перевірці нарівні з ними. “На яких би точних наукових даних не був заснований експертний висновок, він не повинен прийматися на віру.”[13; с. 101] Трапляються випадки, коли за своїм змістом висновок не викликає жодних сумнівів, однак суперечить іншим матеріалам справи. За такої си¬туації він підлягає особливо ретельній перевірці.
Не повинна віддаватись перевага висновку експертизи лише тому, то вона проведена комісійно, повторно, експертом авторитетної уста¬нови або таким, який має більший досвід експертної роботи, тощо.
При оцінці доказового значення висновку важливо розуміти логічну форму експертного висновку, його змісту. Багато помилок при оцінці виникають з причини неправильного тлумачення висновку, невірного розуміння його сенсу. Так, висновки експертів про можливість фактів іноді розуміються як висновки про дійсні факти. Та насправді в них констатується лише можливість певної події, а не те, що ця подія мала місце дійсно. Трапляються випадки неправильної оцінки висновків про групову (родову) приналежності, коли слідчі та судді сприймають їх як висновки щодо індивідуальної тотожності.[13; с. 102]
Відповідно до вимог кримінально-процесуального закону суд вправі обгрунтовувати вирок лише доказами, які безпосередньо розглянуті в судовому засіданні. Висновок експерта досліджується шляхом його оголошення в судовому засіданні (ч. 6 ст. 310 КПК), а при необхідності – також шляхом допиту експерта (ст. 311 КПК). 
Експерт допитується в су¬довому засіданні, коли виникає потреба:
1) в роз'ясненні використаних методик експертного дослідження, і спеціальних термінів, характеру висновку (є він категоричним, вірогідним, приблизним, умовним чи альтернативним);
2) у з'ясуванні придатності наданих об'єктів для дослідження та дачі висновку;
3) у доповненні висновку додатковою аргументацією окремих положень;
4) у повідомленні про виявлені під час дослідження факти, з при¬воду яких експертові не ставилися запитання при призначенні експертизи;
5) у мотивуванні окремих відповідей на поставлені запитання, якщо це не вимагає проведення додаткової експертизи.
Отже, допит експерта в суді (ст. 311 КПК) є способом перевірки експертного висновку та встановлення його значення для справи.
Згідно постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 року №8 при оцінці висновку експерта суд повинен з'ясувати:
1) чи було додержано вимог законодавства при призначенні та проведенні експертизи;
2) чи не було обставин, які виключали участь експерта у справі;
3) компетентність експерта і чи не вийшов він за межі своїх повноважень;
4) достатність поданих експертові об'єктів дослідження;
5) повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним;
6) узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи;
7) обгрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи.[10; с. 142]
 
3. ЗМІСТ ТА СТРУКТУРА ВИСНОВКУ ЕКСПЕРТА

3.1. Зміст висновку експерта
Нерідко під висновком експерта розуміють тільки відповіді експерта на поставлені йому слідчим чи судом питання. На підставі проведених ним досліджень експерт встановлює нові фактичні дані і викладає їх у своїх відповідях, і саме ці дані є доказами в справі, якщо вони сформульовані в категоричній формі, а не є припущенням. Ймовірний висновок експерта не може бути покла¬дений в основу вироку.[8]
У висновку експерта повинно бути зазначено:
1) коли, де, ким (прізвище, освіта, спеціальність, науковий ступінь і вчене звання, посада експерта) проведена експертиза;
2) підстава проведення експертизи;
3) хто був присутній при проведенні;
4) питання, що були поставлені перед експертом;
5) матеріали, які експерт вико¬ристав;
6) дослідження, які провів експерт;
7) відповіді на поставлені запитання.
Коли при проведенні експертизи експерт виявить факти, які мають значення для справи і з приводу яких йому не були поставлені питання, він вправі на них вказати в своєму висновку (ст. 200 КПК).
За своїм змістом висновок експерта може бути: категоричним, вірогідним, приблизним, умовним, альтернативним.

3.2. Структура висновку експерта
Кримінально-процесуальний кодекс не визначає структуру висновку експерта, але в юридичній літературі він умовно поділяється на три частини:
1. вступну;
2. дослідницьку;
3. висновки.
У вступній частині зазначається найменування експертизи, приводяться відомості про експерта (експертів), перераховуються одержані на експертизу матеріали. 
В дослідницькій частині описується процес експертного дослідження та його результати, а також робиться наукове тлумачення встановлених фактів.
Висновки – це відповіді на поставлені перед експертом запитання. Експерт має право за власною ініціативою зробити висновок з питань, які перед ним не ставились, якщо вони мають, на його думку, значення для справи.[13; с. 101]
Вступна й дослідницька частини висновку експерта як документа теж мають важливе доказове значення. Їх ана¬ліз дає змогу слідчому, прокурору, суду, а також потер¬пілому, обвинуваченому, захиснику та іншим заінтере¬сованим учасникам процесу правильно оцінити кваліфікованість, обгрунтованість і повноту відповідей експер¬та, їх придатність для встановлення обставин, які входили до предмета доказування в справі.[8]

3.3. Порядок постановки запитань перед експертом, відповіді на які він повинен відобразити у своєму висновку
Відповідно до ст. 273 КПК ухвала суду (постанова) повинна бути складена як окремий документ з наведенням у ній мотивів прийнятого рішення про призначення експертизи та чітким переліком питань, що стосуються предмета останньої. В ухвалі (постанові) має бути зазначено, які подані учасниками судового розгляду питання і з яких мотивів відхилено.
При цьому суд виконує такі процесуальні дії:
1) з'ясовує обставини, що мають значення для дачі експертного висновку;
2) пропонує учасникам судового розгляду письмово подати питан¬ня, які вони бажають порушити перед експертами;
3) оголошує ці питання, а також питання, запропоновані судом;
4) заслуховує думки учасників судового розгляду з приводу пода¬них питань;
5) у нарадчій кімнаті обмірковує всі питання, виключає ті з них, що виходять за межі компетенції експерта або не стосуються предмета доказування, формулює питання, які він порушує перед експертом з власної ініціативи, остаточно визначає коло питань, що виносяться на вирішення експертизи, і виносить ухвалу (постанову) про її призначення;
6) оголошує в судовому засіданні ухвалу (постанову) про призначення експертизи і вручає її експертові.[10; с. 142]

3.4. Складання спільного висновку при комісійній чи комплексній експертизі
Напрацьовано практику, коли за наслідками комісійної експертизи складається й підписується спільний висновок. Експерт, не згодний з висновком інших експертів, складає свій висновок окремо.
За наслідками комплексної експертизи складаються та підписуються спіль¬ний висновок або окремі його частини. При підписанні експертами окремих частин висновку в кожній з них викладаються хід й наслідки проведених досліджень.[10; с. 138] У висновку повинно бути вказано, які дослідження провів кожний експерт, які факти він особисто встановив і яких дійшов висновків. Кожний експерт вправі під¬писати спільний висновок або ту частину його, яка ві¬дображає хід і результати проведених ним особисто до¬сліджень. Якщо підставою остаточного висновку є факти, встановлені іншим експертом, то про це також повинно бути вказано у висновку. Така практика заслуговує на схвалення, оскільки вона дозволяє повно й об'єктивно дослідити висновки експертизи та дати їм правильну оцінку в сукупності з іншими доказами у справі.
 
ВИСНОВКИ

В курсовій роботі ми розглянули наступні питання: поняття, значення, зміст та структура висновку експерта, порядок призначення і проведення експертизи, оцінка висновку експерта. В результаті проведеного дослідження були зроблені наступні висновки:
1. Експертиза – це діяльність експерта, спрямована на з’ясування певних обставин, тобто на вирішення питань, поставлених перед експертом, судом чи органом розслідування.
2. Експерт – це особа, яка володіє спеціальними знаннями, призначена судом чи орга¬ном попереднього розслідування для встановлення тих чи інших обставин, які мають значення для справи, з’ясування яких вимагає застосування наукових, технічних або інших спеціальних знань.
3. Висновок експерта – це документ, складений у ре¬зультаті експертного дослідження експертом, якому в пе¬редбаченому КПК України порядку було доручено провести екс¬пертизу і дати відповіді на поставлені йому запитання. 
4. Відповідно до ст.75 КПК судова експертиза призначається у випадках, коли для з'ясування питань, що мають значення для справи потрібні наукові, технічні або інші спеціальні знання. Недодержання цього правила потрібно розглядати як істотне порушення процесуального законодавства.
5. Підставою проведення експертизи є постанова про призначення експертизи.
6. Чинне законодавство передбачає можливість проведення різних експертиз у кримінальному судочинстві: первинна і повторна, основна та додаткова, що проводяться експертом одноособово або групою експертів, комісійно чи комплексно.
7. Одноособова експертиза – експертиза, яка провадиться одним експер¬том.
8. Первинна експертиза – експертиза, при проведенні якої об'єкт досліджується вперше.
9. Комісійна експертиза призначається у випадках, коли є потреба провести дослідження за участю декількох експертів-фахівців у одній галузі знань, а комплексна експертиза – за участю декількох експертів-фахівців у різних галузях знань.
10. При проведенні комплексної експертизи кожен експерт проводить дослідження в межах своєї компетенції, а потім за результатами проведених досліджень дається спільний висновок.
11. За змістом ст. 75 КПК додаткова експертиза призначається, якщо при розгляді висновку первинної експертизи з'ясувалася неможливість усунути неповноту або неясність висновку шляхом допиту експерта.
12. У випадках, коли виникає необхідність у дослідженні нових об'єктів або інших обставин справи, суд призначає нову експертизу яка не є додатковою.
13. Повторна експертиза призначається за наявності сумнівів у правильності експертного висновку, коли він недостатньо обгрунтований або суперечить іншим матеріалам справи, а також у випадках виявленого порушення процесуальних норм, що регламентують призначення експертизи. Повторна експертиза має проводитися обов’язково іншим експертом.
14. Згідно зі ст. 67 КПК право оцінки доказів належить суду.
15. Висновок експерта набуває доказової сили за умови дотримання норм КПК, які регулюють порядок призначення і проведення експертизи, повноваження судового експерта.
16. Зміст оцінки висновки експерта полягає у встановленні його: достовірності; належності; допустимості; достатності; правильності; відносності; повноти.
17. Висновок експерта складається з трьох частин: вступної, дослідницької і висновків. 
Не можна сказати, що висновок експерта є найважливішим джерелом доказів, хоча інколи він дійсно відіграє вирішальну роль при розгляді і розслідуванні кримінальних справ. Висновок експерта – це таке саме джерело доказів, як і всі інші: як показання свідків, як речові докази тощо. Не слід перебільшувати його значення, проте не слід його і зменшувати. Іншими словами він потребує теоретичного вивчення, наукової розробки і правової регламентації нарівні з іншими джерелами доказів.
 
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Білоусенко В. Питання судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку в постановах Пленуму Верховного Суду України // Коментар судової практики з кримінальних справ // Бюлетень законодавства і юридичної практики України.– 1996.– №6.– с. 89-94
2. Гончаренко В.Г. Використання спеціальних знань у стадії порушення кримінальної справи // Теорія та практика застосування чинного кримінального та кримінально-процесуального законодавства в сучасних умовах: Тези доп. наук.-практ. конф.: У 2-х ч.– Ч. ІІ.– К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2002.– с. 10-11
3. Закон України «Про судову експертизу» від 25 лютого 1994 р.
4. Інструкція про організацію проведення судових експертиз в науково-дослідних судово-експертних установах Міністерства юстиції України, затверджена Наказом Міністра юстиції України 30 травня 1988 року № 8/5.
5. Конституція України.– К.: 1996.
6. Кримінальний процес України: Підруч. для студентів юрид. спец. вищ. Закладів освіти / Ю.М. Грошевий, Т.М. Мірошниченко, Ю.В. Хоматов та ін.; За ред. Ю.М. Грошевого та В.М. Хотенця.– Харків: Право, 2000.– 496 с. 
7. Кримінально-процесуальний кодекс України. Цивільний процесуальний кодекс України / Верховний Суд України; Відп. ред. В.Т. Маляренко.– К.: Юрінком Інтер, 2001.– 352 с. 
8. Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В. П. Кримінальний процес України: Підручник.– 2-ге вид., перероб. і доп.– К.: Либідь, 1999.– 536 с.
9. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка.– К.: Каннон, А.С.К., 2001.– 1104 с.
10. Панєвін О.С., Сухова Г.Є. Судова експертиза в кримінальних справах // Коментар судової практики в кримінальних та адміністративних справах. Постанови Пленуму Верховного Суду України (1995-1997) / Відповідальний редактор В.Т. Маляренко.– К.: Юрінком Інтер, 1998.– с. 131-145
11. Постанова Пленуму Верховного Суду України №8 від 30 травня 1997 року “Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах”
12. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами України кримінально-процесуального законодавства, що регулює повернення справ на додаткове розслідування» від 25 березня 1988 р.
13. Советский уголовный процесс / Под ред. И.В. Тыричева.– М.: Всесоюзный юридический заочный институт, 1988.– 296 с.
14. Советский уголовный процесс / Алексеев Н.С., Бастрыкин А.И., Даев В.Г. и др.; Под ред. Н.С. Алексеева, В.З. Лукашевича.–Л.: Издательство Ленинградского университета, 1989.– 472 с.


Категория: Курсовые работы | Добавил: Kostyantin (19.02.2009) W
Просмотров: 6814 | Рейтинг: 5.0/1
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]


Copyright MyCorp © 2024