Висновок експерта як джерело доказів
КУРСОВА РОБОТА
на тему:
“Висновок експерта як джерело доказів”
Київ 2002
Вступ
Тема нашої курсової роботи: “Висновок експерта як джерело доказів”. Тобто вона присвячена одному із дев’ятьох джерел доказів. На протязі всієї курсової роботи ми наголошуємо на важливості даного джерела доказів і одночасно на тому, що воно не має наперед встановленої сили, є рівнозначним іншим джерелам, і повинно оцінюватися нарівні з ними.
Закон чітко визначає умови і межі проведення судової експертизи. Рішення про її призначення має прийматися одразу ж після виникнення необхідності з'ясування питань, які потребують спеціальних знань. Зволікання в цьому неминуче призводить до тяганини в розслідуванні і в судовому розгляді справи, а інколи взагалі робить неможливим подальше проведення експертизи.
В курсовій роботі приділено увагу таким питанням:
поняття висновку експерта як джерела доказів;
значення висновку експерта як джерела доказів;
зміст висновку експерта як джерела доказів;
структура висновку експерта як джерела доказів;
порядок призначення і проведення судової експертизи;
вимоги до висновку експерта та його оцінка.
Поняття, місце і значення висновку експерта як джерела доказів
Доказами в кримінальному судочинстві є всякі фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, суд, слідчий встановлюють наявність або відсутність суспільно-небезпечного діяння, винність обвинуваченого та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. В даному випадку фактичні дані –це відомості про факти.
Джерела доказів визначені в ст. 65 КПК:
показання свідка;
показання потерпіло¬го;
показання підозрюваного;
показання обвинуваченого;
висновок експерта;
речові докази;
протоколи слідчих і судових дій;
протоколи і відповідні додатки, складені уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів;
інші документи.
Зазначений перелік джерел доказів є вичерпним.
Показання експерта не є джерелом доказів. Вони лише роз’яснюють або доповнюють висновок.[7]
Н.С. Алексєєв визначає експертизу як діяльність експерта, спрямовану на з’ясування певних обставин, тобто на вирішення питань, поставлених перед експертом, судом чи органом розслідування. А експерта як особу, яка володіє спеціальними знаннями, призначена судом чи орга¬ном попереднього розслідування для встановлення тих чи інших обставин, які мають значення для справи, з’ясування яких вимагає застосування наукових, технічних або інших спеціальних знань.
Висновок експерта (Алексєєв Н.С.) – це представлені у встановленому законом порядку висновки спеціаліста, залученого у якості експерта, стосовно обставин справи, з’ясування яких вимагає застосування спеціальних знань. Висновок експерта містить відповіді на питання, поставлені перед експертом судом чи органом розслідування.[13; с. 162]
Висновок експерта – це документ, складений у ре¬зультаті експертного дослідження експертом, якому в пе¬редбаченому КПК України порядку було доручено провести екс¬пертизу і дати відповіді на поставлені йому запитання.
Висновок експерта (І.В. Тирічев) — це його письмове повідомлення про хід і результати проведеного ним дослідження та про його висновки щодо поставлених перед ним питань.[12; с. 100]
Звернемося до процесуаль¬ної природи висновку експерта. Вона визначається тим, що експерт повідомляє обставини, раніше невідомі слідству чи суду або, в усякому разі, в існуванні яких ці органи не були впевнені, встановлює іноді наявність причинного зв’язку між явищами, який важко виявити.
Саме тому експертиза не може тлумачитися як вид огляду, бо діяльність експерта далеко виходить за межі огляду, а висновок експерта є не простим протоколюванням результатів його діяльності, а містить в собі дослідження і думки експерта.[13; с. 163]
Так само він не може тлумачитися і як показання свідків. Змістом показань свідків є факти, які свідок побачив або почув до його виклику у якості свідка. Змістом висновку експерта є факти, які експерт з’ясував завдяки своїм спеціальним знанням, застосованим після його виклику у якості експерта.
Експертиза – процесуальне джерело відомостей про факти (доказів), що мають значення для справи. Експерт з’ясовує певні фактичні обставини і повідомляє їх в своєму висновку суду чи органам розслідування. В цьому розумінні висновок експерта не відрізняється від інших джеорел доказів.[13; с. 159]
Експертиза є ефективним засобом встановлення невідомих або вірогідних обставин справи.[12; с. 101]
В судовій практиці найчастіше проводяться такі види експертиз: криміналістична, судово-медична, судово-психіатрична, судово-бухгалтерська, судово-автотехнічна тощо.
Законодавство виділяє такі види експертиз:
первинна;
повторна;
основна;
додаткова;
одноособова;
групова;
комісійна;
комплексна.[9; с. 136]
Одноособова експертиза – експертиза, яка провадиться одним експер¬том.
Первинна експертиза – експертиза, при проведенні якої об'єкт досліджується вперше.
Комісійна експертиза –експертиза, яка призначається у випадках, коли є потреба провести дослідження за участю декількох експертів-фахівців у одній галузі знань.
Комплексна експертиза – це експертиза, в проведенні якої беруть участь декілька експертів різного фаху (або вузьких спеціалізацій). Вона є високоефективною і надає широкі можливості сукупного, синтезованого застосування знань із різних галузей науки і техніки. При комплексній експертизі кожен експерт проводить дослідження в межах своєї компетенції.
Також процесуальними видами експертизи є додаткова і повторна експертизи. При додатковій експертизі вирішуються питання, які раніше не було вирішені, а при повторній – знову досліджуються вже вирішені питання.
У разі призначення додаткової експертизи висновок первинної є недостатнім для з'ясування поставлених питань.
Повторна експертиза призначається за наявності сумнівів у правильності експертного висновку, якщо він:
недостатньо обгрунтований;
суперечить іншим матеріалам справи;
виявлені порушення процесуальних норм, які регламентують призначення експертизи.
Висновок первинної експертизи визнається неповним, якщо експерт дослідив не всі надані йому об'єкти або не надав вичерпні відповіді на висунуті питання.
Висновок первинної експертизи визнається неясним, якщо він має неконкретний характер або нечітко викладений. В ухвалі про призначення додаткової експертизи суду необхідно зазначити, які висновки експерта суд вважає неповними чи неясними або які обставини зумовили необхідність розширення експертом дослідження.
Якщо виникає необхідність у дослідженні нових об'єктів, а так само інших обставин справи, суд призначає нову експертизу, яка не є повторною і додатковою.
Пленум ВСУ підкреслив, що додаткова експертиза може бути проведена тим самим або іншим експертом. Проте проведення повторної експертизи повинно доручатися тільки іншому експертові.
Ст.75 КПК зазначає, що судова експертиза призначається у випадках, коли для з'ясування питань, що мають значення для справи потрібні:
наукові;
технічні;
інші спеціальні знання.
В постанові Пленуму ВСУ №8 від 30.05.97 зазначено, що неприпустимі випадки призначення експертизи для з'ясування обставин, які не потребують спеціальних знань, а так само постановка перед експертом питань, вирішення яких законом віднесено до компетенції суду (наприклад, винність, осудність тощо).
Судова експертиза може призначатися лише за умови порушення кримінальної справи. Хоча органи розслідування на власний розсуд визначають питання, які висувати перед експертом, а так само випадки, коли треба провести експертизу, закон у ст. 76 КПК визначає випадки обов’язкового проведення експертизи: для встановлення причин смерті, для встановлення тяжкості і характеру тілесних ушкоджень, для визначення психічного стану підозрюваного або обвинувачено¬го при наявності в справі даних, які викликають сумнів щодо його осуд¬ності, для встановлення статевої зрілості потерпілої в справах про злочи¬ни, передбачені ст. 155 КК України, для встановлення віку підозрюваного або обвинуваченого, якщо це має значення для вирішення питання про його кримінальну відповідаль¬ність і якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одер¬жати.
Підставою призначення експертизи, як вже наголошувалося нами є необхідність у наукових, технічних чи інших спеціальних знаннях. А підставою її проведення є постанова (ухвала) про призначення експертизи, в якій мають бути вказані підстави цього призначення, дані експерта, якому вона доручається, матеріали, які надаються йому для дослідження.[12] Також мають бути чітко сформульовані питання, які ставляться перед експертом. Порядок формулювання і постановки питання перед експертом такий: суд
з'ясовує обставини, які мають значення для дачі експертного висновку;
пропонує учасникам судового розгляду письмово подати питан¬ня, які вони бажають порушити перед експертами;
оголошує ці питання, а також питання, запропоновані судом;
заслуховує думки учасників судового розгляду з приводу пода¬них питань;
у нарадчій кімнаті обмірковує всі питання, виключає ті з них, що виходять за межі компетенції експерта або не стосуються предмета доказування, формулює питання, які він порушує перед експертом з власної ініціативи, остаточно визначає коло питань, що виносяться на вирішення експертизи, і виносить ухвалу (постанову) про її призначення;
оголошує в судовому засіданні ухвалу (постанову) про призначення експертизи і вручає її експертові.[2]
Експертом призначається особа, яка володіє відповідними спеціальними знаннями, не зацікавлена у вирішенні справи. Не можуть бути експертами особи, які перебувають у службовій або іншій залежності від обвинуваченого, потерпілого або які раніше були ревізорами в справі.[12]
Зрозуміло, що експерт може відмовитися від дачі висновку, якщо поставлені перед ним питання виходять за межі його спеціальних знань або представлені йому матеріали недостатні для висновку. Проте за відмову чи ухилення від виконання своїх обов’язків (проведення експертизи і дачі висновку) без поважних причин, а так само за дачу завідомо неправдивого висновку експерт може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за ст. 385 КК України.
Як буде зазначено далі, експерт має право у своєму висновку дати відповіді на питання, які не були поставлені перед ним, але, на його думку, мають значення для справи. Проте він не має права самостійно збирати матеріали, які необхідні йому для дослідження стосовно питань, які йому поставлені і не поставлені. Наразі в цій ситуації він заявляє щодо цього відповідне клопотання слідчому чи суду.
Важливою гарантією правдивості висновку експерта є те, що він дає висновок від свого імені і несе за нього особисту відповідальність. Це ж правило стосується і всіх осіб, які беруть участь у провадженні експертизи.
Згідно ст. 201 КПК слідчий, суд (суддя) мають право допитати експерта з метою отримати роз'яснення або доповнення до його висновку, якщо експерту для відповіді на поставлені перед ним питання не потрібно проводити додаткові дослідження. В іншому разі повинна бути призначена додаткова експертиза, а й навіть повторна.
Оцінка висновку експерта в процесі доказування
Оцінка доказів – мисленева, логічна діяльність, яка має на меті визначення допустимості, достовірності, відносності, значення (сили) кожного доказу та достатності їх сукупності для встановлення обставин, що входять в предмет доказування.
Відповідно до ст. 67 КПК суд, прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, оцінюють докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному й об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись при цьому законом.
При оцінці висновку експерта суд звертає увагу на його: достовірність, належність, обгрунтованість, допустимість, достатність, узгодженість, правильність, відносність та повноту.
При оцінці висновку експерта суд повинен з'ясувати такі моменти:
чи було додержано вимог законодавства при призначенні та проведенні експертизи;
чи не було обставин, які виключали участь експерта у справі;
компетентність експерта і чи не вийшов він за межі своїх повноважень;
достатність поданих експертові об'єктів дослідження;
повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним;
узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи;
обгрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи.
При оцінці достовірності висновку експерта має бути оцінена надійність застосованої експертом методики, достатність представлених експерту матеріалів для дослідження, правильність представлених експерту вихідних даних, повнота проведеного експертом дослідження, правильність інтерпретації встановлених експертом ознак.
Належність висновку експерта полягає у його придатності для встановлення наявності чи відсутності обставин, які входять до предмета доказування в справі, а також інших обставин, що мають у даній справі характер допоміжних або супутніх стосовно предмета доказування.[12]
При оцінці висновку експерта стосовно його допустимості необхідно впевнитися у:
відсутності порушень процесуального порядку призначення та проведення експертизи. Якщо висновок одержано із грубим порушенням норм законодавства, що регламентує процес доказування, або конституційних та інших прав громадян, або навіть в результаті злочинного порушення цих норм, то використовувати його в кримінальному судочинстві неприпустимо;
компетентності експерта;
незацікавленості експерта у вирішенні справи;
належному і правильному оформленні висновку.
Ст. 67 КПК зазначає, що висновок експерта не має наперед встановленої сили та переваги перед іншими джерелами доказів і підлягає об’єктивній, повній перевірці нарівні з ними.
І.В. Тирічев зазначає, що “на яких би точних наукових даних не був заснований експертний висновок, він не повинен прийматися на віру.”[12; с. 102] Так само не має переваги висновок експерта лише тому, якщо експертиза була проведена комісійно, повторно, або просто авторитетним експертом.
Висновок експерта досліджується шляхом його безпосереднього оголошення в судовому засіданні (ч. 6 ст. 310 КПК), або шляхом допиту експерта (ст. 311 КПК). Допит експерта в суді є способом оцінки експертного висновку та встановлення його значення для справи. Він проводиться, якщо потрібно роз'яснити використані методики експертного дослідження, спеціальні терміни, або характер висновку (категоричність, вірогідність, приблизність, альтернативність), з'ясувати придатність наданих об'єктів для їх дослідження та дачі висновку щодо них, доповнити висновок додатковою аргументацією окремих положень, повідомити про виявлені під час дослідження факти, стосовно яких експертові не ставилися запитання при призначенні експертизи, мотивувати окремі відповіді на поставлені запитання.
Суддя, який оцінює висновок експерта, не зв’язаний тією оцінкою, яку дали посадові особи чи органи, що проводили попереднє розслідування. Він оцінює висновок експерта за своїм внутрішнім переконанням.
Надаючи оцінку доказів внутрішньому переконанню, закон разом з тим визначає правила формування цього переконання. Це забезпечує при оцінці доказів сполучення суб'єктивного фактора – внутрішнє переконання, і об'єктивного – сукупності розглянутих доказів. Оцінка доказів за внутрішнім переконанням іменується вільною оцінкою доказів. І саме такою повинна бути оцінка висновку експерта.
При оцінці доказів суддя повинен керуватися законом. Причому закон в оцінці доказів відіграє різну роль. В одних випадках внутрішнє переконання заміняється прямою вказівкою закону визнати доказ неприпустимим, якщо порушені визначені правила, в інших закон дає лише загальні орієнтири. Дотримання відповідними органами встановленої законом правової процедури в стадії попереднього розслідування розглядається як гарантія законності отриманих при цьому доказів. Велику роль відіграє повна й об'єктивна оцінка суддею зібраних доказів. До того ж правильна оцінка доказів дозволяє виявляти помилки і недоліки, а отже сприяє підвищенню якості роботи слідчих органів, експертних установ і судової роботи в цілому.
Підсумовуючи сказане можна відзначити, що оцінка висновку експерта – важливий елемент кримінального процесу, правильне, професійне застосування якого буде сприяти здійсненню правосуддя.
Зміст та структура висновку експерта
Є неправильним вважати, що в своєму висновку експерт лише відповідає на поставлені йому слідчим чи судом питання, адже експерт встановлює нові фактичні дані і викладає їх у своїх відповідях, крім того він має право зробити висновки з питань, які не були поставлені перед ним, проте, на його думку, мають значення для справи.
Згідно ст. 200 КПК у висновку експерта зазначається: коли, де, ким (прізвище, освіта, спеціальність, науковий ступінь і вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена , хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт вико¬ристав, які провів дослідження, мотивовані відповіді на поставлені питання. Коли при проведенні експертизи експерт виявить факти, які мають значення для справи і з приводу яких йому не були поставлені питання, він вправі на них вказати в своєму висновку. Висновок під¬писується експертом.
Висновок експерта може бути:
категоричним (100%);
вірогідним (можливо);
приблизним (майже 100%);
умовним (якщо – то);
альтернативним (або-або).
Висновок експерта складається з трьох частин:
вступна (найменування експертизи, відомості про експерта, одержані матеріали);
дослідницька (процес дослідження, результати дослідження, наукове тлумачення результатів);
висновки (відповіді на поставлені перед експертом запитання, а також висновки з питань, які перед експертом не ставились, але мають, на його думку, значення для справи).
Ана¬ліз вступної та дослідницької частин висновку експерта дає змогу суб’єктам кримінального процесу правильно оцінити кваліфікованість експер¬та, обгрунтованість і повноту відповідей, їх придатність для встановлення обставин, що входять до предмета доказування в справі.[7] Хоча, звичайно, висновки є найголовнішою частиною висновку експерта як документа, адже в них міститься те, що цікавить суд та органи розслідування – відповіді на поставлені запитання.
Висновок
Згідно плану в курсовій роботі ми дослідили такі питання: поняття, місце і значення висновку експерта як джерела доказів, оцінка висновку експерта в процесі доказування, структура і зміст висновку експерта.
Найповнішим визначенням висновку експерта, на нашу думку, є визначення Алексєєва Н.С.: “Висновок експерта – це представлені у встановленому законом порядку висновки спеціаліста, залученого у якості експерта, стосовно обставин справи, з’ясування яких вимагає застосування спеціальних знань. Висновок експерта містить відповіді на питання, поставлені перед експертом судом чи органом розслідування.[13; с. 162]
Також ми довели, що висновок експерта не може тлумачитися як вид огляду або як показання свідків. Натомість він є окремим, самостійним джерелом доказів.
Було розглянуто процесуальні види експертиз (первинна, повторна, основна, додаткова, одноособова, групова, комісійна, комплексна) і вказано їх відмінності.
Визначено, що підставою призначення експертизи є необхідність у наукових, технічних чи інших спеціальних знаннях, а підставою проведення експертизи є постанова (ухвала) про призначення експертизи.
При оцінці висновку експерта суд звертає увагу на його достовірність, належність, обгрунтованість, допустимість, достатність, узгодженість, правильність, відносність та повноту. Суддя, який оцінює висновок експерта, не зв’язаний тією оцінкою, яку дали посадові особи чи органи, що проводили попереднє розслідування. Він оцінює висновок експерта за своїм внутрішнім переконанням.
Висновок експерта як документ складається з трьох частин: вступної, дослідницької і висновків, кожна з яких є однаково необхідно і важливою.
Питання висновку експерта є достатньо розробленим в юридичній літературі і закріпленим на належному рівні в українському законодавстві.
Список використаної літератури
1. Експертизи в судовій практиці.– К., 1993.
2. Закон України «Про судову експертизу» від 25 лютого 1994 року.
3. Кокорев Л.Д., Кузнецов Н.П. Доказательства и доказывание в уголовном процессе.– Воронеж, 1995.
4. Конституція України.– К.: 1996.
5. Кримінальний процес України: Підруч. для студентів юрид. спец. вищ. Закладів освіти / Ю.М. Грошевий, Т.М. Мірошниченко, Ю.В. Хоматов та ін.; За ред. Ю.М. Грошевого та В.М. Хотенця.– Харків: Право, 2000.– 496 с.
6. Кримінально-процесуальний кодекс України. Цивільний процесуальний кодекс України / Верховний Суд України; Відп. ред. В.Т. Маляренко.– К.: Юрінком Інтер, 2001.– 352 с.
7. Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В. П. Кримінальний процес України: Підручник.– 2-ге вид., перероб. і доп.– К.: Либідь, 1999.– 536 с.
8. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка.– К.: Каннон, А.С.К., 2001.– 1104 с.
9. Панєвін О.С., Сухова Г.Є. Судова експертиза в кримінальних справах // Коментар судової практики в кримінальних та адміністративних справах. Постанови Пленуму Верховного Суду України (1995-1997) / Відповідальний редактор В.Т. Маляренко.– К.: Юрінком Інтер, 1998.– с. 131-145.
10. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами України кримінально-процесуального законодавства, що регулює повернення справ на додаткове розслідування» від 30 березня 1988 року.
11. Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах” №8 від 30 травня 1997 року.
12. Советский уголовный процесс / Под ред. И.В. Тыричева.– М.: Всесоюзный юридический заочный институт, 1988.– 296 с.
13. Советский уголовный процесс / Алексеев Н.С., Бастрыкин А.И., Даев В.Г. и др.; Под ред. Н.С. Алексеева, В.З. Лукашевича.–Л.: Издательство Ленинградского университета, 1989.– 472 с.
14. Строгович М.С. Курс Советского уголовного процесса.- М., 1968.– 326 с.
|
| Категория: Курсовые работы | Добавил: Kostyantin (19.02.2009)
W
|
| Просмотров: 4235
| Рейтинг: 0.0/0 |
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи. [ Регистрация | Вход ] | |
