КУРСОВА РОБОТА на тему: “ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ”
Київ 2002
ВСТУП
Кримінальний процес України є складним, комплексним, багатогранним, багатосуб’єктним суспільним явищем. Його основне призначення – боротьба із злочинністю, а конкретніше – втілення в життя кримінального права, його застосування. В нашій курсовій роботі висвітлені основні, найважливіші питання кримінального процесу як суспільного явища, аналізуються власне поняття кримінального процесу, як передбачена КПК України діяльність та правовідносини, що виникають в процесі цієї діяльності, стадії, як відносно самостійні, пов’язані між собою частини кримінального процесу, процесуальні гарантії, як передбачені кримінально-процесуальним законом засоби забезпечення досягнення завдань кримінального судочинства, кримінально-процесуальна форма, як передбачений кримінально-процесуальним за¬коном порядок усієї кримінально-процесуальної діяль¬ності, та інші пов’язані з ними питання. Проведене нами дослідження має, на наш погляд, важливе теоретичне і пізнавальне значення, адже від того, наскільки глибоко вивчені ці питання залежить правильне визначення кримінального процесу і його основних категорій. Важливо розуміти, що недотримання гарантій правосуддя, порушення інтересів держави й особистості призводять до судових помилок. Разом із тим ми вважаємо необхідним наголосити, що викладена далі думка не претендує на вичерпність, істинність та абсолютність. Ми розуміємо, що деякі висловлені положення і висновки не є беззаперечними, носять дискусійний характер і потребують подальшої теоретичної розробки.
1. КРИМІНАЛЬНИЙ ПРОЦЕС ТА ЙОГО ЗНАЧЕННЯ В БОРОТЬБІ ЗІ ЗЛОЧИННІСТЮ
Слово «процес» означає хід, перебіг певних явищ. Коли в сучасній процесуальній літературі йдеться про кримінальний процес, то під ним розуміється певна послідовна кримінально-процесуальна діяльність його учасників та система відповідних цій діяльності процесуальних правовідносин. Розуміння поняття “кримінального процесу”. Власне поняття «кримінальний процес», тотожне “кримінальному судочинству”, має чоти¬ри значення: 1) діяльність органів і осіб, яка полягає в порушенні, розслідуванні, судовому розгляді та вирі¬шенні кримінальних справ; 2) галузь права, що регулює вказану діяльність; 3) правова наука, що вивчає цю діяльність і галузь права, яка її регулює і становить систему понять, уявлень, поглядів та ідей, які розкривають сутність кримінального процесу, закономірності його виникнення та розвитку; 4) навчальна дисципліна, в ході викладання якої студенти й слухачі вивчають теорію кримінального про¬цесу, кримінально-процесуальне право і кримінально-процесуальну діяльність. Визначення кримінального процесу. Кримінальний процес (в загальному розумінні) – це передбачена КПК України діяльність та правовідносини, що виникають в процесі цієї діяльності. Алексєєв Н.С., Бастрикін А.І., Даєв В.Г. пропонують таке визначення: “Кримінальний процес – це заснована на законі діяльність органів дізнання, слідчого, прокурора і суду по порушенню, розслідуванню і вирішенню у встановленій законом формі кримінальних справ, а також по звертанню до виконання судових рішень, здійснювана з метою швидкого і повного розкриття злочину, викриття винних і забезпечення правильного застосування закону для того, щоб кожний винний у вчиненні злочину був підданий справедливому покаранню і жоден невинний не був притягнутий до відповідальності і засуджений, а також з метою попередження правопорушень і виховання громадян у дусі дотримання законів.”[7; с. 25] Михеєнко М.М., Нор В.Т. та Шибіко В.П. дають наступне визначення кримінального процесу – це врегульована нор¬мами кримінально-процесуального права діяльність ор¬ганів дізнання, слідчого, прокурора, судді і суду по роз¬криттю злочинів, викриттю й покаранню винних та недо¬пущенню покарання невинних, а також система право¬відносин, що виникають у перебігу цієї діяльності, вка¬заних органів один з одним, а також з громадянами, посадовими особами, установами, підприємствами, гро¬мадськими організаціями й трудовими колективами, які залучаються до сфери кримінально-процесуальної діяль¬ності.[4] В.Н. Шпильов в своїй монографії відстоює думку, що кримінальний процес – це система процесуальних дій, які розвиваються, та пов’язаних з ними процесуальних відносин.[9; с. 35-36] “Кримінальний процес, як суспільне явище – це врегульована кримінально-процесуальним правом діяльність органів розслідування, суду, прокуратури та інших органів й осіб, що беруть участь у справі, внутрішньо зв’язана кримінально-процесуальними відносинами правозобов’язуючого характеру, спрямована на швидке і повне розкриття злочинів, викриття й справедливе покарання винних та виправдання невинних, на попередження інших злочинів, на забезпечення повного відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, на виховання громадян в дусі точного та неухильного виконання законності, здійснювана у формі процесуальної процедури.”[9; с. 40] Ю.М. Грошевий, Т.М. Мірошниченко, Ю.В. Хоматов вважають, що кримінальний процес – це врегульована законом діяльність органів розслідування, прокуратури та суду з розслідування і вирішення кримінальних справ, спрямована на швидке та повне розкрит¬тя злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосу¬вання закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був підданий справедливому покаранню і ніхто з невинних не був притягнутий до кримінальної відповідальності та засуджений. У цій діяльності беруть участь громадяни, громадські організації та колективи трудя¬щих, які реалізують свої права та виконують обов'язки.[2] Кримінальний процес (підручник під редакцією І.В. Тиричева) – це регламентована законом діяльність органів попереднього розслідування, прокуратури і суду, а також осіб, що беруть участь у ній, що протікає в особливому кримінально-процесуальному порядку, знаходить своє вираження в правових відносинах і здійснюється з метою повного і швидкого розкриття злочинів, викриття і справедливого покарання винних, огородження невинних від необґрунтованого притягнення до кримінальної відповідальності й засудження, охорони прав і свобод громадян, попередження і викорінювання злочинів, виховання громадян у дусі дотримання законодавства України.[див. 6] Кримінальний процес і кримінальне судочинство. Іноді кримінальний процес називають кримінальним су¬дочинством. Це – терміни-синоніми, вони тотожні. Вживання терміна «кри¬мінальне судочинство» було зумовлено бажанням під¬креслити особливу роль суду в системі державних органів, які ведуть процес, і здійснюваного ним правосуддя в кримінальних справах. Кримінальний процес і правосуддя в кримінальних справах. Важливо розуміти, що кримінальний процес і правосуддя в криміна¬льних справах – поняття не то¬тожні. Правосуддя в кримінальних справах – це розгляд у судових засіданнях кримінальних справ і застосування встановлених законом заходів покарання до осіб, винних у вчиненні злочину, або виправдання невинних (ст. 4 Закону про судоустрій). Тобто діяльність судді в стадіях порушення кримінальної справи, віддання обвину¬ваченого до суду та виконання вироку за змістом чинного законодавства про судоустрій не є правосуддям. До поняття кримінального процесу входить вся різ¬номанітна кримінально-процесуальна діяльність судді і суду, органів попереднього розслідування й прокурора в стадіях порушення кримінальної справи, попереднього роз¬слідування і в усіх судових стадіях. Кримінальний процес і кримінально-процесуальне право. Іноді плутають поняття кримінального процесу та кримінально-процесуального права, що є неприпустимим. Адже кримінальний процес є “більш складним соціальним явищем, ніж об’єктивне кримінально-процесуальне право, закріплене в кримінально-процесуальних законах.”[див. 9] Злочин завжди заподіює державі, суспільству, громадянам збиток, і це ставить за обов'язок органам держави, які покликані вести боротьбу зі злочинністю, незалежно від бажання і волі будь-кого, у межах своєї компетенції порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину, прийняти всі передбачені законом заходи для встановлення події злочину, осіб, винних у його вчиненні, і їхнього покарання. Діючи в цьому напрямку, органи держави вирішують загальні завдання боротьби зі злочинністю, здійснюють цілеспрямовану діяльність. Держава ставить перед ними завдання швидкого і повного розкриття злочинів, викриття винних і забезпечення правильного застосування закону для того, щоб кожний, хто вчинив злочин, був підданий справедливому покаранню і жоден невинний не був притягнутий до кримінальної відповідальності і засуджений. Завдання кримінального процесу. До основних завдань кримінального процесу відносяться: охорона прав та законних інтересів фізичних і юри¬дичних осіб, які беруть у ньому участь; швидке й повне розкриття злочинів; викриття винних; забезпечення правильного застосування закону, з тим щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жо¬ден невинний не був покараний (ст. 2 Кримінально-процесуального кодексу України). Виконанню зазначених завдань служить весь порядок провадження у кримінальній справі, який визначається Конституцією України, КПК України та іншими законами. Розкриття злочину. Це означає встановлення події злочину й винних осіб. На практиці прийнято вва¬жати розкритим злочин, розслідування якого закінчено й обвинувальний висновок затверджено прокурором. Однак таке розкриття злочину не є повним і остаточним. Швидке розкриття злочину. Це означає, що стро¬ки порушення кримінальної справи, встановлення події злочину і винних осіб повинні максимально наближатися до моменту вчинення злочину. Повне розкриття злочину. Це означає, що мають бути встановлені всі обставини, які входять до предмета доказування в кримінальній справі. Злочин може вва¬жатися повністю розкритим тільки після набрання об¬винувальним вироком сили, а в разі відмови в пору¬шенні кримінальної справи або її закриття за обста¬винами, що не реабілітують цю особу (п. 3, 4, 8, ч. 1 ст. 6, ст. 7–10 КПК), – після набрання сили відповідної постанови органу дізнання, слідчого, прокурора, судді чи ухвали суду. Правильне застосування закону. Це означає суворе додер¬жання норм Конституції України, кримінального, кри¬мінально-процесуального та іншого законодавства при провадженні в кримінальній справі. Саме це і є гарантією встановлення істини в справі, застосування до винного справедливого заходу впливу і непритягнення до відповідальності невинного. Крім того, “на кримінальний процес покладається завдання сприяти зміцненню законності і правопорядку, попередженню і викорінюванню злочинів, охороні інтересів суспільства, прав і свобод громадян.”[7; c. 32] Попередження правопорушень є завданням не лише державних органів, що здійснюють кримінально-процесуальну діяльність, але і всієї сфери правового впливу, проте цілий ряд дій, виконуваних у ході кримінального процесу, спрямований саме на попередження злочинів й інших правопорушень, оскільки дослідження обставин конкретного злочину дозволяє більш повно виявляти причини й умови, що сприяють вчиненню правопорушень. Кримінально-процесуальна діяльність виникає та здійснюється лише у зв'язку зі злочином, який відбувся або готується. Лише тоді, коли постає питання про можливість кримінальної відповідальності за діяння, що заборонене кримінальним законом, може мати місце кримінально-процесуальна діяльність, а органи розслідування, проку¬ратури та суду одержують право реалізовувати свої кримінально-про¬цесуальні повноваження, здійснювати процесуальні дії. Іншими словами: нема злочину –нема кримінально-процесуальної діяльності. Елементи поняття кримінального процесу. Кримінально-процесуальна наука виділяє наступні елементи поняття кримінального процесу: 1) діяльність органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю (органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду), яка полягає у розслідуванні, розгляді та вирі¬шенні кримінальних справ; 2) демократичні принципи, які повинні лежати в основі організації та діяльності вказаних органів; 3) завдан¬ня, що вирішуються ними; 4) процесуальна форма їх діяльності. Кримінальний процес є одним з видів державної діяльності. Кримінально-процесуальну діяльність можуть здійснювати лише ті державні органи, які на це уповноважені законом: суд, прокурор, слідчий, орган дізнання та інші. Рішення, прийняті ними в межах своїх повноважень, обов'язкові для виконання всіма установами, організаціями, посадовими особами та громадянами. Вирок суду проголошується іменем держави (ст. 124 Конституції України) і є обов'язковим для виконання нарівні із законом. Органи розслідування, прокуратури та суду спираються на під¬тримку громадськості, взаємодіють з нею. Представники громадсь¬ких організацій та трудових колективів можуть брати участь у кри¬мінальному процесі у визначених законом формах. Це сприяє успішному виконанню органами держави їхніх функцій. Представники громадськості, окремі громадя¬ни, які беруть участь у кримінальному процесі, позбавлені владних повноважень, їх діяльність має важливе значення, але в цілому носить допоміжній характер. Окрім органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю, тобто основ¬них суб'єктів процесу, в кримінальному судочинстві беруть участь й інші особи. До них належать: 1) обвинувачений; 2) захисник обвинуваченого, 3) потерпілий; 4) цивільний позивач; 5) цивільний відповідач; 6) представники та інші особи. В основі кримінального процесу лежить діяльність органів, на які законом покладена боротьба зі злочинністю, органів, що ведуть кримінальний процес. Ця діяль¬ність є найважливішим обов'язковим елементом кримінального судочинства в цілому. Саме у зв'язку з нею учасники кримінального процесу та інші особи, що беруть участь у справі, реалізують свої права та виконують покладені на них обов'язки. Кримінально-процесуальний порядок. Для кримінального процесу характерно, що вся система процесуальних дій і кожна окрема дія провадяться в передбаченому кримінально-процесуальному законом порядку. Цей порядок забезпечує права і законні інтереси всіх осіб, що беруть участь у справі, гарантує встановлення об'єктивної істини в справі, прийняття законних і обґрунтованих рішень і є єдиним і обов'язковим по всіх справах і для всіх судів, органів прокуратури, попереднього слідства і дізнання. Тобто основна властивість кримінального процесу – це особливий, точно і детально регламентований нормами кримінально-процесуального права порядок провадження по кримінальним справам, а саме: порядок порушення, розслідування, розгляду і вирішення справ про злочини, а так само і виконання вироків (постанов, ухвал), іншими словами кримінальний процес є специфічною виключно юридичною діяльністю. Кримінальний процес – це діяльність, заснована на законі. Тому важливе значення правозастосовчої діяльності держави по кримінальних справах, застосування при її здійсненні найгостріших форм державного примусу вимагають детальної регламентації цієї діяльності, встановлення чіткого кола прав і обов'язків осіб, що беруть участь у ній. “Кримінальне право не може бути ефективним без кримінально-процесуального права.”[9; с. 16] Вони знаходяться в органічній єдності та взаємодії, але є відносно самостійними, стійкими, функціонально-автономними. Це підкреслює виняткову важливість кримінального процесу.
2. СТАДІЇ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ ТА ЇХ ОЗНАКИ
Даний розділ курсової роботи присвячений стадіям кримінального процесу, “кож¬на з яких характеризується притаманними їй особливостями і разом із тим служить досягненню цілей і вирішенню загальних завдань кри¬мінального судочинства. Кримінальна справа рухається послідовно, в своєму розвитку проходячи ці етапи-стадії. Стадії кримінального процесу тісно пов’язані між собою загальними для кримінального процесу принципами і завданнями, але в той же час кожна з них протікає в формах, характерних тільки для неї.”[2; c. 34] Визначення стадій кримінального процесу. “Стадії – це відносно самостійні, пов’язані між собою частини кримінального процесу, відокремлені одна від одної підсумковим процесуальним рішенням, і які характеризуються безпосередніми завданнями, що випливають із загальних завдань судочинства, колом органів і осіб, що беруть участь у провадженні в справі, порядком виконання процесуальних дій і характером кримінально-процесуальних відносин.”[6; c. 30] Ознаки стадій кримінального процесу: 1) наявність конкретних завдань, що підпорядковуються завданням усього кримінального процесу; 2) коло державних органів і інших осіб, що беруть участь у вирішенні завдань даної стадії; 3) особливий порядок провадження процесуальних дій, обумовлений змістом безпосередніх цілей даної стадії й особливостями вираження в ній загальних принципів процесу; 4) специфічний характер кримінально-процесуальних відносин, що виражає виконання завдань даної стадії; 5) підсумковий процесуальний акт (рішення), що завершує цикл процесуальних дій і відносин і призводить до переходу справи на наступний рівень (якщо справа не закривається чи не призупиняється); 6) встановленими в законі термінами даного етапу процесуальної діяльності. Систему кримінального процесу утворює сукупність усіх стадій. В сучасному кримінальному процесі України виділяють вісім стадій: 1. Порушення кримінальної справи; 2. Попереднє (досудове) розслідування; 3. Віддання обвинуваченого до суду; 4. Судовий розгляд; 5. Провадження по перевірці вироків, постанов і ухвал суддів; 6. Вико¬нання вироків, ухвал і постанов суду; 7. Касаційне провадження; 8. Перегляд судових рішень в порядку виключного провадження. Кожна стадія кримінального процесу вирішує його загальні завдання у властивій тільки їй процесуальній формі, яка визначає специфіку процесуального становища суб'єктів кримінально-проце¬суальної діяльності, засобів доказування, правозахисних механізмів, процесуальних рішень і повноважень органів і посадових осіб, що ведуть кримінальний процес. 1. Стадія порушення кримінальної справи має завданням вирішення питання про наявність чи відсутність ознак злочину, достатніх для порушення кримінальної справи, тобто чи є вказані в законі приводи й підстави для того, щоб розпочати криміна¬льний процес (ст. 94 КПК). Ця стадія триває від 3 до 20 днів, починається з моменту надходження чи безпосереднього виявлення компетентними державними органами даних про вчинений злочин чи той, що готується, і завершується ухваленням рішення про порушення кримінальної справи чи про відмову в порушенні кримінальної справи. На цьому етапі процесуальної діяльності допускається лише обмежене коло перевірочних дій (огляд місця події), не пов'язаних з можливістю їхнього примусового здійснення. Ця стадія обов'язкова в кожному випадку надходження даних про злочин. 2. Стадія попереднього розслідування має завданням повне, всебічне й об'єктивне дослідження у встановленій процесуальній формі всіх обставин вчиненого діяння, встановлення і викриття винних осіб з метою наступного вирішення питання про їхню винність і міру покарання судом. Ця стадія триває до 2 місяців, але може бути продовжена компетентними органами загалом до 6 місяців або більше в межах строків давності (ст. 120 КПК); починається з моменту прийняття порушеної кримінальної справи до свого провадження компетентним державним органом і закінчується направленням її прокуророві з обвинувальним висновком чи постановою про передачу справи до суду для розгляду питання про застосування примусових заходів медичного характеру або закриттям чи зупиненням провадження в справі. Попереднє розслідування провадиться по переважній більшості кримінальних справ. Порушення суддею чи судом справ без попереднього розслідування допускається при протокольній формі досудової підготовки матеріалів щодо деяких злочинів, які не представляють великої суспільної небезпеки і, як правило, великої складності при їхньому вирішенні. Попереднє розс¬лідування проводиться до суду, і висновки органів, що проводять це розслідування, мають лише попередній характер. Звідси і назва цієї стадії. 3. Стадія віддання обвинуваченого до суду має місце у всіх випадках надходження в суд справ від органів розслідування, а також у випадках порушення справи безпосередньо суддею чи судом, якщо по даній справі не потрібно попереднього розслідування. Завданням цієї стадії є вирішення питання про наявність чи відсутність достатніх даних для проведення судового розгляду по даній справі. Стадія віддання до суду триває 5-20 днів (ст. 256 КПК), починається з моменту надходження в суд розслідуваної кримінальної справи і завершується актом віддання обвинуваченого суду (при цьому обвинувачений стає підсудним), поверненням справи на додаткове розслідування чи закриттям справи при наявності до того підстав. У випадках порушення справи безпосередньо суддею чи (при протокольній формі досудової підготовки матеріалів) стадія віддання до суду зливається зі стадією порушення кримінальної справи. 4. Стадія судового розгляду є основною і центральною стадією кримінального процесу, тому що саме в цій стадії суд колегіально або суддя одноособово у відкритому судовому засіданні, за участю сторін вирішують питання про винність чи невинність обвинуваченого (підсудного) і про міру покарання винного, тобто вирішується основне завдання кримінального процесу. Ця стадія завершується постановою вироку чи іншого судового акту, що означає завершення судової діяльності (припинення справи, повернення її для додаткового розслідування тощо). Стадія судового розгляду характеризується найбільш широким колом учасників процесуальної діяльності і найбільш повною реалізацією всіх принципів кримінального процесу. У судовому розгляді вирішується також питання про застосування в необхідних випадках примусових заходів медичного характеру. Стадія судового розгляду не обмежена строками і може тривати в межах строків давності. Вирок набуває законної сили не відразу після його постановлення і проголошення. Закон передбачає строк, протягом якого засуджена особа має право оскаржити вирок до суду другої інстанції. 5. Стадія провадження по перевірці вироків, постанов і ухвал суддів (апеляційне провадження) передбачає можливість особи, щодо якої постановили вирок оскаржити його. Ця стадія триває 15 днів, тобто до того, як вирок вступить в законну силу, має пройти 15 днів з моменту його постановлення і проголошення. 6. Стадія виконання вироку має завданням звернення до виконання вироку й інших судових актів з моменту вступу їх у законну силу. У цій стадії вирішуються також у встановленому законом порядку всі сумніви і незрозумілості в тлумаченні судових актів, а також вирішуються всі інші питання, що виникли в процесі виконання (дострокове звільнення, зміна режиму відбування покарання, зняття судимості тощо). На відміну від попередніх стадій, що мають безперервний характер, процесуальна діяльність у стадії виконання вироку може перериватися і відновлятися в залежності від необхідності. Зазвичай, кожна кримінальна справа проходить ці стадії. Од¬нак кримінально-процесуальний закон передбачає й стадії, в яких перевіряються правосудність вироків, ухвал і постанов суду, що на¬брали законної сили. Подібного роду перевірка (перегляд) має місце при наявності особливих умов, вказаних у законі. 7. Стадія касаційного провадження має завданням перевірку рішення суду першої інстанції вищестоящим судом при наявності касаційних скарг учасників процесу чи касаційного подання прокурора. При відсутності таких скарг чи подання (ст. 384 КПК), поданих уповноваженими законом особами у встановлений законом термін, перевірка вищестоящим судом рішення суду першої інстанції не здійснюється. Після закінчення касаційного терміну судовий акт набуває законної сили й обов'язковий для виконання усіма, до кого він відноситься. При надходженні скарг чи протесту справа розглядається вищестоящим судом, що приймає відповідне закону рішення по суті справи чи повертає справу в одну з попередніх стадій процесу (попереднє розслідування, віддання до суду чи судовий розгляд).[див. 7] В касаційному порядку можуть бути перевірені: 1) вироки, ухвали і постанови апеляційного суду, постановлені ним як судом першої інстанції (подання в строк до одного місяця); 2) вироки і постанови апеляційного суду, постановлені ним в апеляційному порядку (подання в строк до 6 місяців). 8. Стадія перегляду судових рішень в порядку виключного провадження може мати місце у зв’язку з: 1) нововиявленими обставинами (ст. 4005 КПК); 2) неправильним застосуванням кримінального закону та істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, які істотно вплинули на правильність судового рішення. Перелічені вище стадії складають єдину систему кримінального процесу. Ця система раціональна і логічна. Кожна поперед¬ня стадія створює необхідні передумови для успішного вирішення завдань наступної стадії. На кожній стадії підлягає контролю законність дій і рішень, що мали місце на попередніх стадіях. Проте не кожна кримінальна справа проходить всі зазначені вище стадії. Так, порушена кримінальна справа може бути закрита за відповідних підстав у стадії попереднього (досудового) розслідування. Таке ж рішення може бути прийняте прокурором при перевірці справи, яка надійшла з обвинувальним висновком, або ж судом у стадії віддання до суду. Просування кримінальної справи може за¬кінчитися винесенням судом вироку в стадії судового розгляду, якщо вирок не оскаржений і не опротестований у касаційному порядку.
3. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ГАРАНТІЇ ТА ЇХ ВИДИ
В цьому розділі розглянуто процесуальні гарантії та основні їх види. Визначення процесуальних гарантій. Кримінально-процесуальні гарантії – це: 1) передбачені кримінально-процесуальним законом засоби забезпечення досягнення завдань кримінального судочинства й охо¬рони прав і законних інтересів осіб, які беруть у ньому участь. 2) закріплені в праві засоби, що забезпечують усім суб'єктам кримінально-процесуальної діяльності можливість виконувати свої обов'язки і використовувати надані права.[див. 6] 3) “засоби, встановлені законом, для забезпечення нормального ходу кримінального судочинства, законності та обгрунтованості постанов, ухвал, вироків, окремих слідчих та судових дій, а також прав та інтересів усіх осіб, що беруть участь у справі.”[9; с. 114] Процесуальні гарантії, як особливий вид суспільних гарантій, з правової точки зору є нормами кримінально-процесуального права, які під час провадження кримінальних справ забезпечують виконання завдань кримінального судочинства, а також процесуальні права й обов’язки усіх осіб, що беруть участь у справі. Система процесуальних гарантій забезпечує реальне втілення у життя прав і законних інтересів усіх учасників криміналь¬ного процесу та всіх осіб, що беруть участь у справі, і тим самим є загальною гарантією правосуддя з кримінальних справ. Найважливішими процесуальними гарантіями забезпечення законності в кримінальному судочинстві є: 1) принципи кримінального судочинства, закріплені в Конституції України і кримінально-процесуальних законах; 2) надання тільки суду права визнати обвинуваченого винним і призначити йому покарання; 3) нагляд вищестоящих судів за законністю й обґрунтованістю судових вироків, ухвал і постанов; 4) прокурорський нагляд у кримінальному судочинстві; 5) широка можливість оскарження дій і рішень посадових осіб державних органів; 6) можливість застосування різних санкцій за порушення процесуального закону (наприклад, скасування незаконного і необґрунтованого рішення слідчого, вироку (привід свідка, штраф за порушення порядку в судовому засіданні тощо). Процесуальна форма. Досить тісно із процесуальними гарантіями пов’язана процесуальна форма, яка в цілому є найважливішою про¬цесуальною гарантією правильного порушення кримінальних справ, їх успішного розслідування, судового роз¬гляду і вирішення, а також дотримання прав особи в кримінальному процесі. Правові гарантії забезпечують: державним органам – можливість виконувати свої обов'язки і використовувати свої права для виконання завдань кримінального судочинства, а громадянам – реально використовувати надані їм процесуальні засоби для захисту й охорони своїх прав і законних інтересів. Процесуальні гарантії особистості. Однією із сторін процесуально-правових відносин завжди виступає державний орган чи посадова особа, наділена владними повноваженнями, тому особливого значення в кримінальному процесі набувають процесуальні гарантії особистості, охорона її законних прав і інтересів, честі і гідності. Тим, наскільки реально забезпечені права особистості в кримінальному процесі, оцінюється демократизм, гуманізм кримінального процесу, охорона прав особистості в державі. Основу гарантій прав особистості в сфері кримінального процесу складають закріплені і забезпечувані Конституцією України права і свободи громадян, принципи правосуддя і прокурорського нагляду. Процесуальні гарантії мають важливе значення в системі засобів, що забезпечують конституційні встановлення про недоторканість особи, житла, особистого життя громадян, таємниці листування, телефонних переговорів і поштово-телеграфної кореспонденції. Слідчий вправі викликати як свідка будь-яку особу, якій можуть бути відомі які-небудь обставини в справі (ст. 68 КПК). Особа, викликана як свідок, зобов'язана з'явитися і дати правдиві показання. При неявці свідка без поважної причини він може бути підданий приводу, а за відмову чи ухилення від дачі показання – притягнутий до кримінальної відповідальності (ст. 71 КПК). Постанови слідчого, винесені відповідно до закону по справам, що знаходяться в його провадженні, обов'язкові для виконання всіма установами, підприємствами, організаціями, посадовими особами і громадянами (ст. 127 КПК). Процесуальні гарантії забезпечення прав обвинуваченого. Підозрюваний, обвинувачений (підсудний, засуджений) можуть захищати свої права як особисто, так і за допомогою захисника, законних представників, використовувати допомогу представників. Одним з найважливіших суб'єктів процесуальної діяльності є обвинувачений. З метою досяг¬нення завдань правосуддя він наділений широкими правами, що утворюють у сукупності право обвинуваченого на захист. Для його реалізації закон наділяє обвинуваченого реальними можливостями захищатися від висунутого обвинувачення і в той же час гарантує втілення в життя цих можливостей у кожній конкретній справі. Гарантіями цього є, зокрема, вимоги закону про обов'язкове повідомлення слідчим або особою, що проводить дізнання, суті об¬винувачення, за яким дана особа притягується до кримінальної відповідальності (ст. 140 КПК), обов'язок слідчого допитати обви¬нуваченого негайно після пред'явлення йому обвинувачення, ознайомлення обвинуваченого з усіма матеріалами справи і, після закінчення попереднього слідства (ст. 218 КПК), вручення підсудному копії обвинувального висновку не пізніше як за тридо¬бовий строк до дня розгляду справи у судовому засіданні (ст.ст. 254, 286 КПК), обов'язок суду допустити обраного підсудним захисни¬ка або призначити захисника, якщо того вимагає підсудний (ст. 45 КПК) тощо. Зрозуміло, що обов'язок по забезпеченню перелічених прав учасників процесу покладений на осіб, що ведуть судочинство. Саме вони зобов'язані роз'яснити особам, що беруть участь у справі, їхні права і забезпечити можливість здійснення цих прав; вживати заходів до всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин справи і не перекладати обов'язок доказування на обвинуваченого; виносити законні, обґрунтовані і мотивовані рішення; скасовувати рішення, що порушують права громадян, і відновлювати порушену законність. Співвідношення гарантій виконання завдань судочинства і гарантій прав громадян. Гарантії виконання завдань судочинства і гарантії прав громадян – суб'єктів процесу являють собою взаємозалежні елементи єдиної системи процесуальних гарантій. Між процесуальними гарантіями досягнення завдань кримінального судочинства і процесуальними гарантіями прав і свобод особи в кримінальному процесі немає суперечностей. В основі цієї системи лежить нерозривний зв'язок інтересів держави, суспільства і законних інтересів громадян. Тому органи й особи, що ведуть судочинство, зобов'язані дотримувати процесуальні права громадян. Вони повинні бути зацікавлені в тому, щоб учасники процесу знали свої права і використовували їх, тому що тільки при цій умові може бути досягнуте об'єктивне, всебічне і повне дослідження справи, виключений обвинувальний ухил, винесене законне й обґрунтоване судове рішення. Покладення обов'язку на органи, що ведуть судочинство, забезпечити права громадян є проявом принципу законності в кримінальному процесі.
4. ПРОЦЕСУАЛЬНА ФОРМА В КРИМІНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ
Даний розділ присвячено процесуальній формі. Кримінально-процесуальна діяльність здійснюється не тільки у визначеній послідовності, але й у строго окреслених законом процесуальних формах. Вона відрізняється від інших видів діяльності тим, що її порядок докладно врегульовано законом. Визначення процесуальної форми. Під процесуальною формою в широкому змісті слова варто розуміти встановлені законом умови і порядок здійснення як процесуальної діяльності в цілому, так і складових її окремих дій. Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. визначають процесуальну форму як передбачений кримінально-процесуальним за¬коном порядок усієї кримінально-процесуальної діяль¬ності органів попереднього (досудового) розслідування, прокуратури і суду, а також громадян та юридичних осіб, залучених до сфери цієї діяльності, як і порядок вчи¬нення окремих процесуальних дій, прий¬няття, оформлення та звернення до виконання процесу¬альних рішень.[див. 4] “Встановлена законом процесуальна форма забезпечує швидке, повне ат об’єктивне дослідження обставин вчиненого злочину та правильне вирішення кримінальної справи. Вона гарантує охорону прав та законних інтересів усіх осіб, що беруть участь у справі, створює оптимальні умови для участі громадськості в судочинстві, допомагає встановленню причин та умов, які сприяють вчиненню злочинів, попередженню та викоріненню злочинів…”[9; с. 107] “Кримінально-процесуальна форма – це закріплена кримінально-процесуальним правом структура кримінального процесу, окремих його стадій, умови, послідовність, порядок здійснення процесуальних дій і закріплення їх у правових актах.”[7; c. 46] Основні риси процесуальної форми. Основними рисами процесуальної форми, характерними для будь-якого виду правозастосовчої діяльності, є: точне встановлення в законі порядку діяльності державних органів; надання зацікавленим особам права безпосередньо брати участь в процесуальній діяльності з метою охорони своїх прав і законних інтересів; створення спеціальних гарантій дотримання прав і законних інтересів осіб, що беруть участь у справі; забезпечення ухвалення рішення відповідно до закону і на підставі фактів, установлених визначеним у законі способом. Процесуальна форма включає порядок проходження справи по стадіях, порядок провадження в кожній стадії, порядок вчинення окремих процесуальних дій, їхню послідовність і вимоги, які висувають до змісту і форми процесуальних документів. Особливості кримінально-процесуальної форми: 1) перевага принципу публічності над диспозитивністю при вирішенні питання про вибір учасниками процесу способу поведінки; 2) забезпеченість належної поведінки учасників процесу примусовими заходами; 3) залежність характеру примуса від суспільної небезпеки вчиненого злочину; 4) наявність інституту попереднього розслідування і протокольної форми досудової підготовки матеріалів органами дізнання; 5) правосуддя як єдиний спосіб покладання кримінальної відповідальності і призначення винному справедливого покарання ч
