КУРСОВА РОБОТА на тему: “Основні поняття кримінального процесу”
Київ 2002
ВСТУП
Незважаючи на те, що незалежна Україна вже відсвяткувала свій перший ювілей – 10 років, вона все ще розвивається. Це стосується і сфери судочинства, зокрема, кримінального. На сьогоднішній день проблема вдосконалення системи кримінального судочинства стоїть так само гостро, як і десять років тому. В нашій державі з’являються власні, вітчизняні науковці, вчені; депутати Верховної Ради набувають досвіду з кожним новим скликанням, а правоохоронні органи продовжують свою невпинну захисну діяльність. І це нормально, адже кожна держава проходить етап становлення і розвитку. Тож Україна не виняток. Наука кримінального процесу теж розвивається, проте, нажаль, повільно. В ній все ще багато пережитків минулого, відголосів існування СРСР. Але з часом це мине і український кримінальний процес, як і вся держава, вийде на новий рівень, подолає всі перешкоди, підніметься до наступного щаблю. Але вже тепер не варто забувати загальновизнану істину: тим, наскільки реально забезпечені права особистості в кримінальному процесі, оцінюється демократизм, гуманізм кримінального процесу та рівень охорони прав особистості в державі. Наша курсова робота присвячена поняттям кримінального процесу: власне кримінальному процесу, його стадіям, процесуальним гарантіям та формі. Розглядаючи дану тему, ми прагнули розібратися, дійти істини щодо основи науки кримінального процесу, його понять.
КРИМІНАЛЬНИЙ ПРОЦЕС ТА ЙОГО ЗНАЧЕННЯ В БОРОТЬБІ ЗІ ЗЛОЧИННІСТЮ
Слово «процес» (від лат. “ргосеss”) означає просування вперед. Виникають і рухаються, розвиваю¬чись і примножуючись, кримінально-процесуальні відно¬сини, рухається вперед кримінальна справа при її роз¬слідуванні та розгляді в суді.[4] Ці слова у сполученні набувають іншого, трохи відмінного від буквального змісту: провадження з притягнення до кримінальної відповідальності та покарання за вчинений злочин. У цьому аспекті як синонім вживається «кримінальне судочинство». Поняття «кримінальний процес» вживається в чоти¬рьох значеннях: – діяльність органів і осіб, яка стосується порушення, розслідування, судового розгляду та вирі¬шення кримінальних справ; – галузь права (кримінально-процесуальне право), що регулює цю діяльність; – правова наука, що вивчає вказану діяльність і галузь права, яка її регулює, яка становить систему понять, уявлень, поглядів та ідей, що розкривають сутність кримінального процесу, закономірності його виникнення та розвитку; – навчальна дисципліна, в ході викладання якої студенти й слухачі вивчають теорію кримінального про¬цесу, кримінально-процесуальне право і кримінально-процесуальну діяльність. Найзагальнішим визначенням кримінального процесу є передбачена КПК діяльність та правовідносини, що виникають в процесі цієї діяльності. Кримінальний процес – це врегульована нор¬мами кримінально-процесуального права діяльність ор¬ганів дізнання, слідчого, прокурора, судді і суду по роз¬криттю злочинів, викриттю й покаранню винних та недо¬пущенню покарання невинних, а також система право¬відносин, що виникають у перебігу цієї діяльності, вка¬заних органів один з одним, а також з громадянами, посадовими особами, установами, підприємствами, гро¬мадськими організаціями й трудовими колективами, які залучаються до сфери кримінально-процесуальної діяль¬ності.[4] Кримінальний процес – це врегульована законом діяльність органів розслідування, прокуратури та суду з розслідування і вирішення кримінальних справ, спрямована на швидке та повне розкрит¬тя злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосу¬вання закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був підданий справедливому покаранню і ніхто з невинних не був притягнутий до кримінальної відповідальності та засуджений. У цій діяльності беруть участь громадяни, громадські організації та колективи трудя¬щих, які реалізують свої права та виконують обов'язки.[2] Кримінальний процес – це заснована на законі діяльність органів дізнання, слідчого, прокурора і суду по порушенню, розслідуванню і вирішенню у встановленій законом формі кримінальних справ, а також по звертанню до виконання судових рішень, здійснювана з метою швидкого і повного розкриття злочину, викриття винних і забезпечення правильного застосування закону для того, щоб кожний винний у вчиненні злочину був підданий справедливому покаранню і жоден невинний не був притягнутий до відповідальності і засуджений, а також з метою попередження правопорушень і виховання громадян у дусі дотримання законів.[7] Кримінальний процес – це регламентована законом діяльність органів попереднього розслідування, прокуратури і суду, а також осіб, що беруть участь у ній, що протікає в особливому кримінально-процесуальному порядку, знаходить своє вираження в правових відносинах і здійснюється з метою повного і швидкого розкриття злочинів, викриття і справедливого покарання винних, огородження невинних від необґрунтованого притягнення до кримінальної відповідальності й засудження, охорони прав і свобод громадян, попередження і викорінювання злочинів, виховання громадян у дусі дотримання законодавства України.[6] Кримінальний процес називають ще кримінальним су¬дочинством. Це – терміни-синоніми, вони тотожні. Тут, мабуть, простежується певна данина традиції. Основний законодавчий акт, яким регулювалась у Росії кримінально-процесуальна діяльність, називався Статут криміналь¬ного судочинства. В СРСР такий акт називався Основи кримінального судочинства Союзу РСР і союзних рес¬публік. Крім того (і це головне), вживання терміна «кри¬мінальне судочинство» було зумовлено бажанням під¬креслити особливу роль суду в системі державних органів, які ведуть процес, і здійснюваного ним правосуддя в кримінальних справах. Кримінально-процесуальна діяльність тісно пов'язана зі здійсненням правосуддя. Водночас слід зазначити, що правосуддя в криміна¬льних справах і кримінальний процес – поняття не то¬тожні. Правосуддя в кримінальних справах – це розгляд у судових засіданнях кримінальних справ і застосування встановлених законом заходів покарання до осіб, винних у вчиненні злочину, або виправдання невинних (ст. 4 Закону про судоустрій). Таким чином, діяльність судді в стадіях порушення кримінальної справи, віддання обвину¬ваченого до суду та виконання вироку за змістом чинного законодавства про судоустрій не є правосуддям. Тим часом до поняття кримінального процесу входить вся різ¬номанітна кримінально-процесуальна діяльність судді і суду, органів попереднього розслідування й прокурора в стадіях порушення кримінальної справи, попереднього роз¬слідування і в усіх судових стадіях. Діяльність органів дізнання, слідчого, прокурора і суду по розслідуванню і судовому розгляду кримінальних справ носить публічно-правовий характер. Злочин завжди заподіює державі, суспільству, громадянам збиток, і це ставить за обов'язок органам держави, які покликані вести боротьбу зі злочинністю, незалежно від бажання і волі будь-кого, у межах своєї компетенції порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину, прийняти всі передбачені законом заходи для встановлення події злочину, осіб, винних у його вчиненні, і їхнього покарання. Діючи в цьому напрямку, органи держави вирішують загальні завдання боротьби зі злочинністю, здійснюють цілеспрямовану діяльність. Держава ставить перед ними завдання швидкого і повного розкриття злочинів, викриття винних і забезпечення правильного застосування закону для того, щоб кожний, хто вчинив злочин, був підданий справедливому покаранню і жоден невинний не був притягнутий до кримінальної відповідальності і засуджений. Основними завданнями кримінального процесу є: 1) охорона прав та законних інтересів фізичних і юри¬дичних осіб, які беруть у ньому участь; 2) швидке й повне розкриття злочинів; 3) викриття винних; 4) забезпечення правильного застосування закону, з тим щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жо¬ден невинний не був покараний (ст. 2 Кримінально-процесуального кодексу України). Виконанню цих завдань служить весь порядок провадження у кримінальній справі, який визначається Конституцією України, КПК та іншими законами. Під розкриттям злочину слід розуміти встановлення події злочину й винних осіб. На практиці прийнято вва¬жати розкритим злочин, розслідування якого закінчено й обвинувальний висновок затверджено прокурором. Однак таке розкриття злочину не є повним і остаточним. Вимога швидкого розкриття злочину означає, що стро¬ки порушення кримінальної справи, встановлення події злочину і винних осіб повинні максимально наближатися до моменту вчинення злочину. Вимога повною розкриття злочину означає, що мають бути встановлені всі обставини, які входять до предмета доказування в кримінальній справі. Злочин може вва¬жатися повністю розкритим тільки після набрання об¬винувальним вироком сили, а в разі відмови в пору¬шенні кримінальної справи або її закриття за обста¬винами, що не реабілітують цю особу (п. 3, 4, 8, ч. 1 ст. 6, ст. 7–10 КПК), – після набрання сили відповідної постанови органу дізнання, слідчого, прокурора, судді чи ухвали суду. Правильне застосування закону означає суворе додер¬жання норм Конституції України, кримінального, кри¬мінально-процесуального та іншого законодавства при провадженні в кримінальній справі. Саме це є гарантією встановлення істини в справі, застосування до винного справедливого заходу впливу і непритягнення до відповідальності невинного.[4] Розкриттям уже вчинених злочинів і покаранням винних у них осіб не вичерпуються завдання кримінального процесу. Важливо не тільки покарати винних, але і попередити вчинення нових злочинів. Саме тому на кримінальний процес покладається завдання сприяти зміцненню законності і правопорядку, попередженню і викорінюванню злочинів, охороні інтересів суспільства, прав і свобод громадян.[7; c. 32] Попередження правопорушень є завданням не тільки державних органів, що здійснюють кримінально-процесуальну діяльність, але і всієї сфери правового впливу, однак цілий ряд дій, виконуваних у ході кримінального процесу, спрямований саме на попередження злочинів й інших правопорушень, оскільки дослідження обставин конкретного злочину дозволяє більш повно виявляти причини й умови, що сприяють вчиненню правопорушень. Кримінальний процес є засобом захисту від злочинних посягань на державний та суспільний лад, правопорядок, права та інтереси громадян. Специфічні завдання кримінального процесу відрізняють його від інших видів державної діяльності. Кримінально-процесуальна діяльність виникає та здійснюється лише у зв'язку зі злочином, який відбувся або готується, при виявленні ознак злочину. Лише тоді, коли постає питання про можливість кримінальної відповідальності за діяння, що заборонене кримінальним законом, може мати місце кри-мінально-процесуальна діяльність, а органи розслідування, проку¬ратури та суду одержують право реалізовувати свої кримінально-про¬цесуальні повноваження, здійснювати процесуальні дії. Таким чином, найважливішими елементами, які утворюють поняття кримінального процесу, є: 1) діяльність органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю (органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду), яка полягає у розслідуванні, розгляді та вирі¬шенні кримінальних справ; 2) демократичні принципи, які повинні лежати в основі організації та діяльності вказаних органів; 3) завдан¬ня, що вирішуються ними; 4) процесуальна форма їх діяльності. Важливо підкреслити, що кримінальний процес – це один з видів державної діяльності. Саме держава через свої органи здійснює боротьбу зі злочинністю, охороняє від злочинних посягань конституційний лад, соціально-економічні, політичні та особисті права та свободи грома¬дян, права та законні інтереси юридичних осіб. Цю діяльність здій¬снюють державні органи та посадові особи в силу наданих їм повно¬важень. Вони наділені необхідною владою та при наявності законних підстав можуть застосовувати заходи державного примусу.[2; c. 25] Кримінально-процесуальну діяльність можуть здійснювати лише ті державні органи, які на це уповноважені законом: суд, прокурор, слідчий, орган дізнання та інші. Рішення, прийняті ними в межах своїх повноважень, обов'язкові для виконання всіма установами, організаціями, посадовими особами та громадянами. Вирок суду проголошується іменем держави (ст. 124 Конституції України) і є обов'язковим для виконання нарівні із законом. Органи розслідування, прокуратури та суду спираються на під¬тримку громадськості, взаємодіють з нею. Представники громадсь¬ких організацій та трудових колективів можуть брати участь у кри¬мінальному процесі у визначених законом формах. Ця діяльність представників громадськості, а також громадян, які беруть участь у кримінальному процесі, сприяє успішному виконанню органами держави їхніх функцій. Представники громадськості, окремі громадя¬ни, які беруть участь у кримінальному процесі, позбавлені владних повноважень, їх діяльність має істотне значення, але в цілому носить допоміжній характер. Крім органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю, тобто основ¬них суб'єктів процесу, в кримінальному судочинстві беруть участь й інші особи. До них належать обвинувачений та його захисник, потерпілий, цивільний позивач та цивільний відповідач, представники їх інтересів та інші особи. Однак в основі кримінального процесу лежить діяльність органів, на які законом покладена боротьба зі злочинністю, органів, що ведуть кримінальний процес. Ця діяль¬ність є найважливішим обов'язковим елементом кримінального судочинства в цілому. Саме у зв'язку з нею учасники кримінального процесу та інші особи, що беруть участь у справі, реалізують свої права та виконують покладені на них обов'язки. Вирішальне значен¬ня діяльності органів розслідування, прокуратури та суду в кримі¬нальному судочинстві служить підставою для включення її як еле¬менту у визначення поняття кримінального процесу. Для процесу характерно, що вся система процесуальних дій і кожна окрема дія провадяться в передбаченому кримінально-процесуальному законом порядку. Цей порядок забезпечує права і законні інтереси всіх осіб, що беруть участь у справі, гарантує встановлення об'єктивної істини в справі, прийняття законних і обґрунтованих рішень і є єдиним і обов'язковим по всіх справах і для всіх судів, органів прокуратури, попереднього слідства і дізнання. Кримінально-процесуальному порядку притаманні послідовний демократизм і гуманізм, характерні для правової держави. Особливе значення правозастосовчої діяльності держави по кримінальних справах, застосування при її здійсненні найбільш гострих форм державного примусу вимагають детальної регламентації цієї діяльності, встановлення чіткого кола прав і обов'язків осіб, що беруть участь у ній. Таким чином, кримінальний процес — це діяльність, заснована на законі. Кримінальний процес як особливий вид правозастосовчої діяльності, спрямованої на реалізацію кримінальної відповідальності, складається під впливом кримінального права, що визначає матеріально-правовий зміст (предмет) цієї діяльності, кримінально-процесуального права, що визначає її форми, а також криміналістики й інших наук, що розробляють її методи. Процесуальним змістом кримінального процесу є сама діяльність державних органів і інших осіб, що беруть участь у справі, що протікає в суворо встановлених законом формах і спрямована на досягнення завдань процесу при дотриманні прав і законних інтересів усіх його учасників.
СТАДІЇ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ ТА ЇХ ОЗНАКИ
Процесуальна діяльність органів, що ведуть боротьбу зі злочин¬ністю, розвивається і протікає за певними етапами – стадіями, кож¬на з яких характеризується притаманними їй особливостями і разом із тим служить досягненню цілей і вирішенню загальних завдань кри¬мінального судочинства. Кримінальна справа рухається послідовно, в своєму розвитку проходячи ці етапи-стадії. Стадії кримінального процесу тісно пов'язані між собою загальними для кримінального процесу принципами і завданнями, але в той же час кожна з них протікає в формах, характерних тільки для неї.[2; c. 34] Стадії — це відносно самостійні, пов'язані між собою частини кримінального процесу, відмежовані друг від друга підсумковим процесуальним рішенням, і характеризуються безпосередніми завданнями, що випливають із загальних завдань судочинства, колом органів і осіб, що беруть участь у провадженні в справі, порядком виконання процесуальних дій і характером кримінально-процесуальних відносин.[6; c. 30] Ознаки стадій: 1) наявність конкретних завдань, що підпорядковуються завданням усього кримінального процесу; 2) коло державних органів і інших осіб, що беруть участь у вирішенні завдань даної стадії; 3) особливий порядок провадження процесуальних дій, обумовлений змістом безпосередніх цілей даної стадії й особливостями вираження в ній загальних принципів процесу; 4) специфічний характер кримінально-процесуальних відносин, що виражає виконання завдань даної стадії; 5) підсумковий процесуальний акт (рішення), що завершує цикл процесуальних дій і відносин і призводить до переходу справи на наступний рівень (якщо справа не закривається чи не призупиняється); 6) встановленими в законі термінами даного етапу процесуальної діяльності. Сукупність стадій утворить систему кримінального процесу. У кримінальному процесі України вісім стадій: 1) порушення кримінальної справи; 2) попереднє (досудове) розслідування; 3) віддання обвинуваченого до суду; 4) судовий розгляд; 5) провадження по перевірці вироків, постанов і ухвал суддів; 6) вико¬нання вироків, ухвал і постанов суду; 7) касаційне провадження; 8) перегляд судових рішень в порядку виключного провадження. Кожна стадія передусім вирішує загальні завдання кримінально¬го процесу у властивій цій стадії процесуальній формі, яка визначає специфіку процесуального становища суб'єктів кримінально-проце¬суальної діяльності, засобів доказування, правозахисних механізмів, процесуальних рішень і повноважень органів і посадових осіб, що ведуть кримінальний процес. Стадія порушення кримінальної справи має завданням вирішення питання про наявність чи відсутність ознак злочину, достатніх для порушення кримінальної справи, тобто чи є вказані в законі приводи й підстави для того, щоб розпочати криміна¬льний процес (ст. 94 КПК). Ця стадія триває від 3 до 20 днів, починається з моменту надходження чи безпосереднього виявлення компетентними державними органами даних про вчинений злочин чи той, що готується, і завершується ухваленням рішення про порушення кримінальної справи чи про відмову в порушенні кримінальної справи. На цьому етапі процесуальної діяльності допускається лише обмежене коло перевірочних дій (огляд місця події), не пов'язаних з можливістю їхнього примусового здійснення. Ця стадія обов'язкова в кожному випадку надходження даних про злочин. Стадія попереднього розслідування має завданням повне, всебічне й об'єктивне дослідження у встановленій процесуальній формі всіх обставин вчиненого діяння, встановлення і викриття винних осіб з метою наступного вирішення питання про їхню винність і міру покарання судом. Ця стадія триває до 2 місяців, але може бути продовжена компетентними органами загалом до 6 місяців або більше в межах строків давності (ст. 120 КПК); починається з моменту прийняття порушеної кримінальної справи до свого провадження компетентним державним органом і закінчується направленням її прокуророві з обвинувальним висновком чи постановою про передачу справи до суду для розгляду питання про застосування примусових заходів медичного характеру або закриттям чи зупиненням провадження в справі. Попереднє розслідування провадиться по переважній більшості кримінальних справ. Порушення суддею чи судом справ без попереднього розслідування допускається при протокольній формі досудової підготовки матеріалів щодо деяких злочинів, які не представляють великої суспільної небезпеки і, як правило, великої складності при їхньому вирішенні. Попереднє розс¬лідування проводиться до суду, і висновки органів, що проводять це розслідування, мають лише попередній характер. Звідси і назва цієї стадії. Стадія віддання обвинуваченого до суду має місце у всіх випадках надходження в суд справ від органів розслідування, а також у випадках порушення справи безпосередньо суддею чи судом, якщо по даній справі не потрібно попереднього розслідування. Завданням цієї стадії є вирішення питання про наявність чи відсутність достатніх даних для проведення судового розгляду по даній справі. Стадія віддання до суду триває 5-20 днів (ст. 256 КПК), починається з моменту надходження в суд розслідуваної кримінальної справи і завершується актом віддання обвинуваченого суду (при цьому обвинувачений стає підсудним), поверненням справи на додаткове розслідування чи закриттям справи при наявності до того підстав. У випадках порушення справи безпосередньо суддею чи (при протокольній формі досудової підготовки матеріалів) стадія віддання до суду зливається зі стадією порушення кримінальної справи. Стадія судового розгляду є основною і центральною стадією кримінального процесу, тому що саме в цій стадії суд колегіально або суддя одноособово у відкритому судовому засіданні, за участю сторін вирішують питання про винність чи невинність обвинуваченого (підсудного) і про міру покарання винного, тобто вирішується основне завдання кримінального процесу. Ця стадія завершується постановою вироку чи іншого судового акту, що означає завершення судової діяльності (припинення справи, повернення її для додаткового розслідування і т.і.). Стадія судового розгляду характеризується найбільш широким колом учасників процесуальної діяльності і найбільш повною реалізацією всіх принципів кримінального процесу. У судовому розгляді вирішується також питання про застосування в необхідних випадках примусових заходів медичного характеру. Стадія судового розгляду не обмежена строками і може тривати в межах строків давності. Вирок набуває законної сили не відразу після його постановлення і проголошення. Закон передбачає строк, протягом якого засуджена особа має право оскаржити вирок до суду другої інстанції. Стадія провадження по перевірці вироків, постанов і ухвал суддів (апеляційне провадження) передбачає можливість особи, щодо якої постановили вирок оскаржити його. Ця стадія триває 15 днів, тобто до того, як вирок вступить в законну силу, має пройти 15 днів з моменту його постановлення і проголошення. Стадія виконання вироку має завданням звернення до виконання вироку й інших судових актів з моменту вступу їх у законну силу. У цій стадії вирішуються також у встановленому законом порядку всі сумніви і незрозумілості в тлумаченні судових актів, а також вирішуються всі інші питання, що виникли в процесі виконання (дострокове звільнення, зміна режиму відбування покарання, зняття судимості і т.і.). На відміну від попередніх стадій, що мають безперервний характер, процесуальна діяльність у стадії виконання вироку може перериватися і відновлятися в залежності від необхідності. Як правило, кожна кримінальна справа проходить ці стадії. Од¬нак кримінально-процесуальний закон передбачає й стадії, в яких перевіряються правосудність вироків, ухвал і постанов суду, що на¬брали законної сили. Подібного роду перевірка (перегляд) має місце при наявності особливих умов, вказаних у законі. Стадія касаційного провадження має завданням перевірку рішення суду першої інстанції вищестоящим судом при наявності касаційних скарг учасників процесу чи касаційного подання прокурора. При відсутності таких скарг чи подання (ст. 384 КПК), поданих уповноваженими законом особами у встановлений законом термін, перевірка вищестоящим судом рішення суду першої інстанції не здійснюється. Після закінчення касаційного терміну судовий акт набуває законної сили й обов'язковий для виконання усіма, до кого він відноситься. При надходженні скарг чи протесту справа розглядається вищестоящим судом, що приймає відповідне закону рішення по суті справи чи повертає справу в одну з попередніх стадій процесу (попереднє розслідування, віддання до суду чи судовий розгляд).[7] В касаційному порядку можуть бути перевірені: 1) вироки, ухвали і постанови апеляційного суду, постановлені ним як судом першої інстанції (подання в строк до одного місяця); 2) вироки і постанови апеляційного суду, постановлені ним в апеляційному порядку (подання в строк до 6 місяців). Стадія перегляду судових рішень в порядку виключного провадження може мати місце у зв’язку з: 1) нововиявленими обставинами (ст. 4005 КПК); 2) неправильним застосуванням кримінального закону та істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, які істотно вплинули на правильність судового рішення. Розглянуті стадії складають єдину систему кримінального процесу. Система кримінального процесу раціональна і логічна. Кожна поперед¬ня стадія створює необхідні передумови для успішного вирішення завдань наступної стадії. На кожній стадії, як правило, підлягає контролю законність дій і рішень, що мали місце на попередніх стадіях. Однак далеко не кожна кримінальна справа проходить всі вищезазначені стадії. Так, порушена кримінальна справа може бути закрита за відповідних підстав у стадії попереднього (досудового) розслідування. Таке ж рішення може бути прийняте прокурором при перевірці справи, що надійшла з обвинувальним висновком, або ж судом у стадії віддання до суду. Просування кримінальної справи може за¬кінчитися винесенням судом вироку в стадії судового розгляду, якщо вирок не оскаржений і не опротестований у касаційному порядку.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ГАРАНТІЇ ТА ЇХ ВИДИ
З процесуальною формою тісно пов'язане пи¬тання процесуальних гарантій. Процесуальні гарантії – це передбачені кримінально-процесуальним законом засоби забезпечення досягнення завдань кримінального судочинства й охо¬рони прав і законних інтересів осіб, які беруть у ньому участь. Процесуально-правові гарантії — це закріплені в праві засоби, що забезпечують усім суб'єктам кримінально-процесуальної діяльності можливість виконувати свої обов'язки і використовувати надані права.[6] Використання особами, які беруть участь у справі, наданих їм прав у процесі додержання цих прав особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором і судом, наслідки, передбачені законом за порушення цих прав та невиконання зобов'язань, утворюють систему процесуальних гарантій. Система процесуальних гарантій забезпечує реальне втілення у життя прав і законних інтересів усіх учасників криміналь¬ного процесу та всіх осіб, що беруть участь у справі, і тим самим є загальною гарантією правосуддя з кримінальних справ. Найважливішими правовими гарантіями забезпечення законності в кримінальному судочинстві є: – принципи кримінального судочинства, закріплені в Конституції України і кримінально-процесуальних законах; – надання тільки суду права визнати обвинуваченого винним і призначити йому покарання; – нагляд вищестоящих судів за законністю й обґрунтованістю судових вироків, ухвал і постанов; – прокурорський нагляд у кримінальному судочинстві; – широка можливість оскарження дій і рішень посадових осіб державних органів; – можливість застосування різних санкцій за порушення процесуального закону (наприклад, скасування незаконного і необґрунтованого рішення слідчого, вироку (привід свідка, штраф за порушення порядку в судовому засіданні й ін.). Процесуальна форма в цілому є найважливішою про¬цесуальною гарантією правильного порушення кримінальних справ, їх успішного розслідування, судового роз¬гляду і вирішення, а також дотримання прав особи в кримінальному процесі.[4] Державним органам (посадовим особам) правові гарантії забезпечують можливість виконувати свої обов'язки і використовувати свої права для виконання завдань кримінального судочинства, а громадянам – реально використовувати надані їм процесуальні засоби для захисту й охорони своїх прав і законних інтересів. Права, надані органу держави (посадовій особі) у кримінальному процесі, гарантовані обов'язком відповідних осіб виконати звернені до них вимоги і встановленими законом санкціями, що можуть бути застосовані за невиконання цих обов'язків. Оскільки однією зі сторін процесуально-правових відносин завжди є державний орган чи посадова особа, наділена владними повноваженнями, особливе значення в кримінальному процесі здобувають процесуальні гарантії особистості, охорона її законних прав і інтересів, честі і гідності. Тим, наскільки реально забезпечені права особистості в кримінальному процесі, оцінюється демократизм, гуманізм кримінального процесу, охорона прав особистості в державі. Основу гарантій прав особистості в сфері кримінального процесу складають закріплені і забезпечувані Конституцією України права і свободи громадян, принципи правосуддя і прокурорського нагляду. Процесуальні гарантії мають важливе значення в системі засобів, що забезпечують конституційні встановлення про недоторканість особи, житла, особистого життя громадян, таємниці листування, телефонних переговорів і поштово-телеграфної кореспонденції. Слідчий вправі викликати як свідка будь-яку особу, якій можуть бути відомі які-небудь обставини в справі (ст. 68 КПК). Особа, викликана як свідок, зобов'язана з'явитися і дати правдиві показання. При неявці свідка без поважної причини він може бути підданий приводу, а за відмову чи ухилення від дачі показання – притягнутий до кримінальної відповідальності (ст. 71 КПК). Постанови слідчого, винесені відповідно до закону по справам, що знаходяться в його провадженні, обов'язкові для виконання всіма установами, підприємствами, організаціями, посадовими особами і громадянами (ст. 127 КПК). Підозрюваний, обвинувачений (підсудний, засуджений) можуть захищати свої права як особисто, так і за допомогою захисника, законних представників, використовувати допомогу представників. Законом надані і гарантовані права потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача й інших учасників процесу (свідків, експертів, спеціалістів, понятих, перекладачів й ін.). Так, одним з найважливіших суб'єктів процесуальної діяльності є обвинувачений. З метою досяг¬нення завдань правосуддя він наділений широкими правами, що утворюють у сукупності право обвинуваченого на захист. Для його реалізації закон наділяє обвинуваченого реальними можливостями захищатися від висунутого обвинувачення і в той же час гарантує втілення в життя цих можливостей у кожній конкретній справі. Гарантіями цього є, зокрема, вимоги закону про обов'язкове повідомлення слідчим або особою, що проводить дізнання, суті об¬винувачення, за яким дана особа притягується до кримінальної відповідальності (ст. 140 КПК), обов'язок слідчого допитати обви¬нуваченого негайно після пред'явлення йому обвинувачення, ознайомлення обвинуваченого з усіма матеріалами справи і, після закінчення попереднього слідства (ст. 218 КПК), вручення підсудному копії обвинувального висновку не пізніше як за тридо¬бовий строк до дня розгляду справи у судовому засіданні (ст.ст. 254, 286 КПК), обов'язок суду допустити обраного підсудним захисни¬ка або призначити захисника, якщо того вимагає підсудний (ст. 45 КПК) тощо. Обов'язок по забезпеченню цих прав громадян – учасників процесу покладений на осіб, що ведуть судочинство.[6; c. 41] Вони зобов'язані роз'яснити особам, що беруть участь у справі, їхні права і забезпечити можливість здійснення цих прав; вживати заходів до всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин справи і не перекладати обов'язок доказування на обвинуваченого; виносити законні, обґрунтовані і мотивовані рішення; скасовувати рішення, що порушують права громадян, і відновлювати порушену законність. Гарантії здійснення завдань судочинства і гарантії прав громадян – суб'єктів процесу являють собою взаємозалежні елементи єдиної системи процесуальних гарантій. Між процесуальними гарантіями досягнення завдань кримінального судочинства і процесуальними гарантіями прав і свобод особи в кримінальному процесі немає суперечностей. В основі цієї системи лежить нерозривний зв'язок інтересів держави, суспільства і законних інтересів громадян. Тому органи й особи, що ведуть судочинство, зобов'язані дотримувати процесуальні права громадян. Вони повинні бути зацікавлені в тому, щоб учасники процесу знали свої права і використовували їх, тому що тільки при цій умові може бути досягнуте об'єктивне, всебічне і повне дослідження справи, виключений обвинувальний ухил, винесене законне й обґрунтоване судове рішення. Покладання обов'язку на органи, що ведуть судочинство, забезпечити права громадян є проявом принципу законності в кримінальному процесі.
ПРОЦЕСУАЛЬНА ФОРМА В КРИМІНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ
Процесуальна діяльність державних органів, по¬садових осіб і громадян відрізняється від інших видів діяльності тим, що її порядок докладно врегульовано законом. Кримінально-процесуальна діяльність здійснюється не тільки у визначеній послідовності, але й у строго окреслених законом процесуальних формах. Під процесуальною формою в широкому змісті слова варто розуміти встановлені законом умови і порядок здійснення як процесуальної діяльності в цілому, так і складових її окремих дій. Процесуальна форма – це передбачений кримінально-процесуальним за¬коном порядок усієї кримінально-процесуальної діяль¬ності органів попереднього (досудового) розслідування, прокуратури і суду, а також громадян та юридичних осіб, залучених до сфери цієї діяльності, як і порядок вчи¬нення окремих процесуальних дій, прий¬няття, оформлення та звернення до виконання процесу¬альних рішень.[4] Кримінально-процесуальна форма – це закріплена кримінально-процесуальним правом структура кримінального процесу, окремих його стадій, умови, послідовність, порядок здійснення процесуальних дій і закріплення їх у правових актах.[7; c. 46] Основними рисами процесуальної форми, характерними для будь-якого виду правозастосовчої діяльності, є: 1) точне встановлення в законі порядку діяльності державних органів; 2) надання зацікавленим особам права безпосередньо брати участь в процесуальній діяльності з метою охорони своїх прав і законних інтересів; 3) створення спеціальних гарантій дотримання прав і законних інтересів осіб, що беруть участь у справі; 4) забезпечення ухвалення рішення відповідно до закону і на підставі фактів, установлених визначеним у законі способом. Особливості кримінально-процесуальної форми: – перевага принципу публічності над диспозитивністю при вирішенні питання про вибір учасниками процесу способу поведінки; – забезпеченість належної поведінки учасників процесу примусовими заходами; – залежність характеру примуса від суспільної небезпеки вчиненого злочину; – наявність інституту попереднього розслідування і протокольної форми досудової підготовки матеріалів органами дізнання; – правосуддя як єдиний спосіб покладання кримінальної відповідальності і призначення винному справедливого покарання чи виправдання невинного; – наявність спеціального інституту захисту прав і законних інтересів обвинуваченого; – перевага обов'язкових форм прокурорського нагляду над вибірними. Процесуальна форма включає порядок проходження справи по стадіях, порядок провадження в кожній стадії, порядок вчинення окремих процесуальних дій, їхню послідовність і вимоги, які висувають до змісту і форми процесуальних документів. Найбільше наочно процесуальна форма виявляється в правилах судового розгляду. Закон чітко визначає умови, у яких повинен проходити судовий розгляд, послідовність його частин, порядок вчинення окремих дій судом і учасниками процесу, порядок винесення ухвал і винесення вироку і т.і. Процесуальна форма має свій глибокий зміст. Вона нерозривно пов'язана із завданнями
