Система принципів кримінального процесу. Часть 2
ПРИНЦИП ПУБЛІЧНОСТІ, ГЛАСНОСТІ СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ, БЕЗПОСЕРЕДНОСТІ ТА ЗМАГАЛЬНОСТІ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ
В даному розділі ми розглянемо чотири приципи кримінального процесу: публячності, гласності судового розгляду, безпосередності, змагальності.
Принцип публічності. Аналіз змісту принципу публічності (офіційності) приводить до висновку, що саме він найбільш повно відтворює взаємовідносини соби і держави. Стосовно кримінального процесу цей принцип означає виконання відповідними державними органами діяльності по порушенню, розгляду і вирішенню кримінальних справ в інтересах суспільства і держави незалежно від розсуду заінтересованих осіб.
В його основі лежить прагнення законодавця покласти саме на державу одну з найбільш важливих функцій – охорону правопо¬рядку, оскільки лише вона у змозі вирішити цю проблему і орга¬нізаційно, і фінансово.
Для органів прокуратури, слідства, дізнання, суду з цього принци¬пу випливають такі обов'язки: 1) будучи поінформованими про вчи¬нений злочин, посадові особи цих органів зобов'язані порушити кримінальну справу, розслідувати та передати на вирішення суду незалеж¬но від того, чи є відповідне прохання на це потерпілого; 2) вияснити всі суттєві для справи обставини, спираючись перш за все на особис¬ту ініціативу; 3)на прокурора покладається обов'язок передати скінче¬ну справу до суду, де він підтримує обвинувачення; 4)суд забезпечує всебічне і вичерпне дослідження обставин справи; він не обмежений доказами, що представлені обвинуваченим, захисником, підсудним, а самостійно перевіряє необхідні докази, з'ясовує важливі для справи обставини і тим самим забезпечує доведеність вини (п. 3 ч. 1 ст. 129 Конституції України); 5) суд зобов'язаний винести рішення, не будучи зв'язаним думкою інших осіб, що ведуть справу.
Таким чином, особи, що ведуть процес, зобов'язані в силу свого посадового становища як уповноважені державою всебічно, повно і об'єктивно досліджувати обставини справи, проявляти ініціативу в провадженні всіх необхідних для досягнення істини дій.
Саме в силу принципу публічності питання про реалізацію прав, що надаються обвинуваченому та іншим учасникам процесу, не є лише їх приватною справою, байдужою для іншого суб'єкта – компетент¬ної офіційної особи. Така особа зобов'язана в необхідних випадках призначити обвинуваченому захисника, залучити перекладача для провадження слідчих дій навіть і тоді, коли обвинувачений (підозрюваний, підсудний) не тільки не заявляє відповідних клопотань, а й за¬перечує проти їх участі в процесі; роз'яснювати права особам, які беруть участь у справі, і тоді, коли ці особи не цікавляться ними.
Як винятки з принципу публічності законодавець вбачає справи так званого приватного обвинувачення (ст. 27 КПК). Вони порушу¬ються з ініціативи потерпілого, який підтримує обвинувачення, і можуть закриватись у разі, якщо сторони досягають примирення.
Досить широкі можливості у справах приватного обвинувачен¬ня надаються потерпілому, очевидно, через невелику суспільну не¬безпеку конкретних правопорушень. Законодавець передбачає пра¬во потерпілого у повному обсязі розпоряджатись обвинуваченням підтримувати чи відмовитись від нього на власний розсуд. Тому ло¬гічним буде і такий порядок, коли потерпілий правомірно відмовиться від обвинувачення щодо окремих осіб і підтримуватиме його щодо решти. В теорії кримінального процесу такий порядок одержав на¬зву «ділимість обвинувачення у справі».
Цілком від ініціативи потерпілого залежить і порушення кримі¬нальної справи по обвинуваченню у злочинах, передбачених ч. 1 ст. 152 КК (справи приватно-публічного обвинувачення). Але, на відміну від справ приватного обвинувачення, така справа не може бути закрита у разі примирення сторін.
Справи приватного та приватно-публічного обвинувачення мо¬жуть набути публічного характеру, коли прокурор або суддя визна¬ють це за необхідне у випадках, перелічених у ч. 3 ст. 27 КПК.
Закон також передбачає випадки, коли відмова в порушенні або закриття кримінальної справи залежить від позиції особи, яка вик¬ривається у вчиненні злочину (ч. 2 ст. 8, ч. 4 ст. 6, ст. 7, 71 КПК)
Принцип публічності полягає в тому, що суд, прокурор, слідчий і орган дізнання зобов'язані з метою охорони інтересів держави, суспільства, прав і законних інтересів особистості в межах своєї компетенції порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину і прийняти всі передбачені законом заходи до встановлення події злочину, осіб, винних у його вчиненні, і до їх покарання, незалежно від волі і бажання осіб, що переслідують інші цілі.[13; c. 39]
Завдання охорони суспільного і державного ладу від злочинних посягань, швидкого і повного розкриття злочинів, викриття винних і застосування до них справедливого покарання вимагають, щоб компетентні органи держави робили всі необхідні процесуальні дії для досягнення зазначених завдань.[13; c. 39]
Значення принципу публічності не вичерпується, однак, охороною державного інтересу. Зміст принципу публічності в гармонічному сполученні інтересів держави – активної, ініціативної боротьби зі злочинністю з всілякою охороною прав і законних інтересів особистості, у тому числі обвинуваченого і потерпілого.
В усіх випадках незаконного осуду особи, незаконного притягнення її до кримінальної відповідальності, незаконного застосування до неї запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою органи дізнання, слідства, прокуратури і суду зобов'язані незалежно від їхньої вини вжити заходів до повного відшкодування заподіяної невинному шкоди, до відновлення йому честі і гідності, а також трудових, майнових, житлових і інших прав.
Принцип гласності судового розгляду справи. Принцип гласності формулюється в ст. 20 КПК, відповідно до якої розгляд справ в усіх судах відкритий, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної таємниці. Конституцією України реалізація принципу гласності судочинства забезпечується наданою можливістю повного його фіксування технічними засоба¬ми (п. 7 ч. 3 ст. 129).
Кожний громадянин, що досяг 16 років, має право бути присутнім у залі судового засідання, де розглядається кримінальна спра¬ва судом першої інстанції або касаційною інстанцією (ст. 271 КПК). Гласність передбачає можливість висвітлення процесу в засобах масової інформації, а також інші способи повідомлення населення про хід судового розгляду.
В усіх випадках, у тому числі і закритого судочинства, вироки про¬голошуються гласно. Оскільки відкритий розгляд справи має не лише позитивні наслідки (можливість контролю з боку суспільства, виховного впливу на присутніх, забезпечення можливості підсудному захищатись), але й негативні, КПК передбачає винятки з принципу гласності, якщо це не суперечить іншим правам, що охороняються державою, і суспіль¬ним інтересам, інтересам особи, більш значним, ніж сам принцип.
Так, наприклад, особи, молодші 16 років, можуть перебувати у залі суду лише тоді, коли вони є підсудними, потерпілими або свідка¬ми (ч. 4 ст. 271 КПК). Закон передбачає таке обмеження з метою за¬хисту підлітків від можливого негативного впливу на них криміналь¬ного процесу, оскільки вони можуть неправильно сприйняти обста¬вини справи через недостатню соціальну зрілість.
Обов'язок суду розглянути справу в закритому судовому засі¬данні законом (ч. 1 ст. 20 КПК) передбачено лише в одному випад¬ку: коли відкритий розгляд суперечить інтересам охорони держав¬ної таємниці. В інших випадках питання про необхідність розгляду всієї справи або її частини в закритому засіданні вирішується судом за власною ініціативою або клопотанням учасників судового розгля¬ду. Про це суд (суддя) виносить мотивовану ухвалу (постанову).
Закритий судовий розгляд допускається у справах про злочини осіб, які не досягли 16-річного віку, про статеві злочини та інші з метою попередження розголошення відомостей про інтимні сторо¬ни життя осіб, які беруть участь у справі (ч. 2 ст. 20 КПК); у випад¬ках, коли цього вимагають інтереси забезпечення безпеки потерпілого, свідка та інших осіб, що беруть участь у справі, а також членів їх сімей або близьких родичів.
Закритий судовий розгляд у справах про злочини осіб, які не досягли 16 років, проводиться з метою створення найбільш сприят¬ливих умов для одержання правдивих показань неповнолітнього та усунення можливого негативного впливу на нього публіки, присут¬ньої в залі судового засідання. Гласність на стадії попереднього слідства значно обмежена пра¬вилом про недопустимість розголошення даних попереднього слідства (ст. 121 КПК). Але в тому обсягу, в якому визнають слідчий, прокурор, особа, що провадить дізнання, дані попереднього слідства можуть бути повідомлені іншим особам (ч. 2 ст. 10, ч. 1 ст. 121 КПК).
Принцип гласності судового розгляду означає, що кожний громадянин, який досяг 16 років, має право бути присутнім в залі судового засідання, в якому розглядається справа судом першої чи другої інстанції, і що хід судового розгляду та його результати можуть висвітлюватися в засобах масової інформації або іншим способом доводитися до населення. Це – так звана зовнішня гласність. Та коли справа слухається навіть у закритому судовому засіданні, даний принцип не виключається, оскільки діє так звана внутрішня гласність у вигляді присут¬ності на судовому засіданні прокурора, потерпілого, підзахисного, захисника та інших учасників судового розгляду, й також свідків, експерта, спеціаліста, перекладача.
Значення гласності в кримінальному судочинстві визначається тим, що вона: а) забезпечує виконання судом його виховної і попереджувальної функцій; б) дозволяє громадськості здійснювати контроль за діяльністю органів попереднього розслідування, прокуратури і суду, що підсилює почуття відповідальності в останніх і піднімає рівень ефективності їхньої роботи; в) підсилює зв'язок суду з громадськістю, мобилізує його на усунення причин і умов вчинення злочинів і їхнє попередження; г) підвищує силу і переконливість судового вироку як акту правосуддя; д) зміцнює гарантії прав і законних інтересів особистості; е) Є знаряддям пропаганди моральності і права.[13; с. 48]
Принцип змагальності. Принцип змагальності передбачає таку побудову кримінального процесу, при якій функції обвинувачення і захисту відокремлені від функції вирішення кримінальної справи, виконуються суб'єктами, що користуються рівними правами для відстоювання своїх інтересів (обвинувач, захисник), а суд є головним суб'єктом, керує судовим засіданням, активно досліджує всі обставини справи і вирішує саму цю справу.
Змагальність кримінального процесу, таким чином, включає в себе: 1) право суб'єктів відстоювати свої інтереси шляхом змаган¬ня між собою; 2) розмежування у суді функцій обвинувачення, захи¬сту і вирішення справи; 3) рівність прав носіїв функцій обвинувачен¬ня і захисту; 4) активну роль суду у процесі.
Правила провадження в усіх кримінальних справах без винятку встановлені чинним кримінально-процесуальним законодавством для всіх громадян незалежно від їх походження, соціального і май¬нового стану, расової і національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, місця проживання та інших обставин. Також на всіх без винятку громадян, які проживають на території України, поширюються норми матеріального кримінального права. Більше того, не існує не лише ніякої особливої процедури провадження у кримінальній справі, але й немає спеціальних судів для окремих категорій громадян, де б застосовувалась така процедура. Ці прави¬ла відповідають положенням ст. 2 Міжнародного пакту про грома¬дянські і політичні права 1966 року.
Рівність прав учасників судового розгляду, а саме в цій стадії змагальність проявляється найбільш повно, має не формальний, а реальний характер і спрямована на забезпечення рівності можливостей при відстоюванні інтересів перед судом.
Ця рівність виявляється у тому, що обвинувач, підсудний, захис¬ник, потерпілий, а також цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники в судовому засіданні користуються рівними пра¬вами щодо подання доказів, участі в дослідженні доказів і заявленім клопотань (ст. 261 КПК).
Однією з проблем судово-правової реформи в Україні є визначен¬ня межі активності суду при розгляді кримінальних справ по суті. Чин не законодавство зобов'язує суд продовжувати розгляд справи, навіть, якщо прокурор відмовився від підтримання державного обвинувачення (ч. 4 ст. 264 КПК). Крім цього, суд наділено широкими повноваженнями у витребуванні не лише виправдувальних, а й обвинувальних доказів. Такий стан справ якоюсь мірою є проявом обвинувального ухилу в діяльності суду, і тому суд необхідно звільнити від функцій, що йому не притаманні, перетворити його на орган правосуддя.
Принцип змагальності судового розгляду полягає в тому, що в судовому засіданні ведуть між собою процесуальний спір дві строни: сторона обвинувачення і сторона за¬хисту. Кожна з них обстоює тими засобами, які дозволяє кримінально-процессуальний закон, свою правову пози¬цію, права та інтереси, допомагаючи таким чином суду повно, всебічно та об'єктивно дослідити всі обста¬вини справи з метою з'ясування істини і прийняття пра¬вильного рішення.
Суд активно керує змаганням, вживає всі передбачені законом заходи для всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин справи, він самостійний і незалежний при вирішенні всіх питань, що виникають у судовому засіданні.
Принцип безпосередності. Одним з керівних, основних правових положень кримінального судочинства є принцип безпосередності. Він має самостійний зміст і не дублює інших провідних положень кримінального судочинства.
У загальному вигляді його зміст визначений законом (ст. 257 КПК) і виражається в обов'язках суду першої інстанції при розгляді справи безпосередньо дослідити докази: допитати підсудних, потерпілих, свідків, заслухати висновки експертів, оглянути речові докази, оголо¬сити протоколи та інші документи. Суд обґрунтовує вирок, спираю¬чись лише на докази, що були досліджені в судовому засіданні.
Принцип безпосередності конкретизується в різноманітних і численних нормах, приписуючи суду і органам розслідування діяти таким чином, щоб встановити істину у справі й забезпечити реаль¬не здійснення учасниками процесу прав і обов'язків у кримінально¬му судочинстві, зокрема такого значущого, як забезпечення обвину¬ваченому права на захист. Саме у ході безпосереднього досліджен¬ня судом доказів створюються можливості підсудному спростування чи пом'якшення обвинувачення: він має можливість поставити за¬питання тому, хто допитує, звернути увагу суддів на слабкі сторони деяких доказів з точки зору поставлених до них вимог і цим сприя¬ти досягненню істини у справі.
Дотримання принципу безпосередності забезпечує найбільш правильну передачу відомостей про обставини, що з'ясовуються, у справі. Він вимагає від відповідних органів не обмежуватись отри¬манням даних про факти злочину з похідних джерел при наявності можливості добувати їх з першоджерела. Користування похідними джерелами (показаннями свідків «з чужих слів», оголошенням про¬токолів замість допиту конкретних осіб) позбавляє суд і органи роз¬слідування активного і дійового дослідження повноти та достовір¬ності цих доказів.
Безпосереднє дослідження доказів – це правило, на відміну від опосередкованого їх дослідження, що є винятком. Один з таких винятків передбачений п. 2 ст. 306 КПК, згідно з яким оголошен¬ня в суді показань, даних свідком на попередньому слідстві, може мати місце за відсутності свідка, «явка якого з тих чи інших причин немож¬лива». При цьому маються на увазі обставини, що виключають таку явку свідка і в подальшому (смерть, тяжкий фізичний стан тощо).
Найбільш повно і послідовно принцип безпосередності діє на стадії судового розгляду. На стадії попереднього розслідування його дія істотно обмежується передбаченою законом можливістю пере¬дачі справи від одного слідчого іншому (ст. 114, 227 КПК), про¬вадження розслідування одночасно декількома слідчими (ст. 119 КПК), збирання окремих доказів шляхом направлення слідчих дору¬чень (ст. 118 КПК). Проте неможливо повністю виключити вплив цього принципу на суть розслідування.
Принцип безпосередності зобов'язує слідчого так само, як й суддів під час судового розгляду, заміняти похідні докази первинни¬ми. Слідчий повинен намагатися забезпечити суд можливістю без¬посереднього сприйняття засобів доказування, процесуальне пра¬вильно оформити і зберегти докази. Органи розслідування самі ма¬ють реальні можливості безпосередньо сприймати докази переважно з першоджерела під час проведення слідчих дій, з результатами яких суд нерідко знайомиться лише за відповідними протоколами. Але якщо у суду під час судового розгляду виникне необхідність у додаткових допитах або допитах нових свідків, у силу принципу безпо¬середності він не вправі давати подібні доручення іншому суду за місцем знаходження свідків або органам розслідування, прокурору, а повинен сам провести ці допити.
В обмеженому обсязі принцип безпосередності діє на стадіях касаційного і наглядного провадження, оскільки справа не розгля¬дається по суті. Але суд може дослідити додаткові матеріали.
Дія принципу безпосередності дослідження доказів у суді першої інстанції зумовлює правила про безперервність судового розгляду (ч. 2 ст. 257 КПК) та незмінність складу суду (ст. 258 КПК). По суті це оз¬начає, що в час між слуханням кримінальної справи суд не повинен відволікатися на розгляд інших, у тому числі і нскримінальних справ, оскільки в цьому разі цілісне сприйняття обставин справи стає надто проблематичним. Законодавець, між тим, не вбачає в порушені безпе¬рервності безумовної підстави для скасування вироку у справі (ч. 2 ст. 370 КПК). Тому, якщо судовий розгляд у справі переривається, ви¬щестоящий суд повинен керуватися у кожному конкретному випадку загальними підставами, що визначають істотність порушення правил судочинства судом першої інстанції (ч. 1 ст. 370 КПК).
Згідно з правилом про незмінність складу суду кожна справа повинна бути розглянута одним і тим самим складом суддів. Коли хто-небудь із суддів позбавлений можливості продовжувати брати участь у судовому засіданні, він замінюється іншим, а розгляд справи розпочинається з початку (ст. 259 КПК). Це правило та¬кож гарантує безпосередність сприйняття необхідних доказів усім складом суду, а не лише деякими з суддів.
Принцип безпосередності дослідження доказів означає, що суд першої інстанції при розгляді справи зобов'язаний: допитати підсудних, потерпілих, свідків, заслухати вис¬новки експерті, оглянути речові докази, оголосити про¬токоли та інші документ (ч. 1 сг. 257 КПК). Лише у випадках, передбачених законом, допускаюіься винятки з цього принципу.
У силу принципу безпосередності судовий розгляд відбувається безупинно й у незмінному складі суду. Безперервність судового засідання і незмінність складу суду забезпечують свіжість і цілісність судового сприйняття, правильне формування внутрішнього переконання суддів.
Так, наприклад, судом повинен бути допитаний свідок, що особисто спостерігав той чи інший факт, а не той, котрий розповідає про нього зі слів безпосереднього очевидця цього факту. В основу судового вироку можуть бути покладені тільки такі докази, що безпосередньо перевірені судом у судовому розгляді.
Принцип безпосередності в дізнанні і попередньому слідстві діє обмежено: 1) не завжди особа, що провадить дізнання, чи слідчий від початку і до кінця розслідує кримінальну справу (хвороба, відрядження і т.д.); 2) можливе провадження розслідування бригадою слідчих; 3) не завжди слідчий, що прийняв справу до свого провадження, повинен заново допитувати всіх осіб, раніше допитаних іншим слідчим, що починав розслідування по даній справі. Слідчий передопитує осіб і робить повторно інші слідчі дії, тільки якщо він порахує це необхідним на основі всебічної, повної й об'єктивної оцінки всіх зібраних у справі доказів.
ВИСНОВКИ
В процесі написання курсової роботи ми дійшли до ряду висновків:
1) Кримінально-процесуальний закон не містить конкретних вказівок щодо того, які з його положень є принципами судочинства. На нашу думку, розбіжності в прийомах законодавчого закріплення не можуть бути підставою для визнання чи невизнання відповідного положення принципом права.
2) Зв'язок між принципами настільки безпосередній, що порушен¬ня одного неминуче тягне за собою порушення іншого.
3) Можна виділити наступні конституційні принципи: законність; державна мова судочинства; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; повага до гідності особи, невтручання в її особисте і сімейне життя; право людини на свободу та особисту недоторканість; недоторканість житла; таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції; з’ясування істини; забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист; презумпція невинуватості; свобода від самовикриття, викриття членів сім’ї чи близьких родичів; здійснення правосуддя виключно судами; участь народу у здійсненні правосуддя; незалежність і недоторканість суддів, їх підкорення лише закону; забезпечення апеляційного та касаційного оскарження судових рішень; обов’язковість рішень суду. Зміст основних з них розкрито вище. А також в роботі розглянуто принципи гласності, законності, безпосередності та змагальності.
4) Значення принципів кримінального процесу полягає в тому, що: вони яскраво виражають демократизм і гуманізм кримінального процесу, визначають його структуру і систему; вони є основою для подальшого удосконалювання кримінально-процесуальних норм і окремих кримінально-процесуальних інститутів; принципи кримінального процесу є надійною базою для тлумачення і застосування тих кримінально-процесуальних норм, з'ясування точного змісту яких викликає утруднення на практиці; безумовне дотримання принципів кримінального процесу є необхідною й обов'язковою умовою досягнення всіх завдань кримінального судочинства; забезпечують єдність порядку по кримінальних справах і дотримання законності в кримінальному судочинстві; є діючим засобом виховання громадян у дусі неухильного дотримання законів, нетерпимості до найменших порушень суспільного правопорядку; кожне рішення правозастосувальника, яке приймається з порушенням їх вимог, підлягає скасуванню, а одержана інформація не має доказового значення.
Ми вважаємо, що розкрили обрану тему курсової роботи на достатньому рівні та в достатньому обсязі.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Воскресенский В., Кореневский Ю. Состязательность в уголовном процессе // Законность.– 1995.– №7.– с. 4-10
2. Гласность судебной деятельности по уголовным делам / АН Украины; Ин-т гос. и права им. В.М. Корецкого.– К.: Наук.думка, 1993.– 187 с.
3. Комментарий Конституции Украины.– Киев, 1996.
4. Кримінальний процес України: Підруч. для студентів юрид. спец. вищ. Закладів освіти / Ю.М. Грошевий, Т.М. Мірошниченко, Ю.В. Хоматов та ін.; За ред. Ю.М. Грошевого та В.М. Хотенця.– Харків: Право, 2000.– 496 с.
5. Кримінально-процесуальний кодекс України. Цивільний процесуальний кодекс України / Верховний Суд України; Відп. ред. В.Т. Маляренко.– К.: Юрінком Інтер, 2001.– 352 с.
6. Кудрявцев А.В., Лившиц Ю.Д. О понятии принципа в уголовном процессе // Изв. вузов. Правоведение.– 2001.– №4.– с. 162-169
7. Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В. П. Кримінальний процес україни: Підручник.– 2-ге вид., перероб. і доп.– К.: Либідь, 1999.– 536 с.
8. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка.– К.: Каннон, А.С.К., 2001.– 1104 с.
9. Петрухин И. Публичность и диспозитивность в уголовном процессе // Рос. юстиция.– 1999.– №3.– с. 24-26
10. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя»
11. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 25 березня 1988 року №3 «Про застосування судами України кримінально-процесуаль¬ного законодавства, що регулює повернення справ на додаткове роз¬слідування»
12. Принцип справедливости при осуществлении правосудия по уголовным делам: Межвуз. темат. сб. науч. тр. / Калининградский гос. ун-т.– Калининград: КГУ, 1990.– 103 с.
13. Советский уголовный процесс / Под ред. И.В. Тыричева.– М.: Всесоюзный юридический заочный институт, 1988.– 296 с.
14. Советский уголовный процесс / Алексеев Н.С., Бастрыкин А.И., Даев В.Г. и др.; Под ред. Н.С. Алексеева, В.З. Лукашевича.–Л.: Издательство Ленинградского университета, 1989.– 472 с.
|
| Категория: Курсовые работы | Добавил: Kostyantin (19.02.2009)
W
|
| Просмотров: 5188
| Рейтинг: 5.0/1 |
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи. [ Регистрация | Вход ] | |
