Підстави кримінальної відповідальності
КУРСОВА РОБОТА
на тему:
Підстави кримінальної відповідальності
Київ 2002
ВСТУП
У підручнику з кримінального права Михайленка П.П. знаходимо: “Державно-правова задача обґрунтованості притягнення до кримінальної відповідальності та обґрунтованості засудження безпосередньо випливає з найважливішої основи правосуддя – принципу презумпції невинності” [18; с. 16]. Саме з цього принципу, який проголошено Конституцією України, слід починати при розв’язанні питання про підстави кримінальної відповідальності. Доки не доведена вина особи у вчиненні злочину, особа вважається невинною, а доки вона невинна, вона не може бути притягнена до кримінальної відповідальності. Але вищесказане залишилося б тільки красивими словами, якби на законодавчому рівні не були визначені підстави кримінальної відповідальності. Власне кажучи, в інших країнах інститут підстав кримінальної відповідальності існує вже досить давно, проте в нашій країні на протязі багатьох років йому не приділялося належної уваги на рівні законів, більш того, він був просто відсутній. Те, що існувало натомість на законодавчому рівні, в наукових працях і дослідженнях Герцезон А.А. називає «добросовісними помилками” [4; с. 77]. “Найбільш яскраве вираження ідея відмови від складу злочину як підстави кримінальної відповідальності знайшла в проекті кримінального кодексу, розробленого Інститутом радянського будівництва і права при Коммакадемії під керівництвом Н.В. Криленко. Цей проект заміняв конкретні формулювання складів злочинів звичайним їх переліком. Це був кодекс без диспозицій і без санкцій” [1; с. 65]. Дехто виступав за те, щоб можна було застосовувати кримінальну репресію і за дії, що не передбачені кримінальним кодексом за ознакою “соціальної небезпеки”. Вони розглядали склад злочину, як застарілу форму права, що з часом мала бути знищена. Досить цікаво, чи не так? Мабуть, в таких самих «світлих» головах з’явилася і ідея ворогів народу, червоного терору і подібних звірств, які, як це не неймовірно, виголошувалися в законах, постановах, конституціях. Згадаймо, наприклад, про аналогію, існування якої радянські вчені виправдовували і після її скасування в 1958 році: “Застосування аналогії з самого початку було поставлено у суворі рамки, і судові органи доволі стримано нею користувалися” [1; с. 91]. Щоб показати увесь жах тогочасної картини наведемо деякі статті законодавчих актів. “Руководящие начала по уголовному праву РСФСР 1919 года” визначають злочин, як “порушення порядку суспільних відносин, що охороняється кримінальним правом” [20; с. 58], і абсолютно нічого не кажуть про підстави кримінальної відповідальності. Кримінальний кодекс РСФСР 1922 року іде трохи далі і говорить: “Злочином визнається усіляка суспільно-небезпечна дія чи бездіяльність, які загрожують основам радянського ладу та правопорядку, встановленому робітничо-селянською владою на перехідний до комуністичного ладу період часу” [27; с. 116]. Отож, згідно з цим кодексом, злочином є будь-яке діяння, яке загрожує основам…, тобто владі. Нічого не сказано про передбаченість цього діяння в законі, про саму загрозу. Мимоволі це наводить на думку, скільки невинних людей було безпідставно засуджено за цим кодексом. А “Основные начала уголовного законодательства СССР и союзных республик 1924 года” вже безпосередньо встановлюють аналогію: “Якщо суспільно-небезпечні діяння прямо не передбачені кримінальним законодавством, то підстави і межі відповідальності, а також заходи соціального захисту визначаються судом за аналогією з тими статтями кримінальних кодексів, які передбачають найбільш подібні за важливістю і родом злочини” [19; с. 200]. Але найцікавіше попереду. Кримінальний кодекс РСФСР редакції 1926 року певним чином визначає підстави кримінальної відповідальності: “Стосовно осіб, що вчинили суспільно-небезпечні діяння чи становлять небезпеку за своїм зв’язком із злочинним середовищем або за своєю минулою діяльністю, застосовуються заходи соціального захисту судово-виправного, медичного, чи медико-педагогічного характеру” [28; с. 257]. Якщо “суспільно-небезпечне діяння” ще якось можна зрозуміти, хоча в даному випадку це досить туманний синонім поняття злочину, то “небезпеку за своїм зв’язком із злочинним середовищем або за своєю минулою діяльністю” зрозуміти досить важко, а тим більше погодитися з цим.
Думаю, що тепер зрозуміло, що без законодавчого визначення підстав кримінальної відповідальності, без глибинного розуміння їх сутності неможливо уникнути свавілля, безладу, врешті-решт несправедливості в кримінально-правових відносинах. Має рацію Малахов І.П., коли говорить: “Питання про підстави кримінальної відповідальності – одне з найбільш складних в кримінальному праві, що обумовлено суперечливою позицією закону, різним підходом до його вирішення в теорії і на практиці” [15; с. 76]. І складність питання не зменшує, а, навпаки, збільшує нашу відповідальність при його вирішенні. По-перше, слід з’ясувати, як саме ми розуміємо питання про підстави кримінальної відповідальності. Адже вирішувати це питання можна по-різному, ”наділяючи його кожний раз іншим сенсом: а) чому людина несе відповідальність? б) за що людина відповідає? в) на якій правовій підставі?” [21; с. 31].
При відповіді на перше питання мова піде про обґрунтування заборони вчинку, тобто про вчинення протиправного діяння при наявності можливості та обов’язку вчинити по-іншому. Відповідь на друге питання також не викликає сумнівів: особа притягується до кримінальної відповідальності за вчинений нею злочин [див. 21; с. 31]. А третє питання є темою даної роботи.
В свій час питання про підстави кримінальної відповідальності викликало багато суперечок. Одні вважали, що підставою є вина, інші – злочин, дехто вбачав підставу у суспільній небезпеці, а частина науковців дотримувалася думки, що підставою кримінальної відповідальності є склад злочину. Цікаво те, що майже кожен з них в цій суперечці посилався на статтю “Підстави кримінальної відповідальності” діючого Кодексу і саме в цій статті бачив підтвердження своєї позиції. “Вже це само по собі говорить про не зовсім вдалу редакцію вказаної норми, про необхідність більш чіткого її викладення” [6; с. 13]. Перш ніж приступити до самої роботи, зазначу, що тільки виражений зовні акт суспільно-небезпечної поведінки особи може визнаватися підставою кримінальної відповідальності. Але як би там не було, не варто забувати, що “правова підстава кримінальної відповідальності за одне й те ж діяння має бути єдиною в усіх випадках застосування даного кримінального закону” [1; с. 49].
ДЕЯКІ ПИТАННЯ ЩОДО КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ
“Безглуздо кваліфікувати діяння як злочин, якщо воно не
тягне за собою кримінальну відповідальність” [5; с. 30].
Виходячи з назви роботи неважко зробити висновок, що при відповіді на питання про підстави кримінальної відповідальності велику роль відіграє і те, як ми розуміємо саму кримінальну відповідальність.
В даній роботі ми будемо досить часто звертатися до норм кримінального права, здебільшого Кримінального кодексу України (далі ККУ), але слід пам’ятати, що “велику і важливу роль в обґрунтуванні кримінальної відповідальності відіграють також норми кримінально-процесуального права” [1; с. 52]. Так ст. 2 Кримінально-процесуального кодексу України (далі КПКУ) одним із завдань встановлює, “щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний” [13; с. 3]. Це положення доповнюється в ст. 5: “Ніхто не може бути притягнутий як обвинувачений інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом” [13; с. 4].
Так вже повелося, що науковці по-різному вирішують питання про час виникнення кримінальної відповідальності. Так Курляндський В.І. вважає, що “кримінальна відповідальність (обов’язок відповідати за вчинене) виникає в силу об’єктивного факту – вчинення злочину і не залежить від формальних моментів – притягнення особи до кримінальної відповідальності” [14; с. 20]. Це досить розповсюджена думка про те, що кримінальна відповідальність виникає з моменту вчинення злочину, але, на наш погляд, вона абсолютно помилкова. Ми погоджуємося із Брайніним Я. М.: “Реально виникнення кримінальної відповідальності особи пов’язано з моментом її притягнення як обвинуваченого” [1; с. 37]. Проте дане питання не є темою роботи, тому ми дозволимо собі не доводити це твердження.
Цілком зрозуміло, що питання про встановлення складу злочину і кваліфікацію діяння може виникнути ще раніше, наприклад, при прийнятті справи слідчим до свого провадження чи при порушенні кримінальної справи, однак у цій стадії кримінального процесу ще не виникає кримінальна відповідальність конкретної особи. Вона виникає лише в зв’язку з її обвинуваченням [див. 1; с. 37]. Тож між фактом вчинення злочину і встановленням складу цього злочину існує нерозривний зв’язок, який виливається у притягнення особи до кримінальної відповідальності. Причому для притягнення особи в якості обвинуваченого вирішальне значення мають ті обставини, “які встановлюють подію злочину, наявність у вчиненому діянні складу злочину та доводять, що це діяння вчинила дана особа” [1; с. 54]. “Притягнення як обвинуваченого є тим моментом, з якого особа, що притягується до кримінальної відповідальності, стає суб’єктом кримінально-правових та кримінально-процесуальних відносин…” [1; с. 54]. Врешті обґрунтованість притягнення особи як обвинуваченого знаходить свій процесуальний вираз в постанові про притягнення як обвинуваченого (ст. 132 КПКУ), де мають бути вказані конкретні обставини вчинення злочину. Але як би там не було “обґрунтування кримінальної відповідальності не є одиничним актом, який здійснюється в момент притягнення особи як обвинуваченого, а є рядом юридичних актів, пов’язаних внутрішньою єдністю і спрямованих до єдиної мети забезпечення у відповідності з задачами кримінального судового провадження обґрунтованого притягнення до кримінальної відповідальності та застосування до винного справедливого покарання” [1; с. 55]. І в цьому провадженні судовий розгляд є тією стадією кримінального процесу, в якій піддаються дослідженню і кінцевій перевірці усі фактичні обставини, на яких засновано притягнення особи до кримінальної відповідальності. На судовому засіданні перевіряється встановлений попереднім слідством факт вчинення злочину і зібрані слідством докази вчинення цього злочину підсудним. В основу судового вироку можуть бути покладені лише дані про вчинення злочину і докази його вчинення підсудним, досліджені і перевірені судом. Результат проведеного судом дослідження і перевірки фактичних обставин вчинення підсудним злочину має знайти своє відображення у вироку [див. 1; с. 58]. Обґрунтованість притягнення до кримінальної відповідальності потребує, щоб кваліфікація злочинного діяння суворо відповідала фактичним обставинам, що обумовлюють таку кваліфікацію. Обвинувачення не може вважатися обґрунтованим, якщо відсутні докази, які підтверджують правильність даної кваліфікації злочину.
І лише “коли у суді підтвердиться обґрунтованість притягнення особи до кримінальної відповідальності (буде доведена її винність у вчиненні злочину), обґрунтованим буде і застосування кримінального покарання” [14; с. 24].
На даному етапі також слід згадати про питання, яке висуває Стручков Н.А. у своїй роботі “Кримінальна відповідальність та її реалізація боротьбі зі злочинністю”: “…Чи є підстава такою ознакою, при наявності якої обов’язково треба притягувати до відповідальності, чи достатньою підставою, при наявності якої можна притягувати до відповідальності, а можна і не притягувати” [24; с. 53]. Мабуть, Стручков має на увазі ті випадки, в яких особа, що вчинила злочин, не притягується до кримінальної кримінальної відповідальності (наприклад, неосудність суб’єкта), але при цьому він забуває, що в названих випадках склад злочину відсутній. Проте, якщо склад злочину в діянні особи є, то питання про притягнення цієї особи до кримінальної відповідальності має вирішуватися однозначно. Стручков, навпаки, залишає це питання відкритим: “Наявність в діях винної особи ознак складу злочину беззаперечно свідчить про те, що дану особу можна притягти до кримінальної відповідальності. Але залишається питання: чи треба притягувати?” [24; с. 53].
ВИНА ЯК ПІДСТАВА КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ
“Без вини немає злочину” [25; с. 26].
Для втілення принципу законності, справедливого засудження осіб, винних у вчиненні злочинів, і незасудження невинних осіб принципове значення має вказівка ст. 3 ККУ про те, що кримінальній відповідальності підлягає лише особа, винна у вчиненні злочину. “Вина особи у вчиненні злочину є однією з найважливіших умов кримінальної відповідальності. Без вини умисної чи необережної кримінальна відповідальність неможлива” [1; с. 34]. “Вина в праві склалася як оцінювальне поняття, що стоїть між злочином та відповідальністю; воно є їхньою сполучною ланкою: суб’єкт несе відповідальність не безпосередньо за вчинення злочину, а за вину, яка полягає у вчиненні злочину» [16; с. 96]. Вина, справді, відіграє дуже важливу роль в обґрунтуванні кримінальної відповідальності, можна навіть, стверджувати, що основну. Проте деякі науковці, явно перебільшуючи значення вини, називають її підставою кримінальної відповідальності. Яскравим прикладом цієї думки є сучасний російський вчений Мальков В.П. Доводячи свою думку, він відштовхується від суб’єктивних підстав кримінальної відповідальності: “Під суб’єктивними підставами кримінальної відповідальності розуміються: умисел та необережність як різновиди чи складові частини вини” [16; с. 96]. “Спроби подолати обмеження поняття вини, – продовжує він далі, – та її складових (умислу й необережності) шляхом передбачення наслідків не можна вважати нічим іншим, ніж побічним визнанням того факту, що вина не зводиться до суб’єктивних елементів злочину. Насправді, вона є підставою кримінальної відповідальності, яка полягає у вчиненні злочину” [16; с. 96]. Погодьтеся, що факт вчинення злочину й вина у його вчиненні – досить різні речі, хоча і взаємопов’язані. А Мальков каже, що вина полягає у вчиненні злочину, а це проблематично. Нарешті він пропонує “Статтю “Підстава кримінальної відповідальності” викласти в наступній редакції: “Підставою кримінальної відповідальності і застосування покарання є вина, яка полягає у вчиненні злочину, тобто діянні (дії чи бездії), передбаченому цим Кодексом” [16; с. 98]. Цілковитий абсурд, на нашу думку. Якщо не звертати увагу на синтаксичні неточності пропозиції Малькова, то виходить приблизно ось що: до кримінальної відповідальності буде притягнута і покарана особа, яка вчинить діяння, передбачене Кримінальним кодексом. Але ж є чимало обставин, за яких кримінальна відповідальність просто неможлива. Узяти хоча б вік особи, що вчинила злочин. З такою підставою можна засудити і малолітнього.
“Вина, її форми та різновиди в складі злочину є найбільш важливими ознаками. Вона є також обов’язковою складовою частиною підстави уголовної відповідальності… Вона є і підставою уголовного інкримінування” [8; с. 85]. Ці слова належать Коржанському М.Й. Помітьте, що йдеться про вину не як підставу кримінальної відповідальності, а як її складову частину. Бо вина обґрунтовує відповідальність, без вини відповідальність неможлива. “Вина – це ключовий момент, що дозволяє пов’язати вчинене з конкретною особистістю та обґрунтовує її відповідальність” [25; с. 26]. Проте це не доводить хибного твердження, що вина є загальною і єдиною підставою кримінальної відповідальності. Бо кримінальна відповідальність можлива лише при наявності усіх ознак та умов, що характеризують певне діяння як злочин. Тобто злочин визначається не лише наявністю умислу чи необережності, а й таких умов, як: суспільно небезпечне діяння, спосіб, шкідливі наслідки тощо, які лише у сукупності характеризують діяння як суспільно-небезпечне й протиправне. Ця сукупність називається склад злочину.
ВЧИНЕННЯ ЗЛОЧИНУ ЯК ПІДСТАВА КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ
“…підставою кримінальної відповідальності кожного
є лише його власне злочинне діяння” [15; с. 80].
В даному розділі ми розглянемо думку науковців, які вважають підставою кримінальної відповідальності вчинення злочину. Хоча, на наш погляд, вони значно спрощують поняття підстави. Візьмемо для прикладу Санталова А.Н., який розвиває свою думку у роботі «Теоретичні питання кримінальної відповідальності». Взагалі майже всі вчені, що виступають за вчинення злочину як підставу кримінальної відповідальності, при доведенні своєї думки посилаються на непорозуміння, які нібито виникають при вживанні терміну “склад злочину” із причини його законодавчого невизначення. Не виняток і Санталов: “…іноді суперечки та непорозуміння виникають у зв’язку із неточним вживанням термінів, з різним розумінням їх” [21; с. 31]. “Відомо, що злочин – акт поведінки людини, він – явище реальної дійсності, витвір злочинця. Склад злочину – це сукупність ознак цього діяння, відображених у законі і достатніх для кримінальної відповідальності, склад – це витвір законодавця… Він може бути і є лише юридичною підставою такої відповідальності і повинен відповідати на питання: на підставі якого закону притягувалася людина до відповідальності?” [21; с. 32]. Але ж від цього “поняття й значення складу злочину відступають вже тоді, коли кажуть, що в діянні особи містяться ознаки складу злочину. Діяння як акт дійсності … не може… містити ознаки складу злочину, бо ці ознаки, зазначені в законі, не можуть одночасно бути і в діянні. Коли так кажуть, мають на увазі інше: ознаки, які характеризують діяння, повністю співпадають з ознаками певного складу злочину” [21; с. 33]. На ці слова Санталова вдало відповів Дубинін Т.Т.: “Будучи, як і злочин, об’єктивними явищами, обставинами реальної дійсності, ознаки складу злочину лише в ньому, у злочині, і можуть міститися. А закон містить лише опис цих ознак…” [6; с. 21]. І це дійсно так. Санталов обґрунтовує свою думку за допомогою низки невдалих побічних лінгвістичних доказів. Прослідкуємо за його думкою далі. Він не зупиняється на сказаному і продовжує: вираз “у діянні містяться ознаки складу злочину” підмінюють більш стислим “склад злочину”. “Фраза “склад злочину – єдина підстава кримінальної відповідальності” набуває такої великої популярності, що зустрічається в кримінально-правовій сфері на кожному кроці. Але якщо вдуматися, то вона двозначна. Або терміну “склад злочину” слід надавати значення “діяння, ознаки якого співпадають з певним складом злочину”, що є поняттям “діяння, передбаченого кримінальним законом”, тобто злочином” [21; с. 33]. Санталову в зухвалості не відмовиш: отак просто взяв і назвав склад злочину злочином. “… Тобто підставою кримінальної відповідальності є злочин, і [ми] повинні або визнати, що підставою відповідальності є злочин, або що є дві підстави відповідальності: фактична (злочин) і юридична (склад злочину)” [21; с. 33]. Певним чином його доведення збігається з доведенням, яке було розглянуто в попередньому розділі.
“Склад злочину існує незалежно від того, вчинюються чи ні злочини, що ним описуються, а злочин може бути наявним лише за тієї обов’язкової умови, що є і склад злочину, який його описує. Таким чином, говорячи про те, що підставою кримінальної відповідальності є злочин, ми виходимо, як із даного, із наявності складу відповідного злочину. Саме тому можна обмежитися вказівкою на одну підставу кримінальної відповідальності – вчинення злочину” [21; с. 33-34]. Тільки-но Санталов стверджував, що підставою є злочин. А тепер уже ніби йде на компроміс і каже приблизно таке: склад злочину, звичайно, є, існує, але нам буде простіше, легше називати підставою злочин. “Визнання вчинення злочину підставою кримінальної відповідальності звільнює нас кожного разу від необхідності давати додаткові пояснення…” [21; с. 34]. “Питається, навіщо спочатку висувати неточний тезис, а потім у процесі тлумачення, підміняти його іншим, правильним, точним? Чи не краще одразу почати з правильного” [21; с. 34]. І, справді, вслухайтесь: підстава кримінальної відповідальності –злочин. Звучить. І не треба давати якихось пояснень, що ж таке той склад злочину. Це набагато простіше, але чи правильніше? Ні.
“… Вчинене кримінально-правове діяння в цілому, конкретний злочин, як такий з усіма його ознаками підставою кримінальної відповідальності бути не може. Підставою кримінальної відповідальності є тільки частина злочину, а саме та його частина, яка містить у собі обставини, ознаки, на які кримінальний закон вказує як на ознаки злочину. Але ці ознаки у своїй сукупності і утворюють склад злочину” [6; с. 18].
СКЛАД ЗЛОЧИНУ ЯК ПІДСТАВА КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ
“…без наявності в діях особи складу злочину не можна навіть
висувати питання про кримінальну відповідальність” [24; с. 54].
Як вже зазначалося в попередніх розділах вітчизняне законодавство довгий час не розрізняло підстав кримінальної відповідальності, а навіть і коли їх було встановлено довго не вщухали суперечки з приводу того, що ж таки є цією підставою. І хоча з цього приводу було багато різних думок, на сьогоднішній день наука кримінального права вважає єдиною підставою кримінальної відповідальності склад злочину. Саме про склад злочину і піде мова в цьому розділі.
Першою великою роботою, виданою за радянських часів і присвяченою вченню про склад злочину, стала монографія А.Н. Трайніна “Вчення про склад злочину”, яка вийшла з друку в 1946 році.
Безперечним принципом законності є те, що кримінальній відповідальності й покаранню підлягає лише особа, винна у вчиненні злочину, тобто особа, яка умисно чи з необережності вчинила передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння. З цього випливає, що “кримінальна відповідальність можлива лише у випадку вчинення особою діяння, яке описано в кримінальному законі та, отже, містить склад певного злочину” [1; с. 33]. Стаття 2 ККУ виходить з того, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно-небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом. Обов’язково слід згадати і ст. 11 ККУ, яка дає визначення злочину, бо вона доповнює й поглиблює зміст ст. 2. Ст. 6 КПКУ встановлює, що “ кримінальну справу не може бути порушено, а порушена справа підлягає закриттю: 1) за відсутністю події злочину; 2) за відсутністю в діянні складу злочину…” [13; с. 4]. Отже в Кримінально-процесуальному Кодексі України згадується склад злочину. Закон знає поняття складу злочину. Це відповідь тим, хто говорить, що склад злочину – лише наукова абстракція.
Що ж таке склад злочину? Юридична наука відповідає на це питання так: склад злочину – це сукупність об’єктивних і суб’єктивних ознак, що характеризують вчинене діяння як злочин. Взагалі поняття складу злочину прямо пов’язано з поняттям злочину, від нього походить і з нього виводиться. Якщо говорити докладніше, то склад злочину складається з таких частин: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона. “Склад злочину має такі особливості:
1) Склад злочину містить всю сукупність ознак певного злочину – відсутність хоча б однієї з таких ознак означає, що складу злочину немає.
2) Склад злочину – це сукупність юридичних ознак, тобто ознак, встановлених лише законом.
3) Склад злочину – це сукупність юридичних ознак, які характеризують діяння з об’єктивної та суб’єктивної сторін…” [12; с. 62].
“Склад злочину, як сукупність юридичних ознак злочину, є єдиною, необхідною і достатньою підставою уголовної відповідальності, визначеною законом” [12; с. 62]. Саме тепер час сказати про загальний і конкретний склади злочину. “Загальне поняття складу злочину є родовим поняттям, яке охоплює усі конкретні склади” [1; с. 95]. Підставою кримінальної відповідальності у кожному конкретному випадку є відповідність конкретного злочину ознакам складу злочину, що описаний у диспозиції кримінального закону. Тому “цілком зрозуміло, що чим точніше в законі будуть визначені умови кримінальної відповідальності, інакше кажучи, чим краще буде викладений склад злочину в диспозиції кримінального закону, тим краще буде обґрунтована кримінальна відповідальність за даний злочин. Відомо, що погана конструкція диспозиції кримінального закону, неясне окреслення складу злочину чи повна відсутність такого окреслення призводить до негативних результатів в практиці його застосування…” [1; с. 40]. Мова йде про так званий принцип точних складів злочинів. З цієї точки зору незрозуміла пропозиція, яку колись зробив радянський вчений В.С. Тадевосян: “…не деталізувати в кодексі склади злочинів, а по можливості викладати їх в узагальненому вигляді” [22; с. 77]. Варто пам’ятати, що “…точне описання ознак злочинів в статтях Кримінального кодексу є гарантією одноманітного застосування закону…” [1; с. 41].
“Кожний конкретний злочин, окрім ознак, які утворюють склад даного злочину, може володіти ще рядом інших об’єктивних і суб’єктивних ознак, які не мають юридичного значення для встановлення складу злочину в діях особи, але можуть здійснити певний вплив на ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину і тому враховуватися судом при визначенні міри покарання” [23; с. 113]. В той же час Дубинін Т.Т. вважає, що “… вчинене кримінально-правове діяння в цілому, конкретний злочин, як такий з усіма його ознаками підставою кримінальної відповідальності бути не може. Підставою кримінальної відповідальності є тільки частина злочину, а саме та його частина, яка містить у собі обставини, ознаки, на які кримінальний закон вказує як на ознаки злочину. Але ці ознаки у своїй сукупності і утворюють склад злочину” [6; с. 18]. Майже те саме говорить і Брайнін Я.М.: “Злочин може характеризуватися більшою чи меншою кількістю тих чи інших ознак, однак не всі вони можуть відноситися до складу цього злочину. З усіх різноманітних ознак злочину законодавець відбирає лише ті, які можуть мати значення необхідних умов кримінальної відповідальності. Сукупність саме цих умов утворює склад злочину” [1; с. 95].
“Ознаки складу злочину, що описаний в кримінальному законі, є також і умовам кримінальної відповідальності, бо саме ця сукупність ознак у конкретному діянні необхідна для її обґрунтування у відповідних випадках. Встановлення меж складу злочину шляхом вказівки в самому законі його об’єктивних та суб’єктивних ознак є однією з найважливіших гарантій обґрунтованого притягнення до кримінальної відповідальності” [1; с. 93]. У переважній більшості випадків ознаки складу злочину повністю відображені в диспозиціях статей Кримінального кодексу.
Наведемо справедливі слова Малахова І.П. про склад злочину: “Ця конструкція чисто теоретична, наукова абстракція, яку майже кожний автор, який займається проблемою складу злочину, розуміє й тлумачить по-своєму. А це означає, що підставою кримінальної відповідальності, основою законності і науки виступає невизначена теоретична побудова” [15; с. 76]. Мова йде про невизначеність складу злочину в законодавстві, це питання буде розглянуто в наступному розділі. А підсумовуючи все сказане в поточному розділі, підіб’ємо попередній висновок: “… Склад злочину, і тільки він, як властива суспільно-небезпечному діянню, відображена в кримінальному законі реальна сукупність ознак об’єктивної дійсності є єдиною підставою кримінальної відповідальності” [6; с. 21].
ПІДСТАВИ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ СЬОГОДНІ
В передостанньому розділі цієї роботи нам хотілося б порівняти діючі підстави кримінальної відповідальності, визначені в чинному Кримінальному кодексі України, а також підстави старого Кримінального кодексу України 1960 року, і зробити свої пропозиції щодо вдосконалення законодавства з даного питання.
Старий Кримінальний кодекс України був затверджений 28 грудня 1960 року. Стаття 3 цього кодексу називалася: “Підстави кримінальної відповідальності”. Частина перша статті визначала саме підстави: кримінальній відповідальності і покаранню підлягає лише особа, винна у вчиненні злочину, тобто така, що умисно або з необережності вчинила передбачене кримінальним законом суспільно-небезпечне діяння. Частина друга говорила: ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину, а також підданий кримінальному покаранню інакше як за вироком суду й відповідно до закону.
Новий Кримінальний Кодекс України прийнятий не так давно – 5 квітня 2001 року, а вступив в силу у вересні минулого року. Стаття 2 чинного Кримінального Кодексу України, “Підстава кримінальної відповідальності”, говорить: підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого кримінальним законом.
На перший погляд здається, що підстави кримінальної відповідальності зовсім не змінилися, змін зазнало лише їх формулювання. Але насправді це зовсім не так. Однаковими є лише слово “суспільно-небезпечне діяння”, а все інше різне.
Наведемо відмінності. В старому Кримінальному Кодексі йдеться про передбаченість кримінальним законом, а в новому Кримінальним Кодексом України. Тобто законодавець визначає, що кримінальна відповідальність може наступати лише за діяння, передбачені Кримінальним Кодексом України від 5 квітня 2001 року. Вчинення діянь, передбачених будь-якими іншими документами, в тому числі законодавчими актами, не тягнуть за собою кримінальної відповідальності. Не менш важливим є те, що стаття 3 старого ККУ вбачає підставу кримінальної відповідальності лише у винності особи у вчиненні злочину, забуваючи про інші елементи складу злочину. В той же час в новому ККУ, на відміну від старого, чітко зазначено, що підставою кримінальної відповідальності є склад злочину.
Ми цілком згодні визначенням підстави кримінальної відповідальності в новому ККУ і вважаємо таке визначення найкращим.
ВИСНОВОК
“Розбудові нового кримінального законодавства України повинно
передувати визначення його пріоритетів” [11; с. 65].
Зараз наша молода держава знаходиться на на тій стадії свого розвитку, коли фундамент вже закладено і потрібно вже зводити стіни не оновленої, відреставрованої, а принципово нової будівлі. І немаловажну роль у цьому процесі відіграє кримінальне законодавство. Наша задача – оновити його, привести його у відповідність із сьогоденням, сучасними потребами держави і громадян. Та спочатку ми маємо визначитися з пріоритетами нового кримінального законодавства.
“1. По-перше, а може, найперше, кримінальне законодавство країни повинно бути захисним, на відміну від чинного, яке є каральним. Не карати, щоб покарати, а карати, щоб захистити.
2. Кримінальний закон повинен захищати, насамперед і в першу чергу, особу як найважливішу, найвищу суспільну цінність…” [11; с. 65].
Врахувавши усе вищесказане ми маємо зробити все, щоб підстави кримінальної відповідальності, зазначені в новому Кримінальному кодексі України виконувалися на практиці якнайкраще: справедливо, об’єктивно, а головне – правильно. Єдиною, необхідною і достатньою підставою кримінальної відповідальності є склад злочину. Саме склад злочину визначений в законодавстві як підстава кримінальної відповідальності. Але, щоб не повторювати помилок минулого, не слід забувати: “Для правильного застосування кримінального закону має значення як його зміст, так і форма” [1; с. 43]. Отож треба було б визначити в кодексі (можливо, навіть в ст. 3), що ж таке склад злочину та з чого він складається, що сьогодні ще не зроблено. Хотілося б, щоб кожен з нас, зробивши все від нього залежне для виконання ст. 3 ККУ, міг впевнено сказати: “Кожний, хто вчинив злочин, буде притягнутий до відповідальності і жоден невинний не буде покараний!”
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Брайнин Я.М. Уголовная ответственность и ее основание в советском уголовном праве.– М.: Юр.лит., 1963.– 276 с.
2. Волков Б.С. Проблема воли и уголовная отвнтственность.– Казань: Изд-во Казанского университета, 1965.– 136 с.
3. Володько М.В., Хазін М.А.,Чернишова Н.В. Кримінальне право України: Тези лекцій і практичні завдання для курсантів київського училища міліції МВС України.– К.: Наукова думка, 1995.– 456 с.
4. Герцезон А.А. Пути развития советской науки уголовного права за 30 лет / Советское государство и право.– М.: Наука, 1947, №11.– с. 77.
5. Демидов И.Ф. Принципы и основания угловной ответственности // Проблемы повышения качества уголовно-процессуальной деятельности в условиях перестройки: Межвузовский сборник науч. трудов.– Ижевск: Изд-во Удмуртского гос. университета, 1989.– Стр. 27-32.
6. Дубинин Т.Т. Основание уголовной ответственности //Реализация уголовной оветственности: уголовно-правовые и процессуальные проблемы. Межвузовский сборник статей.– Куйбышев: Изд-во Куйбышевского гос. университета, 1987.– Стр. 12-24.
7. Ераксин В.В. Ответственность за преступление.– М.: Юрид. лит., 1979.– 88 с.
8. Коржанський М.Й. Встановлення вини / Нариси уголовного права.– К.: ТОВ «Генеза».– 1999.– С. 85-104
9. Коржанський М.Й. Замах негодящими засобами… / Нариси уголовного права.– К.: ТОВ «Генеза».– 1999.– С. 137-140
10. Коржанський М.Й. Об’єктивні межі кримінальної відповідальності / Науковий вісник Української академії внутрішніх справ.– К.: Видавництво НАВСУ, 1998.– С. 44-50.
11. Коржанський М.Й. Про пріоритети нового кримінального законодавства України / Нариси уголовного права.– К.: ТОВ «Генеза».– 1999.– С. 65
12. Коржанський М.Й. Уголовне право України. Частина загальна: Курс лекцій.– К.: Наукова думка та Українська видавнича група, 1996.– 336 с.
13. Кримінально-процесуальний кодекс України. Закони України.– К.: Інкомп, 1993.– 448 с.
14. Курляндский В.И. Уголовная ответственность и меры общественного воздействия.– М.: Юрид. лит., 1965.– 144 с.
15. Малахов И.П. Основания уголовной ответственности // Советское государство и право.– М.: Наука, 1991, №6.– С. 76-81.
16. Мальков В.П. Субъективные основания уголовной ответственности // Государство и право.– М.: «Наука», 1995, №1.– С. 91-99.
17. Михайленко П.П. Нариси з історії кримінального законодавства Української РСР.– К.: Вид-во Академії Наук Укр. РСР, 1959.– 440 с.
18. Михайленко П.П. Уголовное право Украины. Общая часть.– К.: Редакционно-издательский отдел МВД Украины, 1995.– 256 с.
19. Основные начала уголовного законодательства СССР и союзных республик: Постановление ЦИК СССР 31 октября 1924 г. (СЗ № 24) / Сборник документов по истории уголовного законодательства СССР и РСФСР: 1917–1952 гг. / Под ред. проф. И.Т. Голякова.– М.: Государственное издательство юридической литературы, 1953.– с. 199-207.
20. Руководящие начала по уголовному праву РСФСР: Постановление НКЮ 12 декабря 1919 г. (СУ № 66) / Сборник документов по истории уголовного законодательства СССР и РСФСР: 1917–1952 гг. / Под ред. проф. И.Т. Голякова.– М.: Государственное издательство юридической литературы, 1953.– с. 57-60.
21. Санталов А.Н. Теоретические вопросы уголовной ответственности.– Л.: Изд-во Ленинград. Университета, 1982.– 96 с.
22. Советское государство и право.– М.: Наука, 1954, №4.
23. Советское уголовное право. Общая часть.– М., 1959.
24. Стручков Н.А. Уголовная ответственность и ее реализация в борьбе с преступностью.– Саратов: Изд-во Саратовского университета, 1978.– 288 с.
25. Трухин А.М. Понятие и значение вины в советском уголовном праве // Вопросы уголовной ответственности и наказания: Межвуз. сб.– Красноярск: Изд-во Красноярского университета, 1986.– Стр. 25-37.
26. Уголовная ответственность и ее реализация в деятельности органов внутренних дел. Учебное пособие.– М.: МВШМ МВД СССР, 1987.– 100 с.
27. Уголовный кодекс РСФСР 1922 г. / Сборник документов по истории уголовного законодательства СССР и РСФСР: 1917–1952 гг. / Под ред. проф. И.Т. Голякова.– М.: Государственное издательство юридической литературы, 1953.– с. 116-143.
28. Уголовный кодекс РСФСР редакции 1926 года / Сборник документов по истории уголовного законодательства СССР и РСФСР: 1917–1952 гг. / Под ред. проф. И.Т. Голякова.– М.: Государственное издательство юридической литературы, 1953.– с.257-288.
29. Кримінальний Кодекс України: Офіційний текст.– К.: Юрінком Інтер, 2001.– 240 с.
Реклама
|
| Категория: Курсовые работы | Добавил: Kostyantin (19.02.2009)
|
| Просмотров: 6778
| Рейтинг: 4.2/5 |
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи. [ Регистрация | Вход ] | |
