Фізичні вправи як засіб формування гармонійно-розвинутої особи та спосіб відновлення слухачів і студентів після занять
ДИПЛОМНА РОБОТА
на тему:
ФІЗИЧНІ ВПРАВИ ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ ГАРМОНІЙНО-РОЗВИНУТОЇ ОСОБИ ТА СПОСІБ ВІДНОВЛЕННЯ СЛУХАЧІВ І СТУДЕНТІВ ПІСЛЯ ЗАНЯТЬ
Київ 2002
ФІЗИЧНІ ВПРАВИ: ПОНЯТТЯ, ХАРАКТЕРИСТИКИ, ЗНАЧЕННЯ
1.1. Вступ
Виховання фізичних якостей ґрунтується на постійному прагненні зробити понад можливе для себе, здивувати навколишніх своїми можливостями. Але для цього з моменту народження потрібно постійно і регулярно виконувати правила правильного фізичного виховання. Основним етапом у вихованні цих якостей є освітній період у житті людини (7-25 років), протягом якого відбувається закріплення потрібного навчального матеріалу для його подальшого застосування в житті (високопродуктивній праці).
У вищому навчальному закладі загальне керівництво фізичним вихованням і спортивно-масовою роботою серед слухачів і курсантів, а також організація спостережень за станом їхнього здоров'я покладені на ректора, а конкретне їхнє проведення здійснюється адміністративними підрозділами і громадськими організаціями вузу.
Безпосередня відповідальність за постановку і проведення навчально-виховного процесу по фізичному вихованню слухачів і курсантів відповідно до навчального плану і державної програми покладена на кафедру фізичного виховання вузу. Масова оздоровча, фізкультурна і спортивна робота проводиться спортивним клубом разом з кафедрою і громадськими організаціями.
Медичне обстеження і спостереження за станом здоров'я слухачів і курсантів протягом навчального року здійснюється медпунктом вузу.
1.2. Мета, завдання, принципи
Одним з головних завдань вищих навчальних закладів є фізична підготовка слухачів і курсантів.
Важливо враховувати основні принципи спортивного тренування:
безперервність та регулярність навчально-тренувального процесу;
єдність загальної та спеціальної фізичної підготовки;
поступовість підвищення навантаження.
Принцип безперервності та регулярності передбачає, що кожне наступне заняття проводиться, коли ще не зник тренувальний ефект від попереднього. В цьому разі забезпечується оптимальний роз¬виток фізичних якостей та спеціальних навичок.
Принцип поступовості підвищення навантаження передбачає застосування на кожному новому етапі удосконалення навантажень близьких до порогу фізичних можливостей слухачів, що забезпечує безперервне зростання рівня загальних та спеціальних фізичних якостей.
Принцип єдності загальної та спеціальної фізичної підготовки вимагає, щоб засоби загальної фізичної підготовки мали допоміжний характер і виконувались в учбово-тренувальному процесі з метою закладання функціональної та координаційної бази для спеціальної підготовки.
Мета фізичної підготовки: являється забезпечення співробітників високим рівнем різносторонньої фізичної та професійної підготовки, здатного ефективно вирішувати оперативно службові завдання, стійко переносити великі розумові, нервово-пси-хологічні, морально-вольові та фізичні навантаження без зниження професійної працездатності, володіючого твердими досконалими нави¬ками і засобами захисту безпеки та особистої гідності громадян.
Загальним завданням фізичної підготовки є формування всебічно розвиненої особи, фактором зміцнення здоров'я, оптимізація фізичного та психологічного стану в процесі занять фізичною підготовкою.
До загальних завдань також відносяться:
оволодіння практичними навичками /рукопашного бою, прискореного пересування на місцевості, подолання перешкод/;
розвиток фізичних якостей /сили, швидкості, витривалості, спритності/;
розвиток психічних якостей /впевненості в своїх силах, сміли¬вості, рішучості, настирності, витримки і самовладання/;
зміцнення здоровя, закалювання, підвищення стійкості організму до впливу негативних факторів службової діяльності;
виконання дисципліни, колективізму, формування стройової виправки особового складу;
залучення співробітників в регулярні заняття фізичною культурою і спортом, удосконалення їх спортивної майстерності.
1.3. Форми фізичного виховання слухачів і курсантів
Фізичне виховання у вузі проводиться протягом усього періоду навчання і здійснюється в різноманітних формах, що взаємозалежні, доповнюють одна одну і являють собою єдиний процес фізичного виховання слухачів і курсантів.
Навчальні заняття є основною формою фізичного виховання у вищих навчальних закладах. Вони плануються в навчальних планах по всіх спеціальностях, і їхнє проведення забезпечується викладачами кафедр фізичного виховання.
Самостійні заняття сприяють кращому засвоєнню навчального матеріалу, дозволяють збільшити загальний час занять фізичними вправами, прискорюють процес фізичного удосконалювання, є одним зі шляхів упровадження фізичної культури і спорту в побут і відпочинок слухачів і курсантів. У сукупності з навчальними заняттями правильно організовані самостійні заняття забезпечують оптимальну безперервність і ефективність фізичного виховання. Ці заняття можуть проводитися у позанавчальний час за завданням викладачів чи у секціях.
Фізичні вправи в режимі дня спрямовані на зміцнення здоров'я, підвищення розумової і фізичної працездатності, оздоровлення умов навчальної праці, побуту і відпочинку слухачів і курсантів, збільшення бюджету часу на фізичне виховання.
Масові оздоровчі, фізкультурні і спортивні заходи спрямовані на широке залучення студентської молоді до регулярних занять фізичною культурою і спортом, на зміцнення здоров'я, удосконалювання фізичної і спортивної підготовленості слухачів і курсантів. Вони організуються у вільний від навчальних занять час, у вихідні і святкові дні, під час навчальних практик. Ці заходи проводяться спортивним клубом вузу на основі широкої ініціативи і самодіяльності слухачів і курсантів, при методичному керівництві кафедри фізичного виховання й активній участі профспілкової організації вузу.
1.4. Організація і зміст навчально-виховного процесу в навчальних відділеннях
Основним принципом при визначенні змісту роботи в різних навчальних відділеннях є диференційований підхід до навчально-виховного процесу. Його сутність полягає в тому, що навчальний матеріал формується для кожного навчального відділення з урахуванням статі, рівня фізичного розвитку, фізичної і спортивно-технічної підготовленості студентів.
Навчально-виховний процес у відділеннях проводиться відповідно до науково-методичних основ фізичного виховання. Програмний матеріал на навчальний рік розподіляється з урахуванням кліматичних умов і учбово-спортивної бази. Заняття організуються по циклах, кожний з який по своєму змістові повинний бути підготовчим до наступного циклу.
Система організаційних форм і методів навчання поєднує традиційні методичні принципи і прийоми фізичної підготовки з новітніми методами організації передачі і засвоєння матеріалу, передбачає чітку регламентацію співвідношення обсягу й інтенсивності фізичного навантаження, послідовності навчання, чергування різних видів і форм навчальної роботи.
Теоретичні заняття спрямовані на набуття слухачами і курсантами знань по основах теорії, методики й організації фізичного виховання, на формування в слухачів і курсантів свідомості і переконаності в необхідності регулярно займатися фізичною культурою і спортом, професійно-прикладну фізичну підготовку, а також спеціальні засоби для усунення відхилень у стані здоров'я і фізичному розвитку.
Навчальні групи закріплюються за викладачами фізичного виховання на весь період навчання.
1.5. Типи фізичного навантаження
Характер впливу фізичного тренування на організм залежить, насамперед, від виду вправ, структури рухового акту. В фізичному тренуванні розрізняють три основних типи вправ, що володіють різною виборчою спрямованістю:
1 тип - циклічні вправи аеробної спрямованості, що сприяють розвитку загальної витривалості;
2 тип - циклічні вправи змішаної аеробно- анаеробної спрямованості, що розвивають загальну і спеціальну (швидкісну) витривалість;
3 тип - ациклічні вправи, що підвищують силову витривалість.
По ступеневі впливу на організм в оздоровчій фізичній культурі (так само, як і в спорті) розрізняють граничні, оптимальні, пікові навантаження, а також понад навантаження. Однак ці поняття щодо фізичної культури мають трохи інший фізіологічний зміст.
Гранична навантаження - це навантаження, що перевищує рівень звичної рухової активності, та мінімальна величина тренувального навантаження, що дає необхідний оздоровчий ефект: відшкодування відсутніх енерговитрат, підвищення функціональних можливостей організму і зниження факторів ризику. З погляду відшкодування відсутніх енерговитрат граничною є така тривалість навантаження, такий обсяг бігу, що відповідають витраті енергії не менш 2000 ккал у тиждень. Така витрата енергії забезпечується при бігу тривалістю близько 3 год (3 рази в тиждень по 1 год), чи 30 км бігу при середньої швидкості 10 км/год, тому що при бігу в аеробному режимі витрачається приблизно 1 ккал/кг на 1 км шляху (0,98 у жінок і 1,08 ккал/кг у чоловіків).
Підвищення функціональних можливостей спостерігається в починаючих бігунів при тижневому обсязі повільного бігу, рівному 15 км. Американські і японські вчені спостерігали підвищення МПК на 14 "/о після завершення 12-тижневої тренувальної програми, що складалася з 5-кілометрових пробіжок 3 рази в тиждень (К. Купер, 1970). Французькі вчені при примусовому тренуванню тварин на тредбані (3 рази в тиждень по 30 хв) через 10 тижнів знайшли значне збільшення щільності капілярного русла міокарда і коронарного кровотоку. Навантаження, удвічі менші по обсягу (по 15 хв), подібних змін у міокарді не викликали.
Зниження основних факторів ризику також спостерігається при обсязі бігу не менш 15 км у тиждень. Так, при виконанні стандартної тренувальної програми (біг 3 рази в тиждень по 30 хв) відзначалося виразне зниження артеріального тиску до нормальних величин. Нормалізація ліпідного обміну за всіма показниками (холестерин, ЛВП) відзначається при навантаженнях понад 2 год у тиждень. Сполучення таких тренувань з раціональним харчуванням дозволяє успішно боротися з надлишковою масою тіла. Таким чином, мінімальним навантаженням для початківців, необхідним для профілактики серцево-судинних захворювань і зміцнення здоров'я, варто враховувати 15 км бігу в тиждень, чи 3 заняття по 30 хв.
Оптимальна навантаження – це навантаження такого обсягу й інтенсивності, що дає максимальний оздоровчий ефект для даного індивіда. Зона оптимальних навантажень обмежена знизу рівнем граничних, а зверху - максимальних навантажень. Було виявлено, що оптимальні навантаження для підготовлених бігунів складають 40-60 хв 3-4 рази в тиждень (у середньому 30- 40 км у тиждень). Подальше збільшення кількості кілометрів недоцільно, оскільки не тільки не сприяє додатковому приросту функціональних можливостей організму, але і створює небезпеку травматизму опорно-рухового апарату, порушення діяльності серцево-судинної системи (пропорційно росту тренувальних навантажень). Так, Купер (1986) на підставі даних Даласького центра аеробіки відзначає ріст травматизму опорно-рухового апарату при бігу більш 40 км у тиждень. Спостерігалося поліпшення психічного стану і настрою, а також зниження емоційної напруженості в жінок при тижневому обсязі бігу до 40 км. Подальше збільшення тренувальних навантажень супроводжувалося погіршенням психічного стану. При збільшенні обсягу бігових навантажень у молодих жінок до 50-60 км у тиждень у ряді випадків відзначалося порушення менструального циклу (у результаті значного зниження жирового компонента), що може стати причиною половою дисфункції. Деякі автори біговим "бар'єром" називають 90 км у тиждень, перевищення якого може привести до своєрідної "бігової наркоманії" у результаті надмірної гормональної стимуляції (виділення в кров ендорфінів). Не можна не враховувати також негативний вплив великих тренувальних навантажень на імунітет, виявлений багатьма вченими (Горщиків, М.Я. Левін, 1984).
У зв'язку з цим усе, що виходить за рамки оптимальних тренувальних навантажень, не є необхідним з погляду здоров'я. Оптимальні навантаження забезпечують підвищення аеробних можливостей, загальній витривалості і працездатності, тобто рівня фізичного стану і здоров'я. Максимальна довжина тренувальної дистанції в оздоровчому бігу не повинна перевищувати 20 км, оскільки з цього моменту в результаті виснаження м'язового глікогену в енергозабезпечення активно включаються жири, що вимагає додаткової витрати кисню і приводить до нагромадження в крові токсичних продуктів. Біг на 30-40 км вимагає підвищення спеціальної марафонської витривалості, пов'язаної з використанням вільних жирних кислот, а не вуглеводів. Завдання ж оздоровчої фізкультури - зміцнення здоров'я шляхом розвитку загальної (а не спеціальної) витривалості і працездатності. Надлишкові тренувальні навантаження, на думку деяких авторів, не тільки не перешкоджають розвитку вікових склеротичних змін, але і сприяють їхньому швидкому прогресуванню (А.Г. Дембо, 1980).
1.6. Параметри фізичного навантаження
Основними параметрами фізичного навантаження є його інтенсивність, тривалість і частота, що разом визначають обсяг тренувального навантаження. Кожний з цих параметрів відіграє самостійну роль в визначенні тренувальної ефективності, однак не менш важливі їхній взаємозв'язок і взаємний вплив.
Найважливіший фактор, що впливає на тренувальну ефективність – інтенсивність навантаження. При обліку цього параметра і початкового рівня функціональної підготовленості вплив тривалості і частоти тренувань у деяких межах може не відігравати істотної ролі. Крім того, значення кожного з параметрів навантаження значно залежить від вибору показників, по яких судять про тренувальну ефективність.
Фізична активність викликає негайні реакції різних систем органів, включаючи м'язову, серцево-судинну і дихальну. Ці швидкі адаптаційні зрушення відрізняються від адаптації, що розвивається протягом більш-менш тривалого терміну, наприклад у результаті тренувань. Величина швидких реакцій служить, як правило, безпосередньою мірою напруги.
1.7. Ефекти фізичного тренування
Оздоровчий і профілактичний ефект масової фізичної культури нерозривно зв'язаний з підвищеною фізичною активністю, посиленням функцій опорно-рухового апарату, активізацією обміну речовин. Вчення Р. Могендовича про моторно-вісцеральні рефлекси доводить взаємозв'язок діяльності рухового апарату, кістякових м'язів і вегетативних органів. У результаті недостатньої рухової активності в організмі людини порушуються нервово-рефлекторні зв'язки, закладені природою і закріплені в процесі важкої фізичної праці, що приводить до розладу регуляції діяльності серцевосудинної і інших систем, порушенню обміну речовин і розвитку дегенеративних захворювань (атеросклероз і ін.). Для нормального функціонування людського організму і збереження здоров'я необхідна визначена “доза” рухової активності. У цьому зв'язку виникає питання про так називану звичну рухову активність, тобто діяльність, виконувана в процесі повсякденної професійної праці й у побуті.
Розрізняють загальний і спеціальний ефект фізичних вправ, а також їхній опосередкований вплив на фактори ризику. Найбільш загальний ефект тренування полягає у витраті енергії, прямо пропорційній тривалості й інтенсивності м'язової діяльності, що дозволяє компенсувати дефіцит енерговитрат. Важливе значення має також підвищення стійкості організму до дії несприятливих факторів зовнішнього середовища: стресових ситуацій, високих і низьких температур, радіації, травм, гіпоксії. У результаті підвищення неспецифічного імунітету підвищується і стійкість до простудних захворювань. Однак використання граничних тренувальних навантажень, необхідних у великому спорті для досягнення “піка” спортивної форми, нерідко призводить до протилежного ефекту - пригноблення імунітету і підвищення сприйнятливості до інфекційних захворювань. Аналогічний негативний ефект може бути отриманий і при заняттях масовою фізичною культурою з надмірним збільшенням навантаження. Спеціальний ефект оздоровчого тренування зв'язаний з підвищенням функціональних можливостей серцево-судинної системи. Він полягає в економізації роботи серця в стані спокою і підвищенні резервних можливостей апарату кровообігу при м'язовій діяльності.
Підвищення фізичної працездатності супроводжується профілактичним ефектом стосовно факторів ризику серцево-судинних захворювань: зниженням ваги тіла і жирової маси, змісту холестерину і тригліцерідов у крові, зменшенням ЛИП і збільшенням ЛВП, зниженням артеріального тиску і частоти серцевих скорочень. Крім того, регулярне фізичне тренування дозволяє в значній мірі загальмувати розвиток вікових інволюційних змін фізіологічних функцій, а також дегенеративних змін різних органів і систем (включаючи затримку і зворотний розвиток атеросклерозу). У цьому відношенні не є виключенням і кістково-м'язова система. Виконання фізичних вправ позитивно впливає на усі ланки рухового апарату, перешкоджаючи розвитку дегенеративних змін, пов'язаних з віком і гіподинамією. Підвищується мінералізація кісткової тканини і зміст кальцію в організмі, що перешкоджає розвитку остеопороза. Збільшується приплив лімфи до суглобних хрящів і поперекових дисків, що є кращим засобом профілактики артроза й остеохондроза. Усі ці дані свідчать про неоціненний позитивний вплив занять оздоровчою фізичною культурою на організм людини.
2. ФІЗИЧНІ ВПРАВИ ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ ГАРМОНІЙНО РОЗВИНУТОЇ ОСОБИ
2.1. Вступ
Ідея комплексної підготовки фізичних здібностей людей йде з глибини століть. Так краще розвиваються основні фізичні якості людини, не порушується гармонія в діяльності всіх систем і органів людини. Так, наприклад, розвиток швидкості повинен відбуватися в єдності з розвитком сили, витривалості, спритності. Саме така злагодженість і призводить до оволодіння життєво необхідними навичками.
Фізичні якості і рухові навички, отримані в результаті фізичних занять, можуть бути легко перенесені людиною в інші області її діяльності, і сприяти швидкому пристосуванню людини до умов праці, що змінюються, а це є дуже важливим фактором в сучасних життєвих умовах.
Між розвитком фізичних якостей і формуванням рухових навичок існує тісний взаємозв'язок. Рухові якості формуються нерівномірно і неодночасно. Найвищі досягнення в силі, швидкості, витривалості досягаються в різному віці.
Бути здоровим – природне бажання кожної людини. Здоров'я – поняття не тільки біологічне, але і соціальне. Гарне здоров'я – це радісне сприйняття життя, висока працездатність. Отже, самий вірний засіб боротьби з будь-якими хворобами – це зміцнення здоров'я. Як же його зміцнити? Для цього є чимало засобів: фізкультура і спорт, загартовування, дотримання правил гігієни, правильне харчування.
Установлено, що слухачі і курсанти, що систематично займаються спортом, фізично більш розвинені, ніж їхні однолітки, що не займаються спортом. Вони вище ростом, мають більшу вагу й окружність грудної клітки, м'язова сила і життєва ємність легень у них вище. Зріст юнаків 16 років, що займаються спортом, у середньому 170,4 см, а в інших він дорівнює 163,6 см, вага відповідно — 62,3 і 52,8 кг. Заняття фізкультурою і спортом тренують серцево-судинну систему, роблять її витривалою до великих навантажень. Фізичне навантаження сприяє розвитку кістково-м'язової системи.
Ранкова гімнастика, пари фізкультури, заняття в спортивних секціях, рухливі ігри і спортивні розваги, туризм – усе це зміцнює здоров'я й охороняє організм від захворювань. Є ще одна дуже важлива сторона фізичного виховання – загартовування. Спеціальними дослідженнями доведено, що загартовані слухачі і курсанти значно рідше хворіють на грип, ангіною, катарами верхніх дихальних шляхів, ніж незагартовані. Повітряні і сонячні ванни і водні процедури (обтирання, обливання, душ, купання) охороняють організм від різних захворювань, особливо простудних.
Ранкова гігієнічна гімнастика – фізичні вправи, виконувані ранком після сну, сприяють прискореному переходу організму до бадьорого працездатного стану. Під час сну центральна нервова система людини знаходиться в стані своєрідного відпочинку від денної активності. При цьому знижується інтенсивність фізіологічних процесів в організмі. Після підйому збудливість центральної нервової системи і функціональна активність різних органів поступово підвищується, але процес цей може бути досить тривалим, що позначається на працездатності, яка залишається зниженою в порівнянні зі звичайною, і на самопочутті: людина відчуває сонливість, млявість, часом виявляє безпричинну дратівливість.
Виконання фізичних вправ викликає потоки нервових імпульсів від працюючих м'язів і суглобів і приводить центральну нервову систему в активний, діяльний стан. Відповідно активізується і робота внутрішніх органів, забезпечуючи людині високу працездатність, даючи їй відчутний приплив бадьорості. Однак не слід плутати зарядку з фізичним тренуванням, мета якої – одержання більш-менш значного навантаження, а також розвиток необхідних людині фізичних якостей.
Кому з молодих людей не хочеться бути сильним, спритним, витривалим, мати гармонійно розвинене тіло і гарну координацію рухів? Гарний фізичний стан – важлива передумова успішного навчання і плідної роботи. Фізично підготовленій людині “по плечу” будь-яка робота. Далеко не всім людям дарує ці якості природа. Однак їх можна набути, якщо дружити з фізичною культурою і прилучитися до неї з дитячого віку.
Фізична культура – складова частина загальної культури. Вона не тільки зміцнює здоров'я, але і рятує від деяких уроджених і набутих недуг. Займатися фізкультурою – це значить систематично виконувати фізичні вправи, дотримувати режим життя і правила гігієни, гартувати організм, уміло користаючись сонцем, повітрям і водою. Фізична культура потрібна людям і фізичної і розумової праці. Але особливо вона необхідна підліткам, тому що в їхньому віці закладається фундамент фізичного розвитку і здоров'я.
Складова частина фізкультури – спорт. Займатися спортом – це значить шляхом завзятих тренувань і поступово зростаючих навантажень добиватися високих результатів у змаганнях. Щоб не заподіяти шкоди організму, необхідні регулярний лікарський контроль і самоконтроль спортсмена. Надмірне захоплення спортом і недотримання указівок викладача фізпідготовки і тренера можуть викликати перевтому, і тоді замість користі спортивні заняття принесуть шкоду.
Кожному, хто має бажання займатися фізичною культурою і спортом, треба насамперед регулярно відвідувати пари фізпідготовки у вузі. Там навчають гімнастичним і легкоатлетичним вправам, там можна навчитися грати в баскетбол, волейбол і в інші спортивні ігри, прийомам рукопашного бою.
Неоціненну послугу фізкультура і спорт роблять і у формуванні в молоді високих моральних якостей. Вони виховують волю, мужність, завзятість у досягненні мети, почуття відповідальності і товариства.
2.2. Цілі і завдання фізичної підготовки
Метою фізичного виховання у вузах є сприяння підготовці гармонійно розвинених, висококваліфікованих фахівців.
У процесі навчання у вузі за курсом фізичного виховання передбачається вирішення наступних завдань:
виховання в слухачів і курсантів високих моральних, вольових і фізичних якостей, готовності до високопродуктивної праці;
збереження і зміцнення здоров'я слухачів і курсантів, сприяння правильному формуванню і всебічному розвитку організму, підтримка високої працездатності протягом усього періоду навчання;
усебічна фізична підготовка слухачів і курсантів;
професійно - прикладна фізична підготовка слухачів і курсантів з урахуванням особливостей їх майбутньої трудової діяльності;
набуття слухачами і курсантами необхідних знань по основах теорії, методики й організації фізичного виховання і спортивного тренування;
удосконалювання спортивної майстерності спортсменів;
виховання в слухачів і курсантів переконаності в необхідності регулярно займатися фізичною культурою і спортом.
Процес навчання організується в залежності від стану здоров'я, рівня фізичного розвитку і підготовленості слухачів і курсантів, їхньої спортивної кваліфікації, а також з урахуванням умов і характеру їх майбутньої професійної діяльності.
2.3. Організація процесу фізичного виховання
Навчальний процес по фізичному вихованню переважно спрямований на:
зміцнення здоров'я,
загартовування організму,
підвищення рівня фізичної працездатності;
можливе усунення функціональних відхилень у фізичному розвитку;
ліквідацію залишкових явищ після перенесених захворювань;
набуття необхідних і припустимих для слухачів і курсантів професійно-прикладних умінь і навичок.
2.4. Фізичний розвиток та його основні показники.
Поняття " фізичний розвиток" не має чіткого визначення.У широкому значенні під даним терміном мається на увазі комплекс морфофункційних показників, що характеризують діяльність людини в біологічному плані.
В.Г. Властовський (1976 ) визначає фізичний розвиток як комплекс морфофункційних ознак, що характеризують віковий рівень фізичного розвитку. Теоретично будь-який з морфофункційних показників життєдіяльності людини може бути використаний як показник його фізичного розвитку. Чим більше кількість ознак покладено в оцінку фізичного розвитку, тим точніше буде сама оцінка.
У статуті Всесвітньої організації охорони здоров'я здоров'я визначається як "стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не тільки відсутності хвороб і фізичних дефектів".
Фізичний розвиток розуміється, як складний процес різних змін морфофункційних особливостей організму людини протягом усього його життєвого циклу. Фізичний розвиток підкоряється біологічним законам і відбиває загальні закономірності росту і розвитку. Показники фізичного розвитку розрізняються в залежності від статі.
Відомо, що фізичний розвиток при різних умовах визначає рівень фізичної працездатності. Дотримання правильного гігієнічного режиму дня, тісно корелює з показниками фізичної працездатності і станом здоров'я студентів.На здоров'я студентів істотний вплив чинить стан зниженої рухової активності, прогулянки на свіжому повітрі, правильний режим харчування.
Здоров'я – найважливіший фактор працездатності і гармонійного розвитку людського, а особливо підліткового організму. Українське суспільство зацікавлене в тому, щоб молоде покоління росло фізично розвиненим, здоровим, життєрадісним, готовим до праці і захисту Батьківщини.
Але незважаючи на досягнуті успіхи, нинішній стан здоров'я і рівень захворюваності слухачів і курсантів задовольняти нас не можуть. У цьому зв'язку доречно навести слова чудового педагога В.А. Сухомлинського: “Досвід переконав нас у тім, що приблизно в 85% усіх невстигаючих учнів головна причина відставання в навчанні – поганий стан здоров'я, яке-небудь нездужання чи захворювання, яке найчастіше зовсім непомітне і яке піддається лікуванню тільки спільними зусиллями матері, батька, лікаря і вчителя”.
Формування людини на всіх етапах її еволюційного розвитку проходило в нерозривному зв'язку з активною м'язовою діяльністю. Організм людини розвивається в постійному русі. Сама природа розпорядилася так, що людині необхідно розвивати свої фізичні здібності. Дитина ще не народилася, а її майбутній розвиток уже взаємозалежний з руховою активністю. Потреба в русі є характерною рисою зростаючого організму.
На жаль, доросла людина відчуває значно меншу потребу в рухах, ніж дитина. Але рух необхідний, як їжа і сон. Нестача їжі і сну уловлюється організмом, викликаючи цілий комплекс тяжких відчуттів. Рухова ж недостатність проходить зовсім непоміченою, а нерідко супроводжується навіть почуттям комфорту. При дефіциті рухової активності знижується стійкість організму до застуди і дії хвороботворних мікроорганізмів. Особи, що ведуть малорухомий спосіб життя, частіше страждають захворюваннями органів дихання і кровообігу. Зниження рухової активності в сполученні з порушенням режиму харчування і неправильний спосіб життя приводить до появи надлишкової маси тіла за рахунок відкладення жиру в тканинах.
Величезна кількість людей різного віку займаються фізичною культурою для того, щоб поліпшити самопочуття, зміцнити здоров'я, стати сильними, спритними, витривалими, мати струнку фігуру, добре розвинені м'язи. Заняття фізичною культурою – це ніби компенсація за те, що ми позбавлені таких природних фізичних дій, як біг, стрибки, плавання, ходьба і т.і.
Виконуючи фізичні вправи, людина потрапляє у світ нових відчуттів, позитивних емоцій, знаходить гарний настрій, бадьорість, життєрадісність, почуває приплив сил.
Медичною наукою встановлено, що систематичні заняття фізичною культурою, дотримання правильного рухового і гігієнічного режиму є могутнім засобом попередження багатьох захворювань, підтримки нормального рівня діяльності і працездатності організму.
При виконанні фізичних вправ від працюючих м'язів, суглобів і зв'язок у центральну нервову систему, зокрема, у кору головного мозку, надходить велика кількість сигналів, що, у свою чергу, з центральної нервової системи направляються до усіх внутрішніх органів – до серця, легеням, м'язам і т.і. Відбувається частішання серцевої діяльності і подиху, збільшується швидкість потоку крові по судинах, підвищується артеріальний тиск, підсилюється обмін речовин. Ступінь зміни діяльності внутрішніх органів залежить від характеру роботи; чим складніше й інтенсивніше м'язовий рух, тим більше виражені зміни внутрішніх органів.
Регулярні заняття фізичними вправами, особливо в сполученні з дихальною гімнастикою, підвищують рухливість грудної клітки і діафрагми. У тих, хто займається спортом, подих стає більш рідким і глибоким, а дихальна мускулатура – більш міцною і витривалою. При глибокому і ритмічному диханні відбувається розширення кровоносних судин серця, у результаті чого поліпшується живлення і постачання киснем серцевого м'яза.
Під впливом регулярних занять фізичними вправами м'язи людини збільшуються в обсязі, стають більш сильними, підвищується їхня пружність; у м'язах у кілька разів збільшується число функціонуючих капілярів, що у стані спокою знаходяться в сплячому положенні і через них кров не проходить. При м'язових скороченнях капіляри відкриваються, у них починається посилений рух крові. У результаті цього зменшується венозний застій, збільшується загальна кількість циркулюючої крові і поліпшується доставка кисню до органів і тканин.
Охорона власного здоров'я – це безпосередній обов'язок кожного, ніхто не вправі перекладати його на навколишніх. Адже нерідко буває і так, що людина неправильним способом життя, шкідливими звичками, гіподинамією, переїданням уже до 20-30 років доводить себе до катастрофічного стану і лише тоді згадує про медицину.
Яка б досконала не була медицина, вона не може позбавити кожного від усіх хвороб. Людина – сама творець свого здоров'я, за яке треба боротися. З раннього віку необхідно вести активний спосіб життя, гартуватися, займатися фізкультурою і спортом, дотримувати правила особистої гігієни, тобто, добиватися розумними шляхами справжньої гармонії здоров'я.
Здоров'я – це перша і найважливіша потреба людини, що визначає здатність її до праці й забезпечує гармонійний розвиток її особистості. Воно є найважливішою передумовою до пізнання навколишнього світу, до самоствердження і щастя людини. Активне довге життя – це важливий додаток людського фактора.
Здоровий спосіб життя – це спосіб життя, заснований на принципах моральності, раціонально організований, активний, трудовий, що гартує і, у той же час, що захищає від несприятливих впливів навколишнього середовища, що дозволяє до глибокої старості зберігати моральне, психічне і фізичне здоров'я.
Узагалі, можна говорити про три види здоров'я: про здоров'я фізичне, психічне і моральне (соціальне).
Фізичне здоров'я – це природний стан організму, обумовлений нормальним функціонуванням усіх його органів і систем. Якщо добре працюють всі органи і системи, то і весь організм людини (система саморегулююча) правильно функціонує і розвивається.
Психічне здоров'я залежить від стану головного мозку, воно характеризується рівнем і якістю мислення, розвитком уваги і пам'яті, ступенем емоційної стійкості, розвитком вольових якостей.
Моральне здоров'я визначається тими моральними принципами, що є основою соціального життя людини, тобто життя у певному людському суспільстві. Відмітними ознаками морального здоров'я людини є, насамперед, свідоме ставлення до праці, оволодіння скарбами культури, активне неприйняття вдач і звичок, що суперечать нормальному способу життя. Фізично і психічно здорова людина може бути моральним виродком, якщо вона зневажає нормами моралі. Тому соціальне здоров'я вважається вищою мірою людського здоров'я. Морально здоровим людям притаманний ряд загальнолюдських якостей, що і роблять їх дійсними громадянами.
Здорова і духовно розвинена людина щаслива – вона відмінно себе почуває, одержує задоволення від своєї роботи, прагне до самовдосконалення, досягаючи нев'янучої молодості духу і внутрішньої краси.
Цілісність людської особистості виявляється, насамперед, у взаємозв'язку і взаємодії психічних і фізичних сил організму. Гармонія психофізичних сил організму підвищує резерви здоров'я, створює умови для творчого самовираження в різних галузях нашого життя. Активна і здорова людина надовго зберігає молодість, продовжуючи творчу діяльність, не дозволяючи "душі лінуватися". Академік Н.М. Амосов пропонував ввести новий медичний термін "кількість здоров'я" для позначення міри резервів організму. Скажемо, у людини в спокійному стані через легені проходить 5-9 літрів повітря в хвилину. Деякі високотреновані спортсмени можуть довільно протягом 10-11 хвилин щохвилини пропускати через свої легені 150 літрів повітря, тобто з перевищенням норми в 30 разів. Це і є резерв організму.
Візьмемо серце. Є хвилинні обсяги серця: кількість крові в літрах, що викидається в одну хвилину. Припустимо, що в спокої воно дає 4 літри в хвилину, при найенергійнішій фізичній роботі – 20 літрів. Виходить, резерв дорівнює 5 (20:4).
Так само є приховані резерви нирок, печінки. Виявляються вони за допомогою різних навантажувальних проб. Здоров'я – це кількість резервів в організмі, це максимальна продуктивність органів при збереженні якісних меж їхньої функції.
Систему функціональних резервів організму можна розбити на підсистеми:
1. Біохімічні резерви (реакції обміну).
2. Фізіологічні резерви (на рівні клітин, органів, систем органів).
3. Психічні резерви.
Візьмемо, наприклад, фізіологічні резерви на клітинному рівні бігуна-спринтера. Прекрасний результат у бігу на 100 м –10 секунд. Його можуть показати лише одиниці. А чи можна цей результат істотно поліпшити? Розрахунки показують, що можна, але не більше ніж на секунду. Межа можливостей тут упирається у визначену швидкість поширення збудження по нервах і в мінімальний час, необхідний для скорочення і розслаблення м'язів.
Здоровий спосіб життя містить у собі наступні основні елементи: плідна праця, раціональний режим праці і відпочинку, викорінювання шкідливих звичок, оптимальний руховий режим, особисту гігієну, загартовування, раціональне харчування і т.і.
Плідна праця – важливий елемент здорового способу життя. На здоров'я людини впливають біологічні і соціальні фактори, головним з який є праця.
Раціональний режим праці і відпочинку – необхідний елемент здорового способу життя. При правильному і суворо дотримуваному режимі виробляється чіткий і необхідний ритм функціонування організму, що створює оптимальні умови для роботи і відпочинку і тим самим сприяє зміцненню здоров'я, поліпшенню працездатності і підвищенню продуктивності праці.
Наступним ланкою здорового способу життя є викорінювання шкідливих звичок (паління, ал
|
| Категория: Научные работы | Добавил: Kostyantin (19.02.2009)
W
|
| Просмотров: 8581
| Рейтинг: 4.2/10 |
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи. [ Регистрация | Вход ] | |
