Актуальні питання в технічній експертизі документів
НАУКОВА РОБОТА
на тему:
АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ В
ТЕХНІЧНІЙ ЕКСПЕРТИЗІ ДОКУМЕНТІВ
Київ 2002
Вступ
Дослідження документів, зокрема, письмових, в сучасній криміналістиці є однією з найважливіших і актуальних задач, тому що в даний час усе частіше злочинці відмовляються від брутального фізичного насильства і переходять до більш ефективних методів, які дозволяють із меншими витратами енергії і мінімальним ризиком одержувати набагато більший ефект від своїх дій. Це підтверджується динамікою росту «білокомірцевої» злочинності. Для того, щоб виразити загальну думку, варто пригадати дуже виразну й точну за формулюванням цитату одного блискучого криміналіста: «Навіщо зламувати сейф, коли можна здобути його вміст одним грамотним розчерком пера».
В даній науковій роботі ми розкриваємо зміст поняття технічної експертизи документів, зокрема, письмових. Окремо розглянуті питання психодіагностики почерку, виявлення невидимого тексту й встановлення відносної давності виконання документа. Виходячи з того, що питання, які вирішуються технічною експертизою документів, нерідко виходять за її межі і можуть відноситися до фоноскопічної та судово-почеркознавчої експертиз, було вирішено побудувати план роботи відносно документів, які виступають матеріальними носіями інформації.
Об’єкти технічної експертизи документів
З криміналістичної точки зору, документ може бути охарактеризований як матеріальний носій інформації, який має значення для кримінального судочинства. Дехто вважає, що документ – це носій спеціально закріпленої у ньому інформації. Це вірно лише частково, у більшості випадків, тому з цим не можна погодитися. Не можна назвати спеціально зафіксованою інформацією, наприклад, відбиток тексту на наступній сторінці записника, коли оригінальна, попередня сторінка була вирвана, або запис розмови на магнітній стрічці, якщо магнітофон був увімкнений випадково. Головною функцією документів є збереження й передача інформації зафіксованої за допомогою спеціальних засобів. Проте, загальновідомо, що документ – це не тільки засіб спілкування, але ще і засіб передачі криміналістично значимої інформації. Більш того вважати документ лише засобом спілкування не вірно, адже деякі документи створюються для зберігання інформації та не призначені для ознайомлення з ними інших осіб (наприклад, архівація файлу на дискеті).
Коло документів, що функціонують у кримінальному судочинстві, дуже різноманітне: це і примітивно спрацьовані, низькоякісні, і майстерно виконані на найвищому професійному рівні, прості, загальнодоступні, зрозумілі всім, і складні, що осягаються лише фахівцями.
Виділяються такі групи об'єктів, що вивчає галузь криміналістики «Криміналістичне дослідження документів»:
документи (зміст);
предмети для виготовлення документів чи внесення змін в документи;
матеріали для виготовлення чи зміни документів.
А безпосередніми «носіями досліджуваної інформації у документах є:
1) знаки рукописні, машинописні і типографські, пофарбовані і незабарвлені, слабо видимі й невидимі;
2) штрихи, малюнки, сліди механізмів, форм і пристосувань;
3) матеріали документів.»[1; с. 3]
В даній науковій роботі ми приділили увагу лише першому об’єкту – документам, умовно поділивши їх на письмові й аудіовізуальні документи. В силу того, що письмові документи в сучасному суспільстві, особливо у сфері кримінального судочинства, більш розповсюджені, їм приділяється значно більше уваги. Загальна причина того, що ми розглядаємо, крім письмових документів, аудіовізульні – стрімкий розвиток техніки, від якого не повинен відставати розвиток криміналістичних методик. Вже зараз деякі люди замість того, щоб зберігати інформацію на папері, використовують для цього аудіокасети, відеокасети, дискети, компакт-диски. Через певний проміжок часу – століття, або навіть тисячоліття документи на папері, письмові документи взагалі зникнуть, а методики їх дослідження стануть непотрібними. Наше завдання як нового покоління правоохоронців досліджувати ці питання та розробляти нові методики відповідні сучасності.
Письмові документи як об’єкт технічної експертизи документів
«Письмо не менш індивідуальне,
ніж малюнок папілярних ліній.»
Без сумніву, визначення особистості автора, що виконав певний текст, особливо на ранніх стадіях розслідування, є одним із пріоритетних завдань при розкритті та розслідуванні злочину.
Розвиток новітніх методик криміналістики, зокрема, криміналістичного документознавства, дозволяє з достатньо високою точністю встановлювати авторство виконавця того чи іншого документа. Розроблені методики дозволяють визначити національність, регіон проживання, регіон набуття письмових навичок, стать, вік і навіть судити про причетність особи до вчинення злочину.
При дослідженні письмових документів, як правило, досліджується весь комплекс індивідуальних особливостей даного тексту:
Значеннєва – письмова мова (встановлюється автор документа);
Графічна – почерк (установлюється конкретний виконавець тексту).
Можливість встановлення автора і виконавця документа заснована на неповторності й стійкості рухових і мовних навичок людини. На процес формування письмової мови впливають умови навчання людини, дія навколишнього середовища, трудова й соціальна діяльність, психофізіологічні здібності. Стійкість прояву навичок письма в значній мірі залежить від глибини фіксації рухової навички, його автоматизації у вищій нервовій системі.
При написанні документа автоматизованість письмової мови яскраво виражена лише доки воно виконується у звичних (стереотипних) умовах. У випадку різкої зміни умов написання (цільової настанови, фізичних і психологічних навантажень, навмисне перекручування письмової мови й почерку) відбувається припинення чи ослаблення автоматизованості письма, адже воно виконується під посиленим контролем свідомості. Манера письма, що устоялася, не зникає, і з відновленням звичних умов відновлюється й автоматизація навички. Цей феномен спостерігається навіть при спробах свідомої зміни почерку і письмової мови. При цьому власні навички, що виробилися протягом життя, залишаються й впливають на процес створення документа.
Виділяються такі ідентифікаційні ознаки письма:
Ідентифікаційні ознаки письма
Ознаки письмової мови стиль (деяка сукупність ознак, що визначають загальний вид, особливості документа) —
лексика чи словниковий запас (полягає в багатстві використовуваних слів і сильно залежить від освіти людини, його професії, звичок, способу життя тощо) —
загальний рівень грамотності (наявність чи відсутність помилок у тексті, їхня кількість дозволяє судити про рівень освіти людини, а також про те, наскільки часто йому доводиться займатися складанням різноманітних документів) —
Топографічні ознаки письма (особливості розміщення тексту в цілому чи окремих його частинах). Часто ці ознаки формуються в результаті професійної діяльності, так співробітники правоохоронних органів при письмі, у більшості випадків, автоматично залишають ліве поле в 2 см. Топографічні ознаки стійкі і мало контролюються пишучим. поля(ліворуч і праворуч, розмір, форма – прямокутна, трапецієподібна) —
наявність і розмір абзацних відступів —
розміри інтервалів між рядками й словами —
напрямок рядків: горизонтальні, що піднімаються, що опускаються, прямолінійні, опуклі, увігнуті, звивисті, східчасті —
Розташування по лінії графування (вище, нижче) —
розташування розділових знаків і переносу, розташування заголовків, звертань, нумерація сторінок —
Особливі звички письма виділення окремих частин тексту (говорить про звичку автора чи виконавця документа акцентувати увагу на основних думках, можливо, наявність досвіду публічних виступів) —
внесення виправлень (дозволяє судити про акуратність, уважність людини, його грамотності й умови створення документа (поспіх, сильне хвилювання, утома)) —
наявність чи відсутність знаків переносу (грамотність людини, індивідуальні звички оформлення документів) —
своєрідність виконання дат (складається під впливом місцевості проживання, рідної мови, так в українській мові прийнято записувати дату як Число-Місяць-Рік, у той час, як в англійській Місяць-Число-Рік) —
Ознаки почерку Загальні Виробленість почерку (здатність користуватися скорописом, темп письма, координація рухів)
Складність почерку (простий, ускладнений)
загальна форма напрямку рухів у почерку (прямолінійна, криволінійна, кутаста, округла)
Напрямок рухів – ліворуч по колу (як правило в округлих почерках) і праворуч по колу (по годинниковій стрілці)
Нахил почерку (прямий, праворуч, ліворуч щодо вертикальної осі; якщо кут нахилу щодо лінії рядка менше 50, то такий почерк називається косим)
Розмір почерку: великий – більш 5 мм,середній –2-5 ,дрібний – менш 2 мм
Розгін почерку – відношення ширини букв до їхньої висоти: стиснутий, середній (ширина дорівнює їхній висоті), сильний
Зв'язність почерку (висока – 5-6 букв, середньої зв'язності – 3-4, уривчастий – 1-2)
Натискання (сильне, середнє і слабке)
Окремі ознаки почерку (стосовно конкретних письмових знаків) Форма рухів – обрис елементів письмового знака (прямолінійна й криволінійна)
Напрямок рухів
Довжина рухів
Вид з'єднання рухів (злитий і інтервальний)
Кількість рухів при виконанні письмового знака
Послідовність рухів при виконанні елементів знака, відмінних від прописів
Розміщення рухів (крапки початку й закінчення рухів, перетинання, зв'язування)
Складність рухів (спрощення, ускладнення рухів)
Експертна практика і проведене в Литовському НДІСЕ узагальнення експертних проваджень показують, що в підписах буквеної транскрипції зустрічаються особливості письмової мови, придатні для порівняльного дослідження і по тому несуть додаткову інформацію. Тим часом при дослідженні підписів ознаки письмової мови використовуються порівняно рідко, частково з тієї причини, що вони ототожнюються з ознаками транскрипції. У методиці дослідження підписів суть ознак транскрипції цілком розкрита, зазначене її місце в загальній системі ознак підписів, а також значення в порівняльному дослідженні.
Мета аналізу, що ведеться в литовському НДІСЕ – виділення істотних і закономірних особливостей, що характеризують письмову мову автора. Ознаки письмової мови розділені на дві групи: загальні, часткові. Загальними ознаками письмової мови є: рівень грамотності, культура мови й стиль письма; індивідуальні – окремі мовні характеристики, що по-різному виявляються в рукописах, закономірні для всіх рівнів мови (фонетики, морфології, лексики, синтаксису) і що дозволяють індивідуалізувати мову рукописів. З огляду на складові частини рівнів мови (окремих звуків, форм слів, слів і їхніх значень, конструкції речень), окремі ознаки письмової мови класифікуються на 4 великі групи:
фонетичні,
морфологічні,
лексичні,
синтаксичні.[5]
Багато компонентів зазначених груп рівнів мови, ознак письмової мови взаємозалежні і тому повинні розглядатися комплексно.
Узагальнення експертних проваджень письмової мови показує, що, вирішуючи питання авторства, експерти не завжди можуть установити авторів коротких анонімних текстів, написаних літературною мовою. У зв'язку з цим зроблено висновок, що подальшим напрямком дослідження письмової мови повинен бути аналіз лексики, особливості стилю, а також підвищення рівня кваліфікації при дослідженні культури мови текстів. До цього першого основного напрямку варто приєднати і з'ясування питань неідентифікаційного характеру, зміст яких нав’язує саме життя. Це, зокрема, питання про те:
1) чи навмисне перекручена письмова мова досліджуваного документа;
2) які найбільш помітні особливості, що характеризують письмову мову автора;
3) чи є автором декількох анонімних писем одна особа чи ні тощо?
Другий напрямок дослідження письмової мови – встановлення особистісної характеристики невідомого автора в пошукових цілях. Так, на думку Н. И. Клименко і М. Я. Сегай, це – визначення соціального вигляду виконавця документа; Г. Л. Грановського – діагностичні можливості вирішення експертизи, тобто одержання даних про особистість автора, його «портрета», С. Н. Вула – установлення соціально-біографічних характеристик автора.[4] Однак суть тут одна: допомогти слідчим органам у найшвидшому розшуку автора анонімного документа за письмовою мовою.
Отже, структурно-мовний аналіз письмової мови дозволяє виявити автора анонімного документа за такими параметрами:
а) рівень грамотності;
б) вживання рідної чи переважної мови;
в) місцеве формування мовних навичок;
г) професія чи коло інтересів.
Встановлення грамотності автора. Вироблення твердих навичок письма є завданням середньої школи. Навчання письму сполучено з формуванням літературної мови, збагаченням словникового й фразеологічного запасу учнів. З погляду формування навичок письма в дослідженнях, проведених у Литовському НДІСЕ, рукописи різного рівня грамотності були розділені на п'ять груп . Підставою групування рукописів служили програми навчання литовській мові в школах, приймалися також в уваги анкетні дані авторів рукописів (вік, освіта, професія й ін.). У результаті встановлено, що:
а) першу групу складають малограмотні, самоучки чи особи, які закінчили два чи три класи початкової школи;
б) освіта авторів другої групи в більшості випадків початкова;
в) третю групу складають особи в основному з восьмирічною освітою;
г) четверту – особи, що мають в основному повну середню освіту;
д) п'яту – в основному з вищою освітою.[6]
Визначення рідної чи переважної мови. Анонімні письма й інші документи іноді виконуються нерідною мовою. Найчастіше це робиться з метою приховання слідів злочину й введення в оману органів внутрішніх справ. Засвоєння чужої мови відбувається під сильним впливом рідної. Складність письма іншою мовою пояснюється тим, що автору доводиться в думках створювати його текст, використовуючи відомий йому, часом небагатий словниковий запас. Тому автору, що бажає перекласти речення з однієї мови на іншу, необхідно думкою проаналізувати оригінал пропозиції, знайти необхідні йому еквіваленти слів і, нарешті, думкою відредагувати їх. У рукописах, виконаних нерідною мовою, у більшості випадків спостерігається обмежене її знання. У залежності від ступеня володіння другою мовою в письмі зустрічаються помилки орфографії, в окремих формах мови, у перекладі слів і конструкцій речень. У той же час подібного роду помилки можуть допускатися і свідомо, щоб спотворити рідну мову. Тому при дослідженні таких рукописів необхідно проаналізувати кожне його речення, обміркувати використання тих чи інших слів, їхню форму і тільки потім синтезувати дані і зробити висновки щодо того, чи є рідною мова автора; чи належить рідна мова до групи родинних мов; нарешті, установити, що рідною мовою автора є конкретна мова.
Слідчі органи часто ставлять перед експертами питання: яка національність автора? Постановка такого питання методично некоректна, бо національність даної особи ще не означає того, що особа добре знає мову цієї нації чи вона [мова] обов'язково повинна бути його рідною. Мовні особливості в досліджуваних рукописах доцільно аналізувати і розглядати по групах, виходячи з основних елементів мови: орфографії (фонетики), морфології, лексики й синтаксису. Звичайно написане в цьому пункті важко застосувати до більшості населення України, які вільно володіють російською та українською мовами.
Установлення місця формування мовних навичок автора рукопису. Насамперед його можна установити по вживаним у письмовій мові діалектизмам. Помічено, що в мові носіїв діалектів зустрічаються окремі діалектні синтаксичні конструкції, слова, обороти мови, морфологічні форми, словотворчі елементи, а також найчастіше фонетичні діалектизми. Мовні особливості такого типу, що зустрічаються в рукописах виходять за рамки письмової літературної мови.
З метою локалізації чи визначення за ознаками письма походження автора або місця формування його мовних навичок, у першу чергу, необхідно вивчити поширення діалектів, їхній розподіл, класифікаційну систему й особливі риси. Особливо важливо не розглядати особливості діалектів як орфографічні помилки. Для з'ясування цих особливостей експертам нерідко доводиться вдаватися до діалектологічної літератури.
Місце проживання автора не завжди збігається з місцевістю, у якій формувалися його мовні навички. Така невідповідність обумовлена міграціями населення, найчастіше пов’язаними з зміною місця роботи й іншими обставинами. Тому питання експерту в даній частині можуть бути сформовані приблизно так: чи є в досліджуваному письмі діалектизми? Якщо так, то для якої території вони характерні? Які характерні діалектизми є в досліджуваному документі?
На практиці такі питання у випадках необхідності спрощуються й ставляться у формі «установлення місця проживання автора рукопису». І хоча в деяких людей, зокрема, в жителів села, у більшості випадків місце формування мовних навичок збігається з місцем їхнього проживання, таке спрощення допускати не варто.
Встановлення професії автора чи кола його інтересів. Представники окремих соціальних прошарків і професій – педагоги, медики, будівельники, залізничники, спортсмени – в усній і письмовій мові вживають професійні слова і спеціальні терміни, що відображають їхні професійні інтереси. Тому важливо виявити й виділити відповідні елементи з лексичного різноманіття письмової мови.
Вирішуючи питання стосовно професіоналізмів, необхідно звертати увагу і на інші ознаки письмової мови, що характеризують рівень грамотності: на стилістичні ознаки, що вказують на логічність викладу думок, точність, ясність, жвавість мови і її образність.
При встановленні професії автора досліджуваного документа іноді мають значення й окремі ознаки почерку: шрифт, структура та деякі топографічні ознаки, що характеризують розташування тексту.
Ідентифікаційні ознаки, розроблені для особистісної характеристики автора письмової мови, використовуються в пошукових цілях для встановлення групової приналежності автора рукопису анонімного характеру.
Експертиза почерку. «Почерк – це зафіксована в рукописі система звичних рухів, в основі формування якої лежить письмово-рухова навичка.»[3; с. 5]
При експертизі почерку експерт порівнює почерк досліджуваного документу з почерком інших документів, виконаних підозрюваними особами. Для цього в цих осіб вилучаються зразки письма. Вони поділяються на:
1) вільні;
2) експериментальні;
3) умовно-вільні.
Звичайно перевага віддається вільним зразкам, але якщо їх немає, то в особи вилучаються умовно-вільні (наприклад, пояснення) або експериментальні (особу спеціально прохають написати певний текст для експертизи).
Виділяються такі загальні ознаки почерку:
1) які характеризують просторову орієнтацію (розміщення самостійних фрагментів документа; розмір, форма, конфігурація полів і нового рядка; розмір інтервалів між рядками, словами, розділовими знаками й ін.);
2) які відображають ступінь і характер сформованості письмово-рухової навички (виробленість почерку; темп письма; ступінь складеності рухів і ін.);
3) які відображають структуру рухів по їхній траєкторії (форма й напрямок рухів; нахил почерку; ступінь зв'язності рухів; натискання й ін.).
В даному розділі були розглянуті питання авторознавства й експертизи почерку, а в цілому – дослідження письмових документів. Далі ми приділимо увагу іншим важливим питанням у сфері нашого дослідження.
Виявлення невидимого тексту
Іноді виникає ситуація, коли текст документу внаслідок суб’єктивних чи об’єктивних причин не можна прочитати повністю або частково. Тобто, коли текст перестав бути читаємим внаслідок дії оточуючого середовища або певних своїх властивостей чи внаслідок умисного впливу на нього людини.
«Ознаками, що вказують на наявність невидимого письма, є:
а) логічно невиправдані пропуски в тексті документа, розміщені там, де у звичайних умовах таких пропусків не буває;
б) наявність слабо помітних, часто фрагментарних залишків — окремих штришків, крапок тощо;
в) наявність слідів стирання чи травлення...» [24; с. 227]
Питання про способи виявлення невидимого тексту не є предметом нашого дослідження, тому ми не будемо приділяти їм увагу. Застосовувати ці «способи виявлення невидимого тексту при криміналістичних дослідженнях документів доводиться тоді, коли прочитання тексту ускладнене внаслідок наступних причин:
1) штрихи документа погано пофарбовані (твердий олівець, слабке натискання пишучого приладу);
2) штрихи документа стерлися від часу чи були вилучені за допомогою стирання;
3) барвник був вимитий зі штрихів тексту;
4) текст виконано безбарвними (симпатичними) чорнилом;
5) текст у документі залитий, закреслений барвником чи забруднений;
6) барвник у штрихах документа вицвів чи змінив своє забарвлення під впливом світла чи реактивів;
7) документ обвуглився чи згорів.» [24; c. 6-7]
Питання виявлення невидимого тексту – дуже цікаве. На цю тему проведено багато досліджень і пересічного громадянина напевне вразили б можливості криміналістики у цій сфері на теперішній час.
Психодіагностика почерку підозрюваних осіб як напрямок дослідження письмових документів
«Характер людини визначає її почерк.» [18]
Взагалі психодіагностика почерку існує відносно давно. Але серйозні дослідження з’являються десь на початку двадцятого століття. В той час наука психографологія вважалася кабалістичною, дотепер її до кінця не визнано. Одним з перших вчених у цьому напрямку був І. Моргенштерн. За почерком людини він визначав майже все: професію, соціальний стан, психологічні особливості, вік тощо. У своїй праці “Психографология: наука об определении внутреннего мира человека по его почерку” він класифікує «психографологічні рухи» за силою натискання, їх формою, розміром, напрямком рядків, порядком і послідовністю в словах, витриманістю почерку, м’якістю та рівномірністю написання, опуклістю літер, елегантності, красі та особливості:
“Букви бувають:
1) Сила. Тверді, тремтячі, витримані, сильні, слабкі, густі, виразні, різкі.
2) Форма. Гострі, конусоподібні, округлені, трикутні, дугоподібні, кутасті, клинчасті, каліграфічні, типографські, квадратні, плоскі, архітектурні, розірвані, рівні, пишні, афектовані, що розгалужуються, розгонисті, граціозні, витончені, замкнуті, стиснуті, окремі, незакінчені, з оборотним натисканням, тонкі.
3) Розмір. Низькі, високі, довгі, короткі, великі, дрібні, широкі, вузькі.
4) Напрямок. Що опускаються, звивисті, що піднімаються, криві, вигнуті, перехресні, що скачуть, танцюючі, швидкі.
5) Порядок. Ясні, спритні, нерівні, акуратні, безладні, розмазані, позитивні, перекинуті, переплетені, стрімчасті, виразні, незакінчені.
6) Послідовність: Рівні, скупчені, витесані, вільні.
7) Витриманість: Нахилені праворуч і ліворуч, уповільнені, вертикальні; період примикає до періоду.
8) М'якість. Бліді, тремтячі, дрібні, нерозбірливі, що опускаються нижче рядки.
9) Опуклість. Круглі, кільцеподібні (при цьому, звичайно, дотримані точки й коми), конусоподібні.
10) Особливість. Надавлені, нахилені вліво, вільний, невимушені, розчерк дугоподібний, із сильним натисканням, ретушовані, прикрашені.
11) Елегантність. Загострений, прямолінійні, нахил вправо.
12) Рівномірність. Зі зворотним натисканням, штучні, уповільнені в заокругленнях.
13) Краса. Стрункі, зв'язані, із красивими обрисами, спрощені, витончені; зустрічаються пропуски букв.
В усіх вищезгаданих видах – як би ні була розвита навичка й швидкість письма, як би ні були красиві і витончені букви, як би ні були вони афектовані і майстерно написані – загальні й індивідуальні духовні властивості характеру, по-різному як і всі психічні функції: страждання, радість тощо – відображаються в кожнім штрисі, кожній звивині, точно в дзеркалі.» [18; c. 11-12]
З розвитком науки криміналістики з’являється все більше нових, неординарних методів допиту, способів аналізу отриманих показань, що базуються на обліку різноманіття властивостей особистості правопорушника.[21] Один з таких оригінальних способів, перевірений часом – психодіагностика почерку підозрюваного у вчиненні злочину. Сучасні ЕОМ дозволяють реалізувати цей метод на високому технічному рівні. Така методика була розроблена доктором психологічних наук, професором Башкирського державного університету Г. Аміневим.
Суть методу полягає в наступному: підозрюваному, що не визнає вину, пропонується власноручно написати, чим він займався в день вчинення убивства (чи зникнення особи) – з інтервалом у дві годині. Знаючи про те, що відомості, які викладаються, будуть ретельно перевірені, підозрюваний намагається згадати якнайбільше подробиць і тим самим думкою «живе» повторно тими подіями, які описує. Коли він підходить до опису часового інтервалу, у якому було вчинене убивство, природно, починає викладати те, що свідчило б про його непричетність до злочину, чи посилатися на безпам'ятність. Однак інерція мислення, психологічне «відчування» вже настільки великі, що всі спроби переконливо викласти власне неправдиве алібі супроводжуються «прокручуванням» у свідомості кадрів справжньої події, перед очима виникає картина вчиненого убивства.
Такий психологічний стан знаходить відображення у почерку. Ключовою буквою при дослідженні з методики Г. Амінева є буква «р», тому що саме на ній легше за все фіксуються зміни в почерку. До того ж вона найбільш зручна для вимірів і порівняно часто зустрічається в довільному тексті.
Вимірюються всі букви тексту, у якому викладені події двогодинного відрізка доби, який цікавить слідство, розраховується їхня середня висота, що відзначається в побудованому графіку. Такі ж дослідження проводяться і по інших двогодинних відрізках доби, описуваних підозрюваним. З'єднані точки середньої висоти букви «р» утворять лінію графіка, вершини якої – графічне відображення піків нервової напруги підозрюваного.
Час доби, на який випадає пік графіка, буде передбачуваним часом учинення злочину. Тим самим істотно заощаджуються сили й час при проведенні слідчих та оперативно-розшукових заходів, а також з'являється можливість застосування високоефективного прийому психологічного впливу на підозрюваного – так званий «інформаційний випад».
На допиті підозрюваному демонстративно повідомляється інформація про пригоду, що створює в нього відчуття повної поінформованості працівників слідства про всю картину події злочину. Цей метод застосовується і для перевірки дійсної причетності підозрюваного до вчиненого злочину, коли він визнає свою вину у власних показаннях.
До істотних недоліків описаного психодіагностичного методу можна віднести зниження його ефективності через певний термін після вчинення злочину, а також трудомісткість виміру й обчислення середньої висоти контрольної букви досліджуваного тексту.
Важливо відзначити, що результати, отримані з використанням цієї методики, звичайно, не можуть бути використані як прямий доказ. По-перше, це не передбачено законодавством, по-друге, на результат дослідження можуть впливати рівень інтелекту підозрюваного, його темперамент і вольові якості, національність, стан здоров'я й інші фактори. Таким чином, отримані результати можуть служити лише орієнтиром при подальшому здійсненні оперативно-розшукових заходів і процесуальних дій, на зразок тестування на поліграфі. У той же час факти розкриття тяжких злочинів проти особи за допомогою цієї методики свідчать, що її уміле використання підвищує шанси на більш швидке й повне розкриття злочинів органами внутрішніх справ. Було б непогано, якби майбутніх слідчих знайомили з цією та подібними методиками, адже цей напрямок роботи вельми перспективний в сьогоденному суспільстві, де заборонено жорстоке поводження із підозрюваним (обвинувачуваним, підсудним) та примушування до дачі показань.
Визначення відносної та абсолютної давності виконання письмового документа
Злочинність не стоїть на місці, вона розвивається, змінюється, набуває нових форм. Тепер досить часто у сферу кримінального судочинства потрапляють документи, щодо яких життєво необхідно визначити час їх складання повністю або їх частини. Цьому питанню присвячено даний розділ.
Установлення давності виконання документів є одним із самих складних і трудомістких завдань техніко-криміналістичної експертизи. Пов'язано це з тим, що експертна практика поки не має надійної методики встановлення давності за ознаками вікових змін. Абсолютний вік матеріалів документів, обумовлений в окремих випадках із точністю від одного року до декількох років, має обмежене значення для розслідування злочинів. А для визначення давності виконання кольорових чорнильних штрихів існує робоча методика, яка дозволяє встановлювати їхній вік із точністю до декількох тижнів, якщо відомі умови зберігання документа. [7] Дана методика базується на знаннях про процес старіння полімерних матеріалів, які входять в основу кольорових паст для авторучок і речовин-фарбників для різноманітних друкарських засобів (друкарських машинок, принтерів тощо). Проблема встановлення абсолютної давності виконання документів потребує ретельного дослідження, а за своїм значенням і обсягом може лягти в основу окремої наукової роботи, навіть дисертації, тому в межах цієї роботи її розглянуто не буде.
Липовський В.В. вважає, що при встановленні давності виконання документу особливу увагу варто приділяти підпису: «Складність вирішення питання про час виконання рукописів обумовлена тим, що зміна ознак почерку, що сформувалися, і підписів відбувається поступово і багато в чому залежить від обсягу письмової практики конкретної особи й необхідності частого виконання підпису. У зв'язку з цим при наявності незначного розриву в часі між датами виконання рукописних текстів (підписів) різних досліджуваних документів чи досліджуваного документа (підпису) і зразків, не можна установити таку сукупність ознак, що розрізняються, що давала би підстави для висновку про виконання досліджуваних рукописів (почерку й підпису) у певні періоди часу.» [15; с. 40]
Досить оригінальна думка з цього приводу у Дораша С.Г.: «Час виготовлення письмового документа, як правило, вказується в самому документі, оскільки є важливим реквізитом його, або випливає зі змісту написаного. У більшості випадків установлення даної обставини не представляє особливих труднощів. Досить оглянути документ і відповідним чином оформити його результати. Однак у сферу правосуддя часто попадають документи без дати чи з датами, що не відповідають дійсності. Час складання таких документів установлюється слідчим (судом) допитом свідків, потерпілих, обвинувачуваних у справі, або шляхом провадження експертизи. В останньому випадку час виготовлення документа встановлюється , як відзначалося в криміналістичній літературі, відносно, по ознаках письмової мови, обумовлених змінами в алфавіті й орфографічних правилах мови.» [8; с. 23]
Тому при вивченні документів, виконаних із незначним розривом у часі, використовуються експертні методики визначення давності реквізиту (текстів, підписів, відбитків печаток) відносно один одного без указівки конкретних дат. Для позначення співвідношень досліджуваних об'єктів у часі застосовуються терміни «одночасно», «раніш – пізніше», «спочатку – потім». При встановленні такої – відносної – давності експерти обмежуються, як правило, вирішенням двох типових завдань.[7]
До одного з них відноситься доказування одночасності, а точніше – одночасності появи реквізитів на двох чи більш екземплярах документів (наприклад, при виконанні записів через копіювальний папір). Для цього вивчаються ознаки, що є матеріально фіксованими відображеннями одного об'єкта на іншому. У результаті дослідження робиться висновок про одночасність (неодночасність) виконання документів чи їхніх фрагментів. Іншим завданням є визначення послідовності виконання реквізитів в одному чи в декількох досліджуваних документах. З цією метою вивчаються ділянки взаємного перетинання реквізитів чи, при відсутності перетинань, – морфологічні ознаки і компонентний склад матеріалів письма. Це зв’язано з необхідністю вірогідно відновити порядок дій по складанню документа, розпізнати по досліджуваних відображеннях механізм події, що відбулася. [7]
Слід зазначити, що в залежності від умов завдання експертного доказування по встановленню давності досліджуваних об'єктів може істотно змінюватися. Так, при дослідженні взаємно пересічних реквізитів питання про послідовність їхнього виконання (якщо виявлена сукупність стійких ознак) вирішується однозначно. Інша справа, якщо об'єкти не мають місць перетинань (при дописці, додрукуванні).
“У тому випадку, якщо завдання сформульоване слідчим точно, наприклад, у вигляді питання: «чи не дописаний запис А к основному тексту документа?», то на підставі порівняння цього запису з іншими експерт фактично лише підтверджує чи заперечує висунуту слідчим версію про послідовність виконання записів. Якщо ж завдання слідчого неконкретне, наприклад: "чи не піддавалися змінам записи в документі шляхом дописки (додрукування)?», то експерт повинен визначити точні границі дослідження, висунувши свою, експертну версію події, що відбулася. Йому необхідно вирішити, які з порівнюваних текстів вважати основними (виконаними спочатку), а які дописаними (виконаними після того, як процес складання документа був кінчений). Іноді це легко визначити з логічного аналізу змісту й розміщення текстів.” [7; c. 72]
Виходячи зі змісту терміна «дописка», що означає додавання окремих фраз, слів, букв, цифр до основних записів із метою зміни їхнього змісту, потрібно визнати, що однією з обов'язкових умов вирішення такого питання є розходження в обсягах порівнюваних текстів. Якщо ж фрагменти тексту в тому самому документі приблизно однакові за обсягом, незалежні за змістом, то експерт, аналізуючи топографічні, морфологічні ознаки і компонентний склад штрихів, вправі вказати лише на неоднакові умови виконання реквізитів. [7] У ряді випадків дані розходження виявити не вдасться, тоді розширити можливості визначення послідовності виконання реквізитів у документі дозволяє вивчення ознак його взаємного зв'язку з попереднім і наступним документами (за тієї умові, що вони служили друг для друга підкладками).
Існує безумовна потреба вивчення не тільки морфологічних ознак і компонентного складу матеріалів письма, але й інших ознак спільності документів, що виникають при їхньому заповненні. Бланки ряду типових форм (чеки, квитанції, накладні, посвідчення про відрядження, квитки й ін.) випускаються зброшурованими в блоки-книжки, тому при оформленні документів на екземплярах, що лежать нижче, можуть відображатися сліди тиску від пишучих приладів. Якщо один із таких бланків є об'єктом дослідження, то експерту варто пам'ятати про можливість визначення давності його заповнення слідами контактної взаємодії на іншому аналогічному документі . З'ясування в слідчого можливості отримання документа, що був підкладеним, представляється особливо важливим у тих випадках, коли традиційне дослідження кольору, структури і складу матеріалів письма виявляється безрезультатним.
На цьому ми закінчуємо розгляд питань дослідження письмових документів і переходимо до аудіовізуальних.
Аудіовізуальні документи як об’єкт технічної експертизи документів
Як було зазначено у вступі на сьогоднішній день дослідження аудіовізуальних документів набуває все більшої важливості, тому і ми не обійдемо цього питання.
«Актуальність розробки криміналістичного дослідження усного мовлення, записаної на магнітній стрічці, обумовлена широким упровадженням фонодокументів у слідчі й судові процеси, а також необхідністю встановлення особистості по магнітних фонограмах.» [11; с. 11]
«Дослідження усно-мовної діяльності показує, що вона теж має навичкову природу. Крім того її навичкові властивості відображаються в більшому ступені, чи
|
| Категория: Научные работы | Добавил: Kostyantin (19.02.2009)
W
|
| Просмотров: 4519
| Рейтинг: 5.0/5 |
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи. [ Регистрация | Вход ] | |
