1. Вступ. 2. Поняття правової поведінки. 3. Ознаки правової поведінки. 4. Види правової поведінки. Вступ. Людина, вступаючи в різноманітні суспільні відносини, відповідає за свою поведінку – вона повинна враховувати висунені вимоги і погоджувати свої вчинки з існуючими правилами і цінностями. Адже і навколишні, і суспільство, і держава, у свою чергу, відповідним чином реагують на різні варіанти поведінки – схвалюють, заохочують, карають. Людська поведінка розцінюється суспільством позитивно, якщо вона не суперечить прийнятим еталонам учинків, а людина керується ними в реальному житті. Поведінка людини, що порушує суспільні правила, кваліфікуються як та, що відхиляється, й антигромадська, і викликає такі заходи впливу як громадський осуд, суспільний вплив і інші. Але суспільство не може змусити людину відмовитися від його дій. У той же час поведінка людини, що не збігається з нормами встановленими державою, вважається злочином і карається з усією строгістю закону, не дивлячись на думку людини.
Поняття правової поведінки. Правомірна поведінка – це обумовлена культурно-моральними поглядами і життєвим досвідом людини діяльність у сфері соціальної дії права, заснована на свідомому виконанні його цілей і вимог. Правомірна поведінка є основою законності і правопорядку. При цьому важлива доброякісність законів, тому що вони повинні забезпечити громадянам можливість задовольняти свої потреби за допомогою їх. Від людей потрібно сформована правосвідомість, ініціатива і переконаність у необхідності, корисності і соціальному призначенні права в суспільстві. Тобто, у людині потрібно із самого дитинства виховувати поважне ставлення до права, вона має підкорятися йому, але разом з тим людина повинна вміти приймати рішення і самостійно, коли в праві їй пропонується вибір. Забезпечення і вільного вирішення громадянами їхніх приватних проблем, що виникають у недержавних сферах життєдіяльності веде до формування демократичної держави і громадянського суспільства, причому правомірна поведінка є однієї з основ цих явищ. Соціально значима поведінка людей, яка передбачена нормами права і тягне юридичні наслідки, є правовою поведінкою. Правомірна поведінка підтримується державою, тому що вона є для неї найкращою. Держава ставить своєю метою розширення реальних можливостей для застосування громадянами своїх творчих сил, здібностей і дарування. Визнання поведінки правомірною означає можливість захисту її з боку державних органів. Деякі з них спеціалізуються на охороні прав суб'єктів і тому звуться правоохоронними. Інші здійснюють захист прав громадян у процесі виконання своїх управлінських функцій і виробничих завдань. Права і свободи особи, також як і обов'язок, виражають у кінцевому рахунку суспільну корисність відповідної поведінки, потребу в ній. Держава зацікавлена в тому, щоб її громадяни, використовуючи свої права і свободи, неухильно дотримували свої обов'язки. Дотримання обов'язків необхідно не тільки для самого громадянина, посадової особи, колективу, але й в інтересах інших членів суспільства. А якщо покладені обов'язки не виконуються? У такому випадку суспільно необхідна поведінка може перейти в суспільно шкідливу. Правова поведінка може відповідати, а може і суперечити інтересам суспільства. Норми права покликані санкціонувати одні види поведінки, що відповідають інтересам держави і суспільства, і забороняти інші, що наносять збиток цим інтересам. Виконання правових вимог може супроводжуватися різни ступенем активності і відносної самостійності дій суб'єктів права, правові норми або наказують, або забороняють, або дозволяють певні види поведінки. Ступінь правової регламентації поведінки залежить також від природи і важливості тих чи інших видів поведінки для інтересів держави, суспільства й окремих індивідів. Але в будь-якому випадку, з погляду права юридично значима поведінка може бути правомірною чи неправомірною. Всі інші дії можуть бути віднесені до юридично байдужих. Поведінка людей, що відповідає вимогам правових норм, є правомірною, що порушує ці вимоги - неправомірними. Соціальною сутністю правомірної поведінки є її загальнозначимість, корисність і необхідність для суспільства. Через правомірне поводження здійснюється упорядкування суспільних відносин, необхідне для нормального функціонування і розвитку суспільства. Правомірна поведінка складає реальний зміст існуючого в країні правопорядку і визначається, у кінцевому рахунку, економічними і соціально-політичними умовами життя людей. Суб'єктами правової поведінки виступають індивіди (громадяни, іноземці, особи без громадянства) і соціальні спільності (державні і громадські організації, держава в цілому). Як суб'єкт правової поведінки громадянин характеризується певними фізичними і юридичними ознаками. Правова поведінка відрізняється від інших видів поведінки, зокрема, тим, що вона здатна викликати виникнення, зміну чи припинення правовідносин, у тому числі і пов'язаних з юридичною відповідальністю.
Ознаки правової поведінки. В основному ознаки правомірної поведінки, що визначають її соціальну цінність визначені так: 1. Правомірна поведінка знаходиться у встановлених законодавством рамках (формальний аспект). 2. Правомірна поведінка соціально корисна, не суперечить суспільним інтересам і цілям. Правомірна поведінка завжди розглядалася як масове суспільне явище, вона властива більшості людей, що складає його об'єктивну сторону (змістовний аспект). 3. Добровільність і свідомість, переконаність і відповідальність особистості у своїх діях, її активність у виконанні обумовлених правом дій, що складає його суб'єктивну сторону.
Види правової поведінки. У самій загальній формі правову поведінку можна розмежувати на два види. По-перше, виділяється правомірна поведінка, заснована на свідомому-творчому відношенні людей до своїх прав і обов'язків, на розумінні ролі і значення правових встановлень в індивідуальному і громадському житті. По-друге, правомірна поведінка може бути пов'язана з конформістським підпорядкуванням правовим вимогам, заснованим на пасивно-пристосовницькому прийнятті існуючого правопорядку. За усієї своєї поширеності подібна поведінка не відповідає творчому духу і творчій силі права. У юридичній науці, у зв'язку з масовістю критеріїв правомірної поведінки також виділяють: 1) Конституційну правомірну поведінку – відповідальна поведінка, засноване на зацікавленому, творчому виконанні вимог Конституції. 2) Кримінально-правомірну поведінку 3) Кримінально-процесуальну активність – різновид правомірної поведінки в сфері дії кримінально-процесуального права. 4) Правомірну трудову поведінку – юридично значима частина діяльності трудових колективів і особистості, не суперечна вимогам права і здійснювана в різних формах виконання норм трудового права. По ступеню активності виділяють наступні види правомірної поведінки: 1) Соціально-активна поведінка – високий ступінь відповідальності суб'єкта. Він діє надзвичайно активно, прагнучи здійснити правове розпорядження якнайкраще, ефективніше, принести максимум користі суспільству, реалізувати свої здібності. 2) Звична поведінка – правомірні дії в силу багаторазового повторення перетворюються в звичку. Дотримання норм закону стає внутрішньою потребою людини. Людина не фіксує у свідомості ні соціальне, ні юридичне його значення, не задумується над цим. Це, хоч і звична, але не несвідома поведінка. 3) Конформістська поведінка – низький ступінь соціальної активності. Особистість пасивно дотримує правових розпоряджень, прагнучи пристосуватися до навколишніх, не виділятися, «робити як усі» 4) Маргінальна поведінка – у силу низької відповідальності суб'єкта знаходиться як би на грані антигромадської, неправомірної (у перекладі з латинського «маргінальний» - той, що знаходиться на грані). Вона не стає неправомірною через страх перед покаранням, або з корисливих мотивів. Суб'єкти підкоряються закону, але не визнають, не поважають його. 5) Законослухняна поведінка – відповідальна правомірна поведінка, що характеризується свідомим підпорядкуванням людей вимогам закону. Правомірні розпорядження використовуються добровільно, на основі належної правосвідомості. Таке поводження найбільш часто зустрічається в суспільстві Критеріями виділюваних типологій правомірної поведінки обираються: розходження по суб'єктах права, ступінь вироблення поважного ставлення до права, добровільність, залежність від характеру і змісту правосвідомості, характер мотивації, ступінь реалізації права у вчинках і т.і.. Так Кудрявцев, прийнявши за основу виділення видів правомірної поведінки класифікацію по суб'єктах (правомірна поведінка громадянина, посадових осіб) розглядає наступні різновиди поведінки громадянина: 1. «Матеріальні» дії: здійснення своїх прав, виконання обов'язків, соціально правова активність. 2. «Інструментальні» дії: набуття прав і обов'язків, захист своїх прав і законних інтересів. Оксамитний бере за основу виділюваної реальної правомірної поведінки класифікацію в залежності від мотивів, що визначають її різні варіанти, прийнятні для права, і ступеня інтенсивності діяльності особистості в кожнім з них. От як він визначив форми поведінки: 1. Соціально-активна поведінка. Активна правомірна поведінка ґрунтується не тільки в необхідності дотримання правових вимог, але й у визнанні високої соціальної значимості права, солідарності з законом в оцінці регульованих цінностей, бажанні керуватися його положеннями в повсякденному житті, відстоювати і захищати їх наданими особистості законними засобами. Така поведінка містить у собі наступні узагальнюючі компоненти: • Активність у діяльності добровільних формувань (партії, союзи і т.і.), що виникли на основі спільності інтересів соціальних груп, ці групи ставлять метою участь у керуванні державою й іншими суспільними справами. • Активність у державно-організаційних формах діяльності в сфері правотворчості і правореалізациії (участь в обговоренні і прийнятті законопроектів, інших суспільно-державних і суспільно значимих рішень: участь у виборах, контроль за діяльністю державних органів і т.і.). • Активність у створенні і діяльності альтернативних чи рівнобіжних, суспільних чи суспільно-державних структур. • Самодіяльну активність особистості в сфері права (голосування певним чином під час виборів і референдумів. 2. Позитивна (звична) поведінка. Здійснюється в рамках звичної сформованої діяльності особистості по виконанню і дотриманню Маргінальна поведінка. 3. Комформістська (пасивна) поведінка. Являє собою пасивне дотримання особистістю норм права, пристосування, підпорядкування своєї поведінки думці і діям навколишніх. 4. Маргінальна поведінка. Як тип правомірної поведінки, побудованої на мотивах страху перед відповідальністю, особистих розрахунків, побоювання осуду з боку навколишніх, диктується особливим «прикордонним» станом особистості.
