Серед завдань учених у галузі кримінального права та кримінології, зокрема з огляду на положення Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007–2009 роки, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 року № 1767, – забезпечення політиків ефективною стратегією боротьби зі злочинністю. Така стратегія має максимально результативно розподілити ресурси суспільства для протистояння цьому соціальному злу, одним з виявів якого є тероризм, що дедалі нарощує сили не лише в одній окремій країні, а у всьому світі.

Для здійснення правового впливу на тероризм необхідно чітко розуміти, чим є це негативне соціальне явище, визначити його рамки та відмежувати від суміжних соціально не схвалюваних феноменів.

Слід зауважити, що в юридичній науці, в тому числі вітчизняній, єдності щодо дефініції тероризму, а так само терористичного акту та їх співвідношення немає. Навіть міжнародні правові норми та норми національного законодавства щодо тероризму та терористичного акту містять колізії і прогалини, що, безумовно, не сприяє дієвості забезпечення правової охорони прав і свобод людини і громадянина та громадської безпеки від терористичних загроз.

В Україні серед досліджень з цієї проблематики необхідно відзначити роботи В. Антипенка, В. Глушкова, В. Ємельянова, В. Крутова, В. Ліпкана, В. Мальцева, В.Тихого й інших учених, які розробляють кримінально-правовий аспект тероризму. Так, значним внеском у вивчення тероризму є праця В.Ємельянова “Злочини терористичної спрямованості”, що містить визначення правових понять тероризму і терористичного акту і подає їх ознаки. У цьому науковому дослідженні, незважаючи на окремі спірні положення, наведено ґрунтовну характеристику тероризму як злочинного діяння і як центральної ланки в ланцюзі злочинів терористичної спрямованості, проведено відмежування тероризму від терору.

Останнім часом зросла і кількість українських дисертаційних досліджень, присвячених правовому аспектові цієї проблеми, це, зокрема, роботи С. Допілка, Ю. Іванова, Л. Мошкової, М. Семикіна та багатьох інших.

Разом із тим, незважаючи на великий науковий інтерес до сутності та змісту тероризму, що, до речі, виявляється і в численних наукових конференціях щодо дослідження, протидії та запобігання тероризму, будучи нерозв’язаною, ця проблема залишається надто актуальною.

Саме тому перед нами постає завдання проаналізувати нормативно-правові підходи до дефініції тероризму та з огляду на результати наукового пошуку вітчизняних учених запропонувати його правне визначення.

Україна ратифікувала основні міжнародні нормативно-правові акти щодо протидії тероризму (Міжнародну конвенцію про боротьбу з актами ядерного тероризму; Європейську конвенцію про боротьбу з тероризмом; Конвенцію Ради Європи про запобігання тероризму;  Міжнародну конвенції про боротьбу з актами ядерного тероризму; Міжнародну конвенцію про боротьбу з фінансуванням тероризму; Європейську конвенцію про боротьбу з тероризмом; Міжнародну конвенцію про боротьбу з бомбовим тероризмом) та імплементувала відповідні норми в національне законодавство.

Ця ж стаття подає визначення терористичного акту. Це «злочинне діяння у формі застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, відповідальність за які передбачена статтею 258 Кримінального кодексу України».

Отож, законодавець акцентує увагу на розумінні тероризму як суспільно небезпечної діяльності, а терористичного акту – як протиправного діяння, відповідальність за яке передбачена нормами КК України (банкетна норма).

При цьому об’єктивна сторона тероризму має багато спільного з об’єктивною стороною терористичного акту, а тероризм і терористичний акт співвідносяться як ціле й одиничне, як явище та його окремий (але неоднорідний) вияв. Це підтверджується і нормативною дефініцією терористичної діяльності, що включає терористичні акти.

Однак при аналізі закріпленого в законі поняття тероризму виникають деякі слушні питання.

Так, за визначенням законодавця, тероризм – це суспільно небезпечна діяльність. Тобто тероризм – це терористична діяльність? А остання, відповідно до ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», – це підбурювання до вчинення терористичних актів… організацію незаконних збройних формувань… вербування, озброєння, підготовку та використання терористів; пропаганду і поширення ідеології тероризму; фінансування… терористичних груп (організацій) або інше сприяння їм. Реалізація терористичної діяльності в підсумку формально виливається в терористичні акти. Отож, тероризм юридично виражається в терористичних актах, а не у вчиненні вбивств, тортур або інших злочинів (законодавче поняття тероризму)?

Крім того, якщо тероризм вчинюється проти «населення та органів влади, …ні в чому не винних людей», то описані в ст. 1 дії – способи (?) вчинення тероризму (захоплення заручників, підпали, убивства, тортури, залякування, інші посягання на життя чи здоров’я), за логікою, вчинені проти «винних людей», не можуть кваліфікуватися як тероризм? Або можуть вчинюватися юридично проти «винних людей»? До речі, ані кримінальне законодавство України, ані законодавство інших держав так само, як і міжнародне право, не знають поняття “ні в чому не винні люди”.

Далі. Слова з розширювальним значенням: «з метою досягнення злочинних цілей» та «або вчинення інших посягань» з огляду на визначення тероризму як діяльності зі свідомим застосуванням насильства та поряд з переліком у нормативній дефініції тероризму інших складів (способів вчинення тероризму?) злочинів (захоплення заручників, підпали (умисне знищення або пошкодження майна тощо), убивства, тортури (катування) можуть навести на думку, що тероризм утворюють усі умисні тяжкі й особливо тяжкі злочини, зрозуміло, не зовсім коректно.

Можливо, не об’єктивна, а саме суб’єктивна сторона тероризму вирізняє його з-поміж інших суспільно небезпечних форм соціальної поведінки? Тим більше далі, в цій же першій статті закону, при визначенні технологічного тероризму законодавець звертає увагу на «терористичну мету», а при визначенні терористичної діяльності – на «терористичні цілі». Однак чіткого й однозначного пояснення наведених термінів текст закону не містить. Більше того, при визначенні міжнародного тероризму законодавець застосовує неуточнені слова «з метою досягнення певних цілей», а розкриваючи зміст тероризму, також говорить про цілеспрямоване насильство та діяльність «з метою досягнення злочинних цілей». Та, можна припустити, інтереси (вимоги) терористів (винних) можуть бути й правомірними. Тоді в кримінологічному розумінні тероризм слід таки розглядати як протиправний насильницький спосіб задоволення цих інтересів (вимог).

Отже, при аналізі тексту Закону України «Про боротьбу з тероризмом» щодо дефініції тероризму виникає більше питань, ніж знаходимо відповідей.

КК України справедливо не містить поняття тероризму, проте криміналізує терористичний акт. Описова диспозиція ч. 1 ст. 258 передбачає кримінальну відповідальність за терористичний акт, тобто за застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, які створювали небезпеку для життя чи здоров’я людини або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків, якщо такі дії були вчинені з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення, або з метою впливу на прийняття рішень чи вчинення або не вчинення дій органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, об’єднаннями громадян, юридичними особами, або привернення уваги громадськості до певних політичних, релігійних чи інших поглядів винного (терориста), а також погроза вчинення зазначених дій з тією самою метою…

Об’єктивна сторона цього злочину виражається у вчиненні (погрозі вчинення) загальнонебезпечних дій. Терористичний акт створює небезпеку для великого кола осіб, може заподіювати значну чи тяжку шкоду, в тому числі випадковим особам, які не пов’язані з інтересами терористів (винних). Важливим елементом визначення поняття терористичного акту (й тероризму врешті-решт) є розрив між його безпосередньою жертвою (жертвами) та об’єктом впливу терористів (винних), а також метою насильства.

Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони терористичного акту є спеціальна мета, яка має політичне забарвлення (вплив (тиск) на владу чи / та громадськість).

Таким чином, при формулюванні правової дефініції тероризму та кримінально-правової дефініції терористичного акту перш за все необхідно звернути увагу на: специфічні характеристики, які відмежовують терористичне насилля від нетерористичного, а також якими засобами (способами) реалізовуються тероризм і терористичний акт.

Л. Мошкова відмічає ще одну особливість тероризму: він поєднує високий рівень політичної мотивації з низьким рівнем участі мас, що відрізняє його від війни, партизанської боротьби, національно-визвольного руху та інших масових політичних рухів [4, с. 8].

В. Ємельянов звертає увагу на публічність дій тероризму, що спрямовані на створення в соціальній сфері обстановки страху, неспокою, пригніченості з метою прямого або непрямого впливу на прийняття будь-якого рішення чи відмови від нього в інтересах винних [2, с. 72].

Ю. Абаджиєв, застосовуючи системний підхід до дефініції поняття «тероризм», визначає його як: 1) одну з форм організованого, ідеологічно вмотивованого насильства з політичними цілями; 2) систематичну, ціле­спрямовану та умисну діяльність, здійснювану конспіративно організованими злочинними формуваннями; 3) злочинну діяльність, яка характеризується переважно непередбачуваністю терористичних атак у часі і просторі; 4) діяльність, здійснювану порівняно не чисельними групами терористів [1, с. 62]. Хоча щодо обов’язковості таких ознак, як: організоване, ідеологічно вмотивоване насильство; систематична діяльність організованих злочинних формувань, можна обґрунтовано сперечатися.

Перед тим, як підбити підсумки, зазначимо, що оскільки термінологічна невизначеність гальмує не лише правову науку, але й призводить до негативної практики боротьби зі злочинністю, остільки формулювання поняття «тероризм» («терористичний акт») не повинно давати підстави маніпулювати ним, застосовувати його будь-кому на власний розсуд.

Результатами здійсненого нами аналізу ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» і ч. 1 ст. 258 «Терористичний акт» КК України, а також сучасних підходів науковців до дефініції тероризму та терористичного акту є пропозиції щодо уточнення поняття тероризму.

Доцільно:

1) з визначення поняття тероризму в законі виключити слова «ні в чому не винних людей», які замінити на слова «випадкових / сторонніх людей» або на слова «людей, які не пов’язані з інтересами терористів»;

2) упорядкувати (співвіднести) визначення тероризму та терористичної діяльності;

3) врахувавши політичне забарвлення, конкретизувати терористичну мету (цілі) на підставі диспозиції ч. 1 ст. 258 КК України і закріпити її визначення в ст. 1 Закону України «Про боротьбу з терроризмом».

Розв’язання проблеми кримінально-правової протидії терористичним актам і кримінологічної та іншої протидії тероризму, зокрема закріплення в законодавстві відповідних правних норм, є значним кроком на шляху боротьби з однією з найсерйозніших загроз не лише громадській безпеці, але й миру та спокою людства.