Шестопалова Л.М. КОРУПЦІЯ ЯК СУТНІСТЬ І ЯК ЯВИЩЕ Shestopalova L.M. THE CORRUPTION AS NATURE AND AS A PHENOMENON
| Вступ.
Очікування кардинального поліпшення соціально-економічного стану суспільства загалом не справдилося. І за індексом сприйняття корупції (Corruption Perceptions Index), у 2016 році Україна залишається серед найбільш корумпованих країн світу, індекс CPI країни складає 27 балів зі 100 можливих, що лише на 1 бал більше, ніж минулого року. Росія ж отримала 29 балів. У всесвітньому рейтингу Україна посідає 130 місце зі 168 позицій (проти 142 зі 175 минулоріч), за даними Transparency International. Найвищий же рівень корупції – в Афганістані, Судані, КНДР і Сомалі, – країнах, де проблеми економіки такі ж значні, як і проблеми демократії. То ж, можна припустити, що ці самі детермінанти діють і в нас. Незважаючи на «зміну політичного фасаду», Україна й далі тупцює на місці. Нещодавно прийняті антикорупційні закони і підзаконні акти, пакет яких налічує вже десятки, а так само створені спеціальні органи й підрозділи з перехресними повноваженнями поки що не дали відчутних результатів у боротьбі з тотальним лихом корупції.
Безперечно, корупція – багатолика, тому вона є предметом дослідження різних наук. Від аспекту розгляду корупції залежить і точка зору на її причини і сутність, які не можуть бути виявлені у всій повноті при використанні окремих галузевих наук. Напевно, розгляд проблеми корупції за допомогою соціально-філософського та правового аналізу дозволяє найбільш повно охопити зазначену проблематику з наукової метапозиції (включаючи весь комплекс соціологічних, правових, економічних, етичних та інших підходів, що відповідає сучасному раціональному розумінню світу), заглиблюючись у її сутність, властивості і заломлення у світлі різних соціальних тенденцій. Усе це покликане підтвердити актуальність заявленої тематики.
Огляд літератури.
Немає сенсу здійснювати детальний аналіз наукових праць антикорупційної спрямованості через їх надмірну кількість і низьку апробованість, проте, збившись із ліку лише авторів таких праць в Україні, все ж зазначимо окремі прізвища вчених, які зробили помітний вклад у філософсько-правове розуміння корупції: В.Д. Гвоздецький [1], М.І. Мельник [4], Є.В. Невмержицький [5] та ін.
Вхідні дані та методи.
Об’єктом нашої роботи є феномен корупції у всій своїй багатогранності і в категоріальній янусності: як сутність і як явище, а предметом – її загальні закономірності, виявлені крізь призму правового і філософського аналізу з метою більш глибокого, синергетичного розуміння для відповідного еффективно впливу.
Результати. Дискурс та аналіз.
Можливість ефективного впливу на суспільне явище одночасно згори та знизу, не тільки на його зовнішні параметри, але й на внутрішні складові залежить від глибинного проникнення в його сутність. З-поміж усіх категорій матеріалістичної діалектики «сутність» і «явище» посідають особливе місце. Це обумовлюється тим, що процес пізнання дійсності починається саме з вивчення явищ і вже далі прямує до розкриття їх сутності. Сутність – то внутрішня природа, внутрішній спосіб існування предметів і явищ дійсності, основне відношення, що існує в предметі і між предметами, внутрішня суперечність – тобто те, що є урухомлювачем та вмикачем розвитку. Явище ж – зовнішня, більш рухома сторона об'єктивної дійсності, яка є формою виразу сутності. Сутність і явище виступають як взаємопроникнені сторони процесу розвитку, де сутність становить основу, а явище – його конкретну реалізацію. Тут сфера сутності – сфера загального, натомість сфера явища – прояв одиничного. Завдання науки полягає в тому, щоб осягнути сутність, а не «плисти» на поверхні фактів, відшукати закони, які ними управляють.
Відомо, що жодна із соціально-політичних і економічних систем не мала і не має повного імунітету від корупції – змінюються лише її обсяги і прояви, можливості, що визначаються ставленням до неї з боку держави та суспільства. Про це свідчать історичні факти, вислови і праці відомих мислителів давнини, пам’ятки культури, артефакти. Явище корумпованості механізму управління публічними справами відомо людству з прадавніх часів. Історико-правові дослідження достовірно засвідчують той факт, що корупція настільки ж давня, як і сама держава, отже, існує з моменту утворення державного апарату управління суспільством. І це зрозуміло, оскільки для корупції необхідно принаймні два суб’єкти – представник влади і особа. Натомість правителі (влада), з одного боку, завжди робили видимість боротьби з корупцією, видавали відповідні укази, створювали органи, а, з іншого, – розуміли, що без рішучих дій згори і переформатування суспільної свідомості показники корупції зменшити годі. «Не можу збагнути, – скаржився, наприклад, Олександр I, – усі грабують, майже не зустріти чесної людини». А, до речі, київський губернатор І.І. Фундуклей, відомий своїм багатством і непідкупністю, не вважав за потрібне, викорінювати традицію підношень, переконуючи, що якщо поміщики будуть виділяти кошти на утримання чиновників і поліції, то ці кошти вони отримуватимуть від злодіїв [3, c. 124].
Навряд чи можна дати єдине, універсальне, вичерпне, всеосяжне визначення поняття корупції, яке б точно розрізняло корупційні явища та такі, що не є корупційними, щоб висвітлити поліморфну сутність корупції. Етимологічно термін «корупція» має глибоке історичне коріння і походить з латини: «corri» та «rumpere», де «corri» – причетність кількох представників однієї зі сторін до однієї справи, а «rumpere» – порушувати, пошкоджувати, скасовувати. Корупцію можна розглядати як різновид соціальної корозії та самокорозії, яка роз’їдає і руйнує державу і суспільство в цілому, бо в її фундаменті, зокрема, лежать такі вікові традиції взаємодії у суспільстві, як «послуга за послугу» (рука руку миє, даш – баш, «що з того матиму я?» тощо).
А в юридичних словниках корупція визначається як злочинна діяльність у сфері політики чи державного управління, яка полягає у використанні посадовими особами довірених їм прав та владних повноважень для особистого збагачення, або як підкуп хабарами, продажність посадових осіб, політичних діячів і т.п. У більшості Європейських країн корупція кваліфікується як злочин. Transparency International та Світовий банк, як і більшість впливових міжнародних організацій, які переймаються проблемою корупції, розуміють останню саме як зловживання довіреною владою задля особистої вигоди. До корупції може бути схильний будь-який суб’єкт (фізична або юридична особа), що володіє дискреційною владою – розподілом благ і ресурсів (чиновник, депутат, суддя, працівник правоохоронних органів, адміністратор, екзаменатор, лікар тощо). Головним стимулом до корупції є можливість отримання економічного прибутку (або іншого блага), пов’язаного з використанням владних повноважень, а головним стримувальним чинником – ризик викриття і покарання [2, c. 10].
Феномен корупції дотепер залишається предметом дискусії й у гуманітарних науках і науках про мислення. За основу формулювання поняття «корупція» вчені обирають суб’єктний склад вчинення протиправного діяння, його шкідливі наслідки (перелік яких не є вичерпним), сферу, в якій вчинюються корупційні правопорушення, мету їх вчинення та інші підстави. У свою чергу, зміст корупції (злочинну діяльність у сфері політики чи державного управління), залежно від кримінально-правових, кримінологічних, адміністративно-правових чи інших позицій авторів, утворюють такі її елементи [1, c. 142], як: підкуп чиновників і громадсько-політичних діячів; хабарництво та законне чи незаконне надання благ чи переваг; протекціонізм тощо.
Важливість проблеми визначення поняття «корупція» в науковому плані пояснюється тим, що її розв’язання дозволяє врешті-решт визначитися з правовою сутністю корупції, колом діянь, які охоплюються цим поняттям, відмежуванням корупції від інших суспільно небезпечних явищ, зокрема таких, як організована злочинність, тіньова економіка тощо. Істотна своєрідність розрізнення і співвідношення сутності корупції та її явища як проявів у соціумі, а також як явища у сфері права обумовлена тією важливою обставиною, що наукове осягнення сутності корупції (корупція як соціально-правова сутність) має об’єктивний характер, а корупція як явище (склад протиправного діяння) має офіційно-владний, заборонений позитивними нормами (і в цьому сенсі суб’єктивний) характер, залежить від волі, розсуду і можливого свавілля суб’єктів офіційної влади. Моральний аспект корупції випускається. Корупція є наслідком явищ і тенденцій політики, економіки та розвитку суспільства і держави. Найбільш небезпечні форми корупції і найширші її масштаби, як правило, спостерігаються в країнах, що перебувають у процесі політичного, економічного та соціального становлення, а тому розгляд сутності корупції не може випустити з поля зору: морально-етичне розуміння та ставлення до корупції в суспільстві; релігійні підходи до корупції; сприймання корупції у культурі; соціальні індикатори розуміння корупції; правові (і природно-правові, лібертарні, наукові) підходи до корупції.
Загалом в українському суспільстві моральні оцінки корупції (з позицій добра та зла, корисності чи шкідливості) представниками різних груп, класів, страт є негативними, але, слід визнати, трапляються й схвальні чи поблажливі, що руйнують принцип меритократії. Населення, громадськість розуміють, що корупція заважає нормальному розвиткові громадянського суспільства, хоча породжена, в т.ч., суспільством, є його супутньою ознакою), навіть сприймають корупцію як злочин без жертв. Разом із тим на загал її визнають як обов’язкову ознаку суспільства. А в українській культурі укорінено звичаї обдаровувати «чуйне» начальництво, хлібосольні прийоми влади, «прохання в конвертах» тощо. Про це свідчать і різні форми народної творчості, звичаї (весілля, входини, заручини), церемонії (укладання угод, відвідини), твори мистецтва.
Висновки.
1. Широке розмаїття розуміння корупції та підходів до визначення поняття «корупція» не сприяє його цілісній світокартині (праць забагато, а практичних результатів – нуль). Тому поглиблювати слід не тільки теоретичний підхід (цілісне розуміння феномену корупції, її сутності, причин), але й практичний, враховучи те, що феномен корупції здатен змінюватися та пристосовуватися).
2. Феномен корупції виникає (щоразу перероджується) разом із формуванням владних відносин і нових форм держави і постійно супроводжує розвиток суспільства. Корупція володіє параметрами квазісинегретичності як стала і самовідновна система формально-неформальних відносин.
3. Якісні та кількісні характеристики явища корупції детермінуються надто багатьма чинниками, серед яких владні і свідомісно-культурні мають першорядне значення. Будучи надто важливою загрозою для суспільства, останнє втягується, як і держава, у відповідні відносини.
4. Корупція є непереборним цілком соціальним (і психологічним) феноменом як негативна ознака людського суспільства. Та приклади її мінімізації в розвинутих економічно демократіях відомі. Переважне ставлення до неї є негативним, як до гальма соціального прогресу і суб’єктивних прав людини, тому суспільство рухатиметься загалом шляхом зменшення її виявів.
5. Юридико-гносеологічний підхід дозволить виявити відмінність і співвідношення об’єктивної сутності корупції і суб’єктивного (владно-вольового) процесу формулювання її визначення в законі (акті позитивного права) і проаналізувати її позитивації (заборону корупції) як творчий процес загальнообов’язкової нормативної конкретизації правового принципу формальної рівності стосовно до конкретних правовідносин з корупційною складовою.
6. Корупційні відносини є добровільними, за своєю формою нагадують відносини обміну, вигідні обом сторонам, але не вигідні державі та суспільству. Тому вплив на правосвідомість, правове виховання матимуть таке саме важливе значення, як і невідворотність покарання корупцірнерів, які у цих віносинах мають нерівне становище з іншими учасниками. А битву з корупцією спочатку слід виграти у свідомості.
7. Наявність корупції в сучасному українському суспільстві детермінована й власними, вітчизняними чинниками, серед яких: стійке самовідновлення корупції, що ствердилася від часів російської, а потім радянської державності, розрив між владою і населенням, неформальні відносини серед чиновництва тощо.
8. Тільки в результаті спільних рішучих і творчих зусиль громадянського суспільства та влади, що врахують висновки науки, природні начала і вимоги права, історичні реалії і соціально-філософські програми, відбудуться позитивні зрушення у сфері протидії корупції і, відповідно, зміцнення демократії як озаки та необхідної умови ефективності такого процесу.
Література:
1. Гвоздецький В.Д. Організаційно-правові засади запобігання і протидії корупції в Україні: монографія / Гвоздецький Віктор Демидович. – К. : МП «Леся», 2011. – 592 с.
2. Запобігання і протидія корупції в державних органах та органах місцевого самоврядування : Метод. рекомендації / Мінюст України // Урядовий кур’єр. – 2013. – 12 листоп. – С. 9–14.
3. Кузовков Ю.В. История коррупции в России / Ю.В. Кузовков. – М.: Анима-Пресс, 2010. – 260 с.
4. Мельник М. І. Кримінологічні та кримінально-правові проблеми протидії корупції: Автореф. дис. … д-ра юрид. наук: 12.00.08 / Микола Іванович Мельник. – К., 2002. – 40 с.
5. Невмержицький Є.В. Корупція в Україні: Монографія / Євген Васильович Невмержицький. – К.: КНТ, 2008. – 368 с.
© Шестопалова Л.М. /ОПУБЛИКОВАНО: Научные труды SWorld (Scientific World). - Вып. 41 (2) Том 9. –– Иваново: Научн. мир., 2016. – 104 с. - С. 50–55./
|
| Категория: Мои статьи | Добавил: Kostyantin (31.08.2016)
|
| Просмотров: 354
| Теги:
| Рейтинг: 0.0/0 |
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи. [ Регистрация | Вход ] | |
