Главная » Статьи » Мои статьи

Подолання термінологічних колізій норм законів щодо попередження правопорушень, частина 1
Шестопалова Л.М.


Подолання термінологічних колізій норм законів,
які регулюють діяльність державних органів
з попередження злочинів

Розглядається питання застосування в текстах законів України термінів попередження, запобігання, профілактика, превенція, недопущення, припинення, подолання причин та умов злочинів, аналізується їх дефініція, пропонуються шляхи подолання термінологічних колізій.

 

Попередження злочинності – головний напрям діяльності держави і суспільства в боротьбі з цим негативним явищем, найбільш ефективний і гуманний, антагоністичний каральному засіб підтримання правопорядку, забезпечення безпеки охоронюваних правом суспільних відносин і соціальних цінностей.

Проте дотепер у науковій літературі та на практиці відсутнє єдине концептуальне розумінні поняття попередження злочинності (злочинів), а також співвідношення інших термінів, застосовуваних юристами й управлінцями (запобігання, профілактика, превенція, припинення, усунення причин та умов). Дискусії з цих питань тривають, а нормотворці і далі необґрунтовано застосують термінологічну синонімію та полісемію. Як слушно вважає О.М. Джужа, термінологічна плутанина лише призводить до суперечностей при розв’язанні проблем попередження злочинів [9, с. 136].

У кримінологічній літературі іноді ці терміни розглядають як самостійні, такі, що не збігаються за змістом, їх значення пов’язують з різними рівнями та видами попереджувальної діяльності [1; 2; 15]. Одні автори переконані, що поняттям попередження поглинається поняття профілактика (більше того, профілактика, запобігання і припинення злочинів розглядаються як три види (напрями) попереджувальної діяльності на рівні конкретної протиправної поведінки; звідси – поняття “попередження” пропонується вважати загальним) [3; 4]. Інші автори, наприклад А.Ф. Токарєв, вважають, що “термін попередження відбиває діяльність по недопущенню будь-яких явищ, а термін профілактика – діяльність по недопущенню будь-яких негативних змін у явищах” [10, с. 153]. Цей автор робить спробу довести, що доцільно говорити про попередження злочинів, а профілактувати можна лише тих осіб, від яких можна очікувати вчинення злочинів. Проте більшість науковців (серед яких В.М. Бурлаков, О.М. Джужа, В.П. Сальніков, В.Г. Лихолоб, О.І. Коваленко, Я.Ю. Кондратьєв, О.Г. Кулик, О.Є. Михайлов, П.П. Михайленко, В.П. Філонов та ін.) і власне суб’єкти попереджувальної діяльності трактують усі ці терміни (та поняття) як тотожні.

Завданням цієї статті є: дослідити термінологію, яка застосовується законодавцем щодо попередження злочинів (злочинності); з’ясувати, чи є органічним її відмінне розуміння в кримінології, кримінальному праві та кримінальному процесі, в інших галузях права та на загальносоціальному рівні; чи закономірно застосовувати у різному значенні синонімічні терміни, що означають попередження, щодо різних стадій розвитку злочинної діяльності, щодо злочинності в цілому та окремого (конкретного злочину), а також щодо різних рівнів, видів, форм самої попереджувальної діяльності, дати обґрунтовані пропозиції щодо шляхів розв’язання цієї важливої проблеми.

На наше переконання, розмежування понять попередження, запобігання, превенція, профілактика, усунення причин та умов злочинності (злочинів) має дуже умовний характер, що можна підтвердити, насамперед, етимологічною спорідненістю цих термінів.

Так, запобігання – дія за значенням запобігти, запобігати: не допускати, заздалегідь відвертати що-небудь неприємне, небажане [14].

Синонімічні словники дають до слова запобіжний такий ряд: профілактичний, попереджувальний, охоронний, захисний, який відвертає; а до слова попереджати – застерігати, погрожувати, запобігати, передувати, випереджати [6].

До речі, російсько-українські словники перекладають слово предупреждение як попередження, запобігання, випередження (меры предупреждения – запобіжні заходи), слово предотвращение – як запобігання, відвертання, а предохранительный – як запобіжний [12, с. 498].

Юридична енциклопедія визначає запобігання як соціальну діяльність, яка полягає в усуненні причин та умов злочинності [16], а превенція (від лат. praeventio – випереджаю, попереджаю) тлумачиться як попередження, запобігання [17; 13] (у теорії кримінального, кримінально-виконавчого права та кримінології превенція вживається переважно як синонім терміна запобігання злочинності [5, с. 128]).

Профілактика (слово утворене від грец. – запобіжний) злочинності в Юридичній енциклопедії визначається як система державних і громадських заходів, спрямованих на виявлення, усунення та нейтралізацію причин та умов злочинності [17]. Відомо, що термін профілактика ввійшов у кримінологію з медицини.

Отож, наведені терміни – хоч і різні за способом утворення та походженням – проте семантично ідентичні. Саме тому в юридичній науці їх можна використовувати як рівнозначні та взаємозамінні.

Слід зазначити, що існує також юридичний термін припинення злочину. Про нього ми згадали у зв’язку з тим, що окремі автори припинення злочину включають до попереджувальної діяльності з огляду на однозначно визначені в кримінальному праві поняття готування до злочину, замах на злочин, що ніби відповідають правоохоронним діям, які охоплюються поняттям запобігання злочинів, при цьому процес формування умислу вважається першою стадією розвитку злочинної діяльності, а не допустити його формування покликана профілактика злочинності. Йдеться про так звану ранню профілактичну діяльність [3; 4]. Натомість О.М. Джужа доводить, що на стадії готування до злочину на індивідуальному рівні застосовується відвернення, а припинення – на стадії замаху на злочин [9, с. 140]. Ці погляди є спірними, оскільки припинення слід розуміти як припинення вже вчинюваного (розпочатого) злочину, недопущення доведення його до кінця, недопущення настання шкідливих наслідків. Отож, на наше переконання, попередити (запобігти) можна лише злочини (протиправні діяння), вчинення яких ще не розпочалося – попередити можливо лише новий злочин, а припинити – той, що вже вчиняється, але ще не закінчено, не доведено до кінця; не можливо припинити діяння, яке ще не має місця в реальності, що знаходить підтвердження і в законодавстві України.

Ю. Заросинський та І. Рощина стверджують, що в юридичній літературі, крім зазначених, у значенні попередження вживається й термін покладення краю, який вони розуміють як “перешкоджання продовженню вже початого злочину на стадії замаху на злочин і вжиття до осіб, які посягали, заходів (у тому числі кримінально-правових), а також вияв і усунення конкретних причин, під впливом яких у них склалася антисуспільна установка, і умов, що сприяють реалізації злочинного наміру” [4, с. 78]. Покладення краю, на наше переконання, ні в якому разі не може вживатися як юридичний термін, оскільки є усталеним фразеологічним сполученням, що зафіксовано словниками української фразеології. Більше того, покласти (положити) край (кінець) російською мовою перекладається як пресечь, тобто припинити – українською [11]. Тому немає потреби вигадувати нові терміни, коли їх і так існує чимало.

Що ж таке попередження злочинності та попередження злочинів? При розгляді цього питанні важливо виходити зі змісту попередження – розглядати його як:

-       важливий засіб соціального регулювання суспільних відносин;

-       поєднання різних рівнів попередження злочинності, втілених у діяльності неоднорідних суб’єктів;

-       взаємодію заходів соціально-економічного, організаційно-правового та виховного характеру;

-       діяльність держави та суспільства, спрямовану проти злочинності з метою утримання її на мінімальному рівні завдяки (шляхом) усунення або нейтралізації причин, які її породжують [7, с. 184].

Відповідно до ієрархії причин та умов злочинності обґрунтовано виділяють такі рівні її попередження:

-     загальносоціальний – соціально-економічна політика в цілому, що реалізується у формі державних планів (програм, концепцій) економічного та соціального розвитку;

-     кримінологічний (спеціально-кримінологічний) – щодо окремих видів і груп злочинної поведінки, а також щодо колективної конформної та маргінальної поведінки, у формі відомчих та міжвідомчих планів (програм) посилення боротьби зі злочинністю;

-     індивідуальний – діяльність щодо конкретних осіб, поведінка яких вступає в конфлікт з нормами права. Індивідуальна профілактика реалізується у формі усунення причин та умов конкретних злочинів і правозастосовчих актів (припис прокурора, подання слідчого, окрема ухвала суду [7, с. 185-186].

Таким чином, загальносоціальне попередження може здійснюватися лише щодо злочинності як соціально негативного явища (сутнісний аспект), кримінологічне (спеціальне) – щодо злочинності як сукупності злочинів, вчинених на певній території в певний час, та щодо окремих видів злочинів (змістовний аспект), а об’єктом індивідуального попередження може бути лише індивід (його поведінка), від якого можна очікувати вчинення протиправного діяння. При цьому злочин – це лише передбачене Кримінальним кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину [8, ст. 7], а злочинність – соціально-правове, відносно масове, історично мінливе, відносно стійке, самодетерміноване, антагонічне явище, що включає сукупність усіх злочинів, вчинюваних у певному суспільстві в певний період, яке характеризується кількісними та якісними показниками [10, с. 12].

Виходячи з викладеного, в праві слід розглядати попередження злочинності на загальному рівні, злочинів – на спеціальному, а на індивідуальному – конкретного злочину. При цьому попередити можна лише те діяння, яке ще не має ознак протиправності, але може їх набути. За наявності складу злочину, в тому числі незакінченого, попередити можливо його продовження, доведення до кінця, його шкідливі наслідки.

На загальносоціальному рівні нормативно-правовий вплив на причини та умови злочинності не потребує застосування спеціальних термінів на кшталт попередження, профілактика, превенція, запобігання тощо, оскільки причини й умови злочинності є факультативними об’єктами правового впливу. Натомість на спеціальному рівні побудова законодавчих норм без цих термінів неможлива.

Тому, на нашу думку, доцільно зупинитися більш детально на законодавчій термінології щодо попередження злочинів.

Норми Конституції України, а також норми кримінального, кримінально-процесуального, кримінально-виконавчого законодавства, законів України: “Про боротьбу з тероризмом”, “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві”, “Про боротьбу з корупцією”, “Про міліцію”, “Про оперативно-розшукову діяльність”, “Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх”, інших законодавчих актів формують правові засади щодо практичної реалізації відповідними суб’єктами правоохоронної функції, в тому числі щодо попередження злочинів, застосовуючи при цьому різні терміни та терміносполуки.

Частина 3 ст. 29 Конституції України закріплює право відповідних державних органів “в разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи припинити його… застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід…” Як запобіжний злочинові захід також можуть застосовуватися перлюстрація, перегляд кореспонденції та поштових відправлень, а також прослуховування телефонних та інших переговорів “з метою запобігти злочинові чи з’ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо в інший спосіб одержати інформацію неможливо, застосовувати” (ст. 31).

Гарантуючи кожному право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, збирання та поширення і використання інформації в будь-який спосіб (ч. 1 і 2 ст. 34), держава може обмежити ці права законом “з метою запобігання заворушенням чи злочинам…” (ч. 3 ст. 34).

Стаття 39 Конституції гарантує право громадянам “…збиратися мирно, без зброї”, а обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися “з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей”.

Таким чином, конституційні норми, що є джерелом розробки та прийняття інших законів, визначаючи правову політику держави щодо попередження злочинів та інших правопорушень, послуговуються лише терміном запобігання, який і має застосовуватися в нормах конституційних, органічних та звичайних законів.

Чинний Кримінальний кодекс Українимістить низку норм, що прямо вказують на попередження злочинів. Частиною 1 ст. 1 запобігання злочинам уперше віднесено до основних завдань КК України.


реклама

Категория: Мои статьи | Добавил: mila-she (28.07.2009)
Просмотров: 3687 | Рейтинг: 3.8/4
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]


Copyright MyCorp © 2024