ч. 2 ст. 50: “Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами”;

ст. 92: “Примусовими заходами медичного характеру є надання амбулаторної психіатричної допомоги, поміщення особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, в спеціальний лікувальний заклад з метою її обов’язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею суспільно небезпечних діянь”;

ч. 2 ст. 343: “Ті самі дії [втручання в діяльність працівника правоохоронного органу], якщо вони перешкодили запобіганню злочину чи затриманню особи, яка його вчинила, або вчинені службовою особою з використанням свого службового становища…”;

ч. 2 ст. 376: “Ті самі дії [втручання в діяльність судових органів], якщо вони перешкодили запобіганню злочину чи затриманню особи, яка його вчинила, або вчинені особою з використанням свого службового становища…”;

Однак в інших статтях КК України законодавець застосовує термін попередження:

назва ст. 43: “Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації”;

ч. 1 ст. 43: “Не є злочином вимушене заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам особою, яка відповідно до закону виконувала спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації з метою попередження чи розкриття їх злочинної діяльності”;

ч. 2 ст. 65: “Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів”;

ч. 1 ст. 66: “При призначенні покарання обставинами, які його пом’якшують, визнаються…

9) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане з вчиненням злочину у випадках, передбачених цим Кодексом”.

Отже, кримінально-правові норми містять два рівнозначні терміни: запобігання та попередження.

Кримінально-процесуальний кодекс України, закладаючи дійові механізми реалізації норм кримінально-правового попередження злочинів, послуговується такою термінологією:

виявлення причин і умов, які сприяли вчиненню злочинів (ст. 23);

встановлення причин і умов, що сприяли вчиненню злочинів; вжиття заходів для усунення цих причин і умов (ч. 1 ст. 23¹);

причини і умови, що сприяли вчиненню злочину (ч. 1 ст. 23²);

вжиття всіх можливих заходів, щоб запобігти злочинові або припинити його (ч. 3 ст. 97);

перевірка прокурором справи на предмет виявлення причин та умов, які сприяли вчиненню злочину, і чи вжито заходів до їх усунення (п. 10 ст. 228);

Крім того, КПК України містить главу 13 “Запобіжні заходи”. Відповідно до ч. 1 ст. 148 запобіжні заходи застосовуються з метою запобігти спробам ухилитися від дізнання та слідства, суду, перешкодити встановленню істини у кримінальній справі, продовжити злочинну діяльність, а також для забезпечення виконання процесуальних рішень.

Отже, КПК України, будучи джерелом правового забезпечення попередження злочинів, застосовує як рівнозначні терміни: запобігання злочинам і усунення причин та умов, що сприяють їх вчиненню.

У нормах Кримінально-виконавчого кодексу України законодавець також послуговувався різними термінами:

“Кримінально-виконавче законодавство України серед своїх завдань має регламентацію порядку та виконання покарань, умов виконання покарань з метою … запобігання вчиненню нових злочинів…” (ст. 1);

“Завданням кримінально-виконавчого законодавства також є … застосування до них [засуджених] заходів впливу з метою виправлення та профілактики асоціальної поведінки”;

“запобігання вчиненню злочинів щодо засуджених і вчиненню злочинів ними” (ст. 151);

 проведення індивідуально-профілактичної роботи із засудженими, звільненими від відбування покарання з випробуванням, за місцем проживання (ст. 163).

Отже, в нормах КВК України законодавець застосовує терміни запобігання та профілактика, проте вкладає в них різне семантико-синтаксичне значення.

У Законі України “Про міліцію” запобігання правопорушенням та їх припинення віднесене до числа основних завдань міліції (ст. 2).

Відповідно до ч. 1 ст. 7 цього закону міліція зобов’язана виконувати профілактичну функцію й у цьому зв’язку до основних обов’язків її працівників віднесене (пп. 2, 6, 7 ст. 10): запобігання злочинам, припинення злочинів, виявлення й усунення причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів, а також вжиття з цією метою оперативно-розшукових та інших профілактичних заходів. Отож, норми цього Закону викладено із застосуванням подібних термінів з різним лексичним значенням.

У Законі України “Про оперативно-розшукову діяльність” закладено правові засади щодо реалізації функції попередження злочинів оперативними підрозділами. Так, “Підрозділи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, зобов’язані: 1) у межах своїх повноважень відповідно до законів, що становлять правову основу оперативно-розшукової діяльності, вживати необхідних оперативно-розшукових заходів щодо попередження, своєчасного виявлення, припинення і розкриття злочинів та викриття причин і умов, які сприяють вчиненню злочинів, здійснювати профілактику правопорушень…” (ст. 7). “Застосування цих заходів [оперативно-розшукових] проводиться виключно з метою запобігти злочинові…” (ч. 2 ст. 8). При цьому “…запобігання і припинення терористичних актів, розвідувально-підривних посягань спеціальних служб іноземних держав та іноземних організацій зазначені заходи можуть здійснюватись у порядку, узгодженому з Генеральним прокурором України та Головою Верховного Суду України” (ч. 3 ст. 8).“Оперативно-розшукові заходи, пов’язані з тимчасовим обмеженням прав людини, проводяться з метою запобігання тяжким або особливо тяжким злочинам… (ч. 14 ст. 9). Таким чином, у цьому нормативно-правовому акті законодавець застосовує різні терміни щодо попередження злочинів, що мають когерентне значення.

У Законі України “Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк” також застосовується термін запобігання. Так, у статті 1 “соціальний патронаж” визначено як комплекс заходів державної підтримки та допомоги звільненим особам, які здійснюються з метою сприяння цим особам у працевлаштуванні, професійній переорієнтації та перепідготовці, створення належних житлово-побутових умов, запобігання впливу на них криміногенних факторів.

Закон України “Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі”, визначаючи у ст. 1 поняття адміністративного нагляду, розглядає його як систему тимчасових примусових профілактичних заходів спостереження і контролю за поведінкою окремих осіб, звільнених з місць позбавлення волі, що здійснюються органами внутрішніх справ. А в статті 7 цього закону визначається, що працівники міліції зобов’язані систематично контролювати поведінку цих осіб, запобігати порушенням ними громадського порядку та прав інших громадян і припиняти їх. Таким чином, у цьому законі законодавець розрізняє індивідуальну профілактичну діяльність та запобігання правопорушенням (злочинам), а їх припинення не відносить до попереджувальної діяльності.

Стаття 3 Закону України “Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх” визначає профілактику правопорушень серед неповнолітніх, під якою слід розуміти діяльність органів і служб у справах неповнолітніх, спеціальних установ для неповнолітніх, спрямовану на виявлення та усунення причин і умов, що сприяють вчиненню неповнолітніми правопорушень, а також позитивний вплив на поведінку окремих неповнолітніх на території України, в її окремому регіоні, в сім’ї, на підприємстві, в установі чи організації незалежно від форм власності, за місцем проживання. Крім того, до завдань кримінальної міліції у справах неповнолітніх, відповідно до норм цього закону, належать такі, як:

запобігання правопорушенням неповнолітніх;

виявлення, припинення та розкриття злочинів, вчинених неповнолітніми, вжиття з цією метою оперативно-розшукових і профілактичних заходів, передбачених чинним законодавством;

виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню правопорушень неповнолітніми;

внесення підприємствам, установам та організаціям незалежно від форм власності обов’язкові для розгляду подання про необхідність усунення причин та умов, що сприяють вчиненню правопорушень неповнолітніми.

Отож, у цьому законі також застосовуються розглядувані терміни в когерентному значенні.

У Законі України “Про попереднє ув’язнення” застосовується лише термін запобігання. Так, у статті 1 попереднє ув’язнення визначається як запобіжний захід щодо обвинуваченого, підсудного, підозрюваного у вчиненні злочину, за який може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі, та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили. А згідно зі ст. 2 закону метою попереднього ув’язнення є запобігання можливому ухиленню особи, взятої під варту, від слідства і суду, перешкоджанню встановленню істини в кримінальній справі або зайняттю злочинною діяльністю, а також забезпечення виконання вироку.

Закон України “Про попередження насильства в сім’ї” у ст. 1 попередження насильства в сім’ї визначає як систему соціальних і спеціальних заходів, спрямованих на усунення причин і умов, які сприяють вчиненню насильства в сім’ї, припинення насильства в сім’ї, яке готується або вже почалося, притягнення до відповідальності осіб, винних у вчиненні насильства в сім’ї, а також медико-соціальна реабілітацію жертв насильства в сім’ї. А в статті 6 визначаються повноваження служби дільничних інспекторів міліції та кримінальної міліції у справах неповнолітніх щодо попередження насильства в сім’ї, зокрема: “…профілактичний облік осіб, схильних до вчинення насильства в сім’ї, та виховно-попереджувальна робота з ними; відвідання сім’ї, члени яких перебувають на профілактичному обліку, за місцем їх проживання і проведення з ними профілактичної роботи; офіційні попередження членам сім’ї про неприпустимість вчинення насильства в сім’ї та про неприпустимість віктимної поведінки…”.

Крім того, Розділ III закону визначає спеціальні заходи з попередження насильства в сім’ї (офіційне попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім’ї, віктимної поведінки щодо насильства в сім’ї; взяття на профілактичний облік та зняття з профілактичного обліку членів сім’ї, які вчинили насильство в сім’ї; захисний припис, яким заборонено чинити певну дію (дії) по відношенню до жертви насильства в сім’ї, а саме; стягнення коштів на утримання жертв насильства в сім’ї у спеціалізованих установах для жертв насильства в сім’ї. Таким чином, у цьому законі застосовуються терміни попередження, профілактика, усунення причин та умов правопорушень, в які законодавець вкладає близький смисл.

Закон України “Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави” серед основних завдань цивільного контролю визначається таке, як попередження та недопущення порушень конституційних прав і свобод, захист законних інтересів громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України, інших військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, та у правоохоронних органах тощо (ст. 2). Оскільки терміни попередження та недопущення пов’язані сурядним зв’язком, очевидно вони, з точки зору нормотворця, відмінні за значенням. Проте, на жаль, навіть ґрунтовний аналіз тексту цього закону не дає підстав для висновку про те, чи є недопущення синонімом припинення або ж видом (формою, рівнем) попередження.

Термін попередження вжито й у нормах Закону України “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві”: “..міліція забезпечує безпеку таких осіб, тобто виявляє, попереджає, припиняє, розкриває або розслідує злочини, вчинені відносно них, а також бере участь у судовому розгляді кримінальних справ” (ст.).

У статті 1 Закону України “Про боротьбу з тероризмом”боротьба з тероризмом визначається як діяльність щодо запобігання, виявлення, припинення, мінімізації наслідків терористичної діяльності. МВС України здійснює боротьбу з тероризмом шляхом запобігання, виявлення та припинення злочинів, вчинених з терористичною метою, розслідування яких віднесене законодавством України до компетенції органів внутрішніх справ (ст. 5). Таким чином, у цьому законі щодо попередження злочинів застосовується лише термін запобігання, а припинення не входить до складу цього поняття.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про участь громадян в охороні громадського порядку та державного кордону”громадяни України мають право створювати громадські об’єднання для участі в охороні громадського порядку та державного контролю, сприяння правоохоронним та іншим органам у запобіганні та припиненні адміністративних правопорушень, злочинів, захисті життя та здоров’я громадян, інтересів суспільства та держави від протиправних посягань тощо. Згідно з положеннями ст. 9 основними завданнями громадських формувань є, зокрема, надання допомоги ОВС у забезпеченні громадського порядку та громадської безпеки, запобігання адміністративним проступкам і злочинам.До прав громадських формувань відповідно до ст. 10 належить, у тому числі, ведення індивідуально-профілактичної роботи з особами, схильними до вчинення адміністративних правопорушень і злочинів. Відповідно до ст. 13 члени громадських формувань зобов’язані брати активну участь в охороні громадського порядку та державного кордону, припиненні адміністративних порушень і злочинів та запобіганні їм. Отже, тут законодавець, як і в більшості інших законодавчих актів, цілком розрізняє запобігання та припинення злочинів, а також виділяє індивідуальну профілактику як вид запобігання.

 Проведений аналіз законодавчих норм щодо попередження злочинів підводить до низки важливих висновків. По-перше, законодавець послуговується різними термінами (запобігання, попередження, профілактика, недопущення, усунення причин та умов злочинів), однак не застосовує такі лексеми, як превенція та покладення краю. По-друге, здебільшого основним терміном є запобігання злочинам, який має місце і в Конституції України. По-третє, різні терміни мають переважно когерентне значення, проте в окремих випадках цими термінами позначаються різні поняття (види, рівні, форми попереджувальної діяльності). По-четверте, припинення злочинів законодавець розуміє як окрему діяльність, що не входить до попереджувальної. По-п’яте, оскільки єдиного розуміння попередження (запобігання) злочинів у законодавстві України немає, в ньому необхідно закріпити чітке та однозначне визначення, а найбільш оптимальним кроком було б прийняти відповідний закон, в якому кодифікувати норми щодо попередження злочинів та інших правопорушень. Це сприятиме посиленню захищеності охоронюваних правом відносин та благ (цінностей), а також упорядкуванню діяльності суб’єктів, що здійснюють попередження злочинів та інших правопорушень.

Таким чином, на нашу думку:

-  пошук розбіжностей між розглянутими правовими термінами слід припинити, оскільки субординаційні зв’язки між позначеними ними поняттями відсутні, а плутанина в юридичній терміносистемі лише шкодить практиці боротьби зі злочинністю;

-  немає значення, який термін (лексему застосовано), проте має значення в якому поєднанні, в якому словосполученні, в якому контексті. Так, стійке словосполучення запобіжні заходи слід розуміти не інакше як відповідно до норм Глави 13 КПК України “Запобіжні заходи” (ст. 149 та ін.), а запобіжне обмеження – відповідно до норми ст. 98¹ КПК України. Це стосується й інших термінів (профілактична робота, профілактична діяльність, запобігання злочинам, попередження правопорушень тощо);

-  з прийняттям кодифікованого нормативно-правового акту в юридичній теорії та практиці це питання буде вирішене остаточно, а поки законодавцем ( у тому числі в конституційних нормах) перевага віддається терміну запобігання”, з приписами якого не можна не рахуватися.

Список використаних джерел

1.        Аванесов Г.А. Криминология и организация предупреждения преступлений. – М., 1995.

2.        Аванесов Г.А. Криминология. – М., 1984.

3.        Антонян Ю.М. О понятии профилактики преступлений / Вопросы борьбы с преступностью. – М., 1977. – Вып. 26. – С. 26-27.

4.        Заросинський Ю., Рощина І. Запобігання злочинам: деякі питання теорії та практики // Право України. – 2003. – С. 78–81.

5.        Зелінський А.Ф. Кримінологія. – Х., 2000.

6.        Караванський С. Словник синонімів української мови. – К.: Орій, 1993. – 472 с.

7.        Криминология / Под ред. В.Н. Бурлакова, В.П. Сальникова. – СПб.: Лань, 1998. – 575 с.

8.        Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р.: Офіц. текст. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 240 с.

9.        Курс кримінології: Загальна частина: У 2-х кн./ О.М. Джужа, П.П. Михайленко, О.Г. Кулик та ін.; За заг. ред. О.М. Джужи. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 352 с.

10.    Лихолоб В.Г., Филонов В.П., Коваленко О.И., Михайлов А.Е. Криминология / Под ред. В.Г. Лихолоба и В.П. Филонова. – К.-Донецк, 1997. – 398 с.

11.    Олійник І.С., Сидоренко М.М. Українсько-російський і російсько-український фразеологічний словник. – 2-ге вид. – К.: Рад. шк., 1978. – 448 с.

12.    Русско-украинский словарь / Под ред. М.Я. Калиновича. – М.: ОГИЗ, 1978. – 800 c.

13.    Словарь иностранных слов. – М.: Рус. яз, 1979. – 624 с.

14.    Словник української мови: В 11-ти т. – Т. 3. – К, 1972. – 742 с.

15.    Устинов В.С. Методы предупредительного воздействия на преступность. – Горький, 1989.

16.    Юридична енциклопедія: У 6-ти т. – Т. 2. – К.: Укр. енциклоп., 1999. – 742 с.

17.    Юридична енциклопедія: У 6-ти т. – Т. 5. – К.: Укр. енциклоп., 2003. – 736 с.