Главная » Статьи » Мои статьи

ФЕНОМЕН САМОГУБСТВА В КОНТЕКСТІ ЗАХИСТУ ЖИТТЯ У ВЧЕННЯХ СВІТОВИХ РЕЛІГІЙ ТА ПРАВІ
Л. Шестопалова. ФЕНОМЕН САМОГУБСТВА В КОНТЕКСТІ ЗАХИСТУ ЖИТТЯ У ВЧЕННЯХ СВІТОВИХ РЕЛІГІЙ ТА ПРАВІ // Вісник НАВСУ. – 2002. –№ 3.
«Дотепер проблема самогубства у світі залишається не ^^розв'язаною, а тому стає дедалі актуальнішою, особливо на тлі зростання показників цього явища, яке, зокрема в Україні, набуває епідемічного характеру. Якщо пощастить зрозуміти, чому людина, за¬взято захищаючи недоторканність життя на планеті та поглиблюючи свої знання, вибирає між життям і смертю на користь останньої, мож¬на буде упритул наблизитися до розв'язання проблеми ефективного попередження самогубств. Тому важливим є вивчення феномену цього явища, в тому числі через призму невід'ємної частини культури людст¬ва — світових релігій.
Глибоке висвітлення деструктивної людської поведінки, а саме вчинення самогубства, досить широко репрезентоване вже у творчос¬ті мислителів античного світу. Серед досліджень цієї проблеми остан¬ніх десятиліть привертають увагу праці радянських і сучасних російсь¬ких учених різних галузей знання, серед яких, зокрема, Р.З. Авакян, 1-А. Алієв, С.В. Бородін, Є.М. Вроно, І.О. Кирилова, М.І. Ковальов, А.Г Амбрумова, Л.І. Постовалова, А.Р. Ратінов, І. Паперно та інші. Самогубство та шляхи його попередження вивчали також українські науковці: Ю.В. Александров, В.О. Глушков, В.Ф. Войцех, С.В. Жабокрицький, М.П. Мелентьєв, О.М. Моховиков, Г.Я. Пілягіна, В.В. Сулицький, А.П. Тищенко, А.П. Чупріков, В.О. Шаповалов, СІ. Яковенко, Н.М. Ярмиш та інші, у зв'язку з чим ними висловлюва¬лися доволі різні думки не лише щодо причин існування розглядувано¬го явища, способів його попередження, й навіть з приводу його дефі¬ніції та розуміння. Особливості сприйняття самогубства релігією ана¬лізувалися лише з оглядово-історичної точки зору, у контексті обрано¬го вченими напряму дослідження — правового, психологічного, медич¬ного тощо [1; 2; 3; 4; 5; 6; 7; 8].
Слід визнати, що за часів освоєння космосу, біоінженерії, а після світових воєн і розвитку масової культури відбулися зміни й у духовності людини. Чим освіченішою вона стає, що більше знань про світ здобуває, то глибше "зазирає" в себе, частіше замислюється над сенсом свого життя. І, на жаль, дедалі більше людей на планеті втрачають потяг до життя, вдаються до самогубства.
Залишаючись на індивідуальному рівні затабованим через свою інтимність, нині самогубство сприймається загалом як негативне моральне явище, адже людські втрати не можна виправдати. Це ро¬зуміють і в широкому загалі, і в державі. Проте проблема мінімізації самогубства визнається дотепер не розв'язаною.
Ми спробуємо розглянути самогубство не лише як соціальне (життєве) явище, ставлення до якого зазнавало змін у процесі історич¬ного розвитку цивілізації, але і як культурний фактор, який став тере¬зами для розв'язання фундаментальних питань свободи волі та вибо¬ру, життя, смерті та безсмертя, взаємопроникного співвідношення ду¬ші та тіла, людини та Бога...
Проаналізувавши не лише літературні, релігійні, філософські, правові та наукові джерела, а також динаміку самогубств в Україні і розвинених країнах світу впродовж останніх 12 років, вивчивши понад дві тисячі матеріалів про відмову у порушенні кримінальної справи за фактом смерті внаслідок самогубства та кримінальних справ, порушених за ознаками вчинення доведення до самогубства в Україні, інші джерела, можна дійти певних висновків.
Огорнувши самогубство ореолом метафізичності, релігія як частина культурного набутку людства сприяла тому, що воно (життя— вибір—смерть) стало елементом структурної парадигми найрізномані¬тніших соціокультурних та інших сфер життя [9, с 6].
Зазнаючи переосмислення упродовж століть самогубство і як явище, і як окремі конкретні вчинки виконувало важливу роль у про¬цесі передавання та видозміни сенсів, набуваючи модельного пове-дінського значення. Першою закріпила правила, — коли самогубство не схвалюється, осуджується, є гріхом і коли воно сприймається з ро¬зумінням або навіть заохочується, — церква. Відповідно до розуміння самогубства релігією людина узгоджувала своє ставлення до життя та смерті, переважно не схвалюючи побутове, "рядове" самогубство і захоплено сприймаючи самогубство релігійне, самогубство як подвигзаради віри, церкви (держави). Моделлю в цьому розумінні стала са¬мопожертва Ісуса Христа.
Численні релігійні культи та вірування є продуктом розвитку суспільства і відбивають у своїх специфічних вченнях і доктринах, як свідчить історія, суттєві риси різних соціальних епох. Релігія є універ¬сальним, об'єднуючим громадян духовним явищем, а недоторканність життя людини є чи не найголовнішою складовою системи загально¬людських духовних цінностей, зосереджених у вченнях світових релігій.
Ретроспективний метод вивчення релігії як історичного явища та еволюції доктринального захисту життя, дарованого людині Богом, дозволяє визначити сталі закономірності, пов'язані із соціальною при¬родою релігії, та дійти висновку про те, що зміст релігійних вірувань, ставлення до життя та самовільної смерті у вченнях світових релігій має власні алгоритми, причому у сучасних умовах техногенного світу розбіжності між поглядами адептів дедалі згладжуються.
Якщо національні релігії, наприклад іудаїзм, індуїзм, синтоїзм, є певними системами, які поширювалися в межах власних держав та ет¬нічних територій, а їхня історія тісно пов'язана з історією відповідних народів і держав, то пізнішим і своєрідним явищем в історії релігії стало виникнення на їхніх теренах наднаціональних (або світових) релігій. До них належать, як відомо, буддизм, християнство й іслам [10, с 8].
Буддизм є найдавнішою зі світових релігій. Він виник у VI ст. до н. є. Нині цю релігію сповідує близько 300 млн віруючих у країнах Пі-вденно-Східної та Центральної Азії, в Індії.
Християнство виникло у І ст. н. є. Нині кількість християн сягає майже 1,5 млрд. Християнство сповідують переважно у країнах рома-но-німецької (континентальні країни ёвропи та держави, що були їхні¬ми колоніями) та англійської (Англія, Ірландія, Канада, Австралія, Нова Зеландія, колишні британські колонії, США) правових сімей, джерелами права яких є правовий прецедент і писані правила, закони.
Іслам є наймолодшою світовою релігією, оскільки свій відлік ве¬де із VII ст. н. е. У світі іслам сповідує 900 млн віруючих.
Суть буддизму, викладеного Буддою ("освітленим вищим знан¬ням"), укладається у чотири святі істини: жити — означає страждати; причина страждань — бажання; звільнення від страждань можливе лише шляхом позбавлення бажань; спосіб звільнення від страж¬дань — це дотримання вчення Будди, завдяки чому віруючий може до¬сягти нірвани — вічного блаженства й абсолютного спокою. Віруючий може бути винагороджений за достойно витримані на землі страж¬дання "вічним життям". Буддійські проповідники між проживанням і злом, стражданням ставлять знак "дорівнює". Головні моральні запові¬ді буддизму забороняють убивати будь-яку живу істоту, брати чуже, торкатися чужої дружини, говорити неправду, відповідати злом на зло та пити вино. Буддизм закликає до смирення та покірності.
Великі східні конфесії значно менше непокоїть етична оцінка самогубства, ніж християнство й іслам. Для християнина та мусульма-
нина смерть — це грань, за якою повернення назад неможливе, Для віруючого в Будду смерть не є настільки важливою подією. Життя є випробуваннями, яких багато, адже людина може перероджуватися, а для цього слід уміти терпіти. Ідея реінкарнації робить самогубство безглуздим і навіть шкідливим, адже самогубець нічого не досягне на новому витку життя, повернеться в ту саму ситуацію, яку покинув, оскільки не впорався з нею. Тобто самогубство не врятує від страж¬дань. Егоїстичне чи аномічне самогубство лише відділяє від нірвани. Тому альтруїстичне самогубство сприймається терпимо (або навіть схвалюється), якщо вчиняється з релігійною метою у певному віці лю¬диною, яка залишає по собі нащадка. Релігійне самогубство на Сході не тільки не осуджували, але його сприймали як героїчний вчинок на честь бога — жертвоприношення або очищення від гріхів.
В Японії дотепер егоцентризм вважається великим злом, а ко¬жен намагається стати часткою колективу, де моральність вимірюється через сором перед ним. Японці з дитинства привчаються спокійно ставитися до смерті. Проте самогубству мають передувати вагомі причини. В Японії ретельно розроблено систему ритуального само¬губства, кожен вид якого має власні особливості, назву, призначення. Самогубство традиційно входить до етикету (наприклад, у смерть вхо¬дити слід без взуття, як у храм чи в хату, перед тим необхідно зали¬шити коротку віршовану передсмертну записку, де вмотивувати "останній вибір"). На жаль, "рядових" самогубств серед віруючих, які сповідують буддизм, побільшало.
Християнство за своїм змістом тісно пов'язане з іудаїзмом. Ос¬нову вчення становить Біблія ("Святе письмо"). Християни вірять у бо¬жественну трійцю, рятівну силу церкви, безсмертя душі, потойбічне життя.
До XX століття християнська церква керувалася здебільшого су¬спільною традицією у ставленні до самогубства, ніж буквою закону, залишаючи священнослужителям певну свободу у прийнятті рішення, як вчиняти із самогубцями та їхніми тілами. Історії відомий випадок, коли митрополит Філарет на початку XIX ст. дозволив поховати моло¬ду самогубцю за християнським обрядом [11, с 44].
У XX столітті християнство пережило найглибшу за всю свою іс¬торію кризу і справжнє відродження. Воно втратило статус державної релігії у більшості країн, а тому втратило і свій вплив на політику та інші сфери суспільного життя. Проте посилилася роль церкви щодо духовного життя.
Християнство нині звертається не лише до почуттів, воно нама¬гається долучити, навернути на захист життя й розум, удосконалюючи методи переконання, відмовляючись від силового впливу. Людина є часткою бога: оскільки її душа безсмертна, остільки остання — частка божественного в людині у християнському розумінні, — а тому людині не дозволено вчиняти замах на себе.
Вважається, що розп'яття та вознесіння Христа є більш важли¬вою подією, ніж його народження, оскільки Син Бога прийшов на зе¬млю саме для того, щоб померти за гріхи людей, здобувши тим самим їм прощення. Смерть Христа можна розглядати і як самогубство. (Йо¬го вчинок характеризує позитивна наявність двох моментів — вольо¬вого та інтелектуального: Він бажав померти за людство і Він цілком усвідомлював, що йде на голгофу. Про смерть Христа як про само¬губство писали Тертулліан, Ориген, Ієронім Блаженний, Джон Дон, А.Д. Дрог, Д. Табор та ін.) [9]. Кожен християнин співвідносить своє життя з жертовністю Христа, намагаючися дотримувати його запові¬дей, які перекликаються з основними буддійськими, а також ісламсь¬кими правилами.
Іслам ("покірність") — мусульманство, магометанство — сповіду¬ють у 120 країнах світу, причому у 28 країнах іслам є державною релі¬гією (наприклад, у Пакистані, Ірані, Саудівській Аравії). Той, хто прийняв іслам, є мусульманином ("відданим"). Основні положення ісламу викла¬дено в Корані ("читання") та Сунні ("приклад") і покладено в основу му¬сульманського права — шаріату. Мусульмани вірять у єдиного бога — Аллаха, ревно сплачують податки, дотримують посту, проголошують священні війни з невірними, здійснюють паломництво.
Іслам, на відміну від християнства та буддизму, ніколи не зазна¬вав переслідувань з боку держави. Більш того, він став основою створення арабської держави. Шаріат охоплює релігію і мораль, це також і сукупність норм мусульманського права, причому всі норма¬тивні приписи виходять з ідеї обов'язків людини перед Аллахом, не з ідеї прав, свобод і гідності особи.
Іслам, так само, як і християнство, осуджує вчинення самогубст¬ва, проте також визнає пом'якшувальні обставини. Така толерантність не декларується, але практикується, і дедалі частіше. Перевага відда¬ється смерті, але не нестерпним стражданням чи безчестю. Іслам з осудом ставиться до самогубства, проте, на відміну від християнст¬ва, не з огляду на релігійні догми, а через прагнення захистити люди¬ну, оскільки іслам є найбільш людяною релігією, як стверджує Г.Ш. Чхарташвілі [12, с 66]. Мусульмани не відмовляють самогубцям у похороні. Проте у мусульманських країнах, незважаючи на порівня¬но терпиме ставлення до самогубців, чи не найменше вчиняється са¬могубств, ніж у християнському світі, де ставлення до самогубства є непримиренним.
Головна відмінність східних (буддизму й індуїзму) релігій від захі¬дних (християнства, ісламу, іудаїзму) щодо погляду на вчинення само¬губства полягає у тому, що самогубство для перших не має стигми гріховності. Це серйозний аргумент проти морального закону, який нехтує чи заперечує самогубство.
М. Еліаде вважає, що у глибині людської психіки записано код (формулу), який у процесі історичного розвитку набув рис певної релі¬гії чи традиції. Зауважимо, що ця формула є універсальною для всіх
традицій і визначає базові установки будь-якої релігії. Цей код і ви¬значає ставлення людей певного віросповідання, певних традицій до вчинення самогубства [13]. Модель ставлення суспільства до вчинення індивідом самогубства будується за тим же принципом, що і бого¬словська парадигма самогубства. Самогубство не схвалюється ані су¬спільною мораллю, ані релігією.
Ставлення до самогубства, зокрема офіційне, орієнтувалося завжди на релігійні погляди щодо самогубців і вчинення самогубства. Світові релігії поширюють свій вплив не лише на громадську думку, мораль, але й на ухвалення законів щодо самогубства та самогубців.
Одна з причин непримиренного ставлення церкви до самогубст¬ва полягає в тому, що остання не хоче допустити, аби людина розпо¬ряджалася своїм життям сама, адже тоді людині буде дозволено все.
Релігія наділяє віруючого відповідальністю за свої вчинки, за своє життя. Невіруюча людина співвідносить свої вчинки та своє життя з моральними принципами.
Система релігійних заборон створює етику меж прийнятної людської поведінки, тим самим захищаючи людину як біологічний вид, схильний до знищення та самознищення. Це особливо важливо в умовах приспаної зброї масового знищення. Релігія як сталий ком¬понент духовної та побутової культури суспільства побічно впливає навіть на вчинки атеїстів.
Антисуїцидальний вплив християнства в Україні також значно послабшав. Суїцидальна вразливість населення країни майже не за¬лежить від того, чи є індивід атеїстом, чи сповідує певну релігію. До групи ризику належать соціально не захищені, хворі, самотні люди й особи, які перебувають у так званих закритих системах (у місцях позбавлення волі, на примусовому лікуванні тощо). Найбільше само¬губців серед осіб інволюційного віку (старших 55 років), це при тому, що віруючих у цій віковій групі найбільше.
Здебільшого релігія формувала правові звичаї та норми, пере¬бирала на себе третейську місію, заповнюючи прогалини у праві та правозастосуванні, а в мусульманському світі вона дотепер виконує роль Феміди.
Релігія та право взаємопроникають одне в одного. По-новому осмислюються релігійні догми, вдосконалюються правові приписи в бік захисту особистості, її життя, честі та гідності, права вибору, у тому чи¬слі між життям і смертю, якщо життя є нестерпним стражданням. У деяких країнах, наприклад, легалізовано евтаназію (Голландія, Китай).
Отож, конфігурацію парадигми самогубства у вченнях світових релігій можна схематично зобразити у системі координат у вигляді пелюсток, де по осі х (абсцесса) та по осі у (ордината) показати її розвиток в основних правових системах сучасності та світових релігіях у напрямі посилення захисту життя і водночас виправдання права ви¬бору особистості між життям і смертю.Розуміння ісламом , який став основою мусульманського права, самогубства розмістимо нижче 0 по осі у (цікаво, що в ісламському світі користуються переважно арабським консонантним письмом справа наліво). Буддійське сприйняття самогубства покажемо по осі у, але вище 0 (як ієрогліфічне письмо згори донизу). Ставлення христи¬янства до вчинення самогубства схематично зобразимо по осі х зліва направо, як латинське та слов'янокирилівське письмо. Тоді на пересі¬ченні фігур утворилася квітка з центром близько 0, який і містить су¬часне сприйняття самогубства правом та вченнями світових релігій, а також культурою. З цим збігається християнське пророцтво про близь¬ке пришестя Христа.
На рисунку показано зближення парадигм самогубства у світо¬вих релігійних ученнях на тлі взаємопроникнення різних соціокультур-них чинників, де за II—IV квадранти умовно можна прийняти індоєвро¬пейське соціокультурне ціле, а І квадрант можна розглядати як китай-сько-тибетсько-японську соціокультуру. Це вплив мов, релігії, історії, географічних чинників, культури (рівноправне положення янь та інь або домінантне чи здебільшого домінантне положення чоловічого на¬чала), часу виникнення цивілізації, місця її акумуляції, ознак асиміляції (дисиміляції) культурної та релігійної спадщини (протистояння іншій, су¬сідній або попередній культурі, як це було з іудаїзмом і християнст¬вом), тощо [14].
Спільність релігійних поглядів також пов'язана з належністю на¬родів, які переважно сповідують християнство, іслам та буддизм, до індоєвропейської мовної сім'ї (це народи, які спілкуються слов'янськими, балтійськими, германськими, романськими іранськими, індійськими та іншими мовами). Головним віровченням переважної бі¬льшості населення, яке розмовляє мовами китайсько-тибетської мов¬ної сім'ї, а також японською мовою, є буддизм.
Ще один момент. Література мусульман друкується арабським шрифтом. Індо-іранська література також друкується шрифтом дева-нагарі та шарада. Арабське письмо консонантне, тобто голосні звуки позначаються крапками, а не знаками. Латинським та слов'янокирилівським алфавітом користується 40 % населення землі, арабським —10 %, індійським — 20 % [14, с 165]. Сім'ї алфавітів не збігаються із сім'ями мов за їх виникненням. Наприклад, арабською писемністю користуються як семітські, так і інші народи, наприклад перси (індоєвропейці) та турки. Найбільш стійким і поширеним доте¬пер ідеографічним письмом (де малюнок позначає поняття, але втра¬чено зоровий образ, який набув невмотивованої форми, став знаком) залишається китайське. Отож, елементи системи цивілізацій відбива¬ють свою взаємопов'язаність і взаємозумовленість і на конфігурації парадигми самогубства, притаманного кожній із них.
Підсумуємо. Нині світ розглядається як одна структура, що складається з великих взаємозумовлених і взаємопов'язаних частин, а для сучасної людини безсмертя душі втрачає чинник вирішальності у моральних питаннях, проте укріплюється діяльнісна любов до людсь¬кої спільноти. У сучасному світі релігійне почуття і, відповідно, стриму¬вальна релігійна етика дещо послабли, проте внаслідок таких обста¬вин людство не стало менш моральним, хоча дедалі частіше втрачає своїх представників через самогубство. Навпаки, людина стала менш жорстокою та непримиренною, ніж була кількасот років тому, коли віра в Бога була єством кожного без винятку [12]. Нині невіруючу людину стримує вихований віками внутрішній моральний закон, який почасти перетинається з божественними заповідями, і цей моральний закон підтверджує тезу про те, що "можна співчувати самогубцеві, але не можна співчувати самогубству" [2], хоча релігія залишається важливим інститутом суспільства, сферою загальнолюдської культури, і її опосередкований вплив нової якості на розв'язання соціально-гуманітарних і моральних питань зростає.
Проте в сучасному комп'ютерному світі, за умов глобалізації, беззастережної конкуренції і масовості культури, нестримних темпів прискорення життя і так само недосконалої системи речей відбуваєть¬ся врівноваження ставлення до життя і смерті, тим паче, що тріумф атеїзму помітно вщух. Релігія, залишаючись найбільш догматичною, статичною суспільною сферою, хоч і повільно, але змінює ставлення до самогубства. Церква дедалі з більшим співчуттям і розумінням ста¬виться до самогубців. Особливо це стосується дітей, неповнолітніх, невиліковно хворих, які сильно фізично страждають, тощо. Дедалі час¬тіше церква бере участь у церемоніях, пов'язаних з похованням та¬ких осіб. І разом із тим вона ще сильніше намагається захистити жит¬тя (згадаємо хоча б відповідну реакцію священнослужителів на само¬губство двох подружок-підлітків, лк\ стрибнули з даху багатоповерхо¬вого будинку в російській глибинці [15]).
До системи антисуїцидальних заходів в Україні, крім інших, з огляду на викладене, можна віднести, наприклад:
а) залучення до попереджувальної діяльності різних суб'єктів(наприклад, діячів церкви, громадськості тощо; рад пенсіонерів, які,використовуючи свій багатий життєвий досвід, знання, здатні позитив¬но впливати на морально-психологічну стійкість, надавати психологіч¬ну підтримку різним категоріям населення);
б) інформування про методи, засоби, результати такої діяльнос¬ті, а також про причини й умови існування явища (проведення бесіду різноманітних колективах, висвітлення питання у ЗМІ тощо);
в) спеціальний моніторинг суїцидальної активності населення,а також причин та умов, які детермінують це явище, постійні опиту¬вання населення, заміри суїцидальної потенційності населення за уча¬стю служителів культу;
г) введення інституту релігійного піклування, зокрема в Україні. Оскільки більшість населення України сповідує християнство, яке на¬лежить до антисуїцидальних релігій, остільки залучення діячів церкви,духівників до спільної суїцидологічної роботи справить відчутний вплив на зменшення кількості самогубств. Християнський віровчитель, які релігійний діяч іншого антисуїцидального культу, може стати першим,хто виявить суїцидогенну ситуацію, до нього першого, можливо, най¬простіше звернутися людині, яка має суїцидальні думки чи наміри. Тому доцільно запрошувати діячів церкви до участі у роботі суїцидологічних центрів, планувати спільні заходи. Реабілітація, підтримка, піклування представників церкви про осіб, які перебувають у стані готовності вчинити самогубство, або вдавалися до такої спроби, може стати єдиним видом допомоги, сприйнятої суїцидантом добровільно.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Бердяев Н. О самоубийстве. Психологический етюд. — М., 1992.
2. Соловьев В.С. Оправдание добра. Нравственная философия. — СПб., 1993.
3. Дюркгейм Э. (Самоубийство. Социологический этюд / Пер. А. Ильинского. - СПб., 1994.
4. Кузьмин В.В., Доля А.Н. Принадлежность к тоталитарным сектам и деструктивным культам как причина самоубийств // Психологія суїцидальної поведінки: діагностика, корекція, профілактика: Зб. наукю праць / За ред. С.І. Яковенка. — К.: Київ, ін-т внутр. справ, 2000. — 200 с
5. Мангубин В.А., Опарин А.А. Религия и самоубийство — духовность и смерть // Суїцидологія: теорія та практика. — К.: Київ, ін-т внутр. справ, 1998.-188 с.
6. Руднов В.А. По историческим и культовым местам Индии. — Л.: Нау¬ка, 1980.
7. Федорова М.М. Образ смерти в западноевропейской культуре // Человек. - М„ 1991. - №5.
8. Шишкова Е Между живыми, как мертвые // Наука и религия. — 1993.-№ 2.
9. Паперно И. Самоубийство как культурный институт. — М.: Новое лит. обозрение, 1999. — 268 с.

10. Колінін Ю.А., Харьковщенко Є.А. Релігієзнавство. — К.: Наук, дум¬ка, 1995. - 254 с.
11. Русско-американский православный вестник. — Нью-Йорк, 1951.
12. Чхарташвили Г.Ш. Писатель и самоубийство. — М.: Нов. лит. обо¬зрение, 1999. - 576 с.
13. Еліаде Мірче 11 ІпіегпеІ: \н*г*/.\Ы.доч/ ргез5гт/1998арге1 7.Ыт
14. Кодухов В.І. Введение в языкознание. — М.: Просвещение, 1989.
15. Факти. - 2000. - 10 жовт.

[size=8][color=gray]

Категория: Мои статьи | Добавил: mila-she (04.06.2009)
Просмотров: 5619 | Комментарии: 1 | Рейтинг: 4.0/1
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]


Copyright MyCorp © 2024